Глава 7. ОРГАНІЗАЦІЯ ГОЛОСУВАННЯ НА ПЛЕНАРНИХ ЗАСІДАННЯХ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Стаття 37. Види та способи голосування

1. Рішення Верховної Ради приймаються відкритим або таємним голосуванням у по­рядку, визначеному цим Регламентом (статті 47-50).

2. Відкрите голосування здійснюється:

1) за допомогою електронної системи з фіксацією результатів голосування - поі­менне, в тому числі з можливим роздрукуванням результатів голосування кож­ного народного депутата.

2) шляхом підняття руки (у разі відсутності технічної можливості голосування за допомогою електронної системи);

3) шляхом подачі іменних бюлетенів у порядку, встановленому Верховною Радою.

3. Після закінчення кожного голосування за допомогою електронної системи його результати висвітлюються на інформаційному табло електронної системи в залі засідань та оголошуються головуючим на пленарному засіданні.

4. Таємне голосування здійснюється народним депутатом особисто шляхом подачі бюлетенів.

5. Верховна Рада може прийняти процедурне рішення щодо визначення виду і спо­собу голосування з питання, що розглядається, якщо вид і спосіб голосування не встановлені законом і цим Регламентом.

1. Депутат як повноправний член парламенту користується правом ухвального го­лосу з усіх питань, які обговорюються Верховною Радою України і стосовно яких вона виносить рішення. Тож усі рішення парламенту приймаються шляхом голосування, яке має персональний (особистий) характер, порядок здійснення його регулюється нормами Регламенту Верховної Ради України та законів України та яке відбувається з кола питань, що належать до сфери виключної компетенції Верховної Ради України як парламенту та єдиного органу законодавчої влади в Україні.

У ході голосування позиції депутатів, парламентських фракцій, що окреслилися в процесі парламентських дебатів, отримують зовнішнє вираження і правове закріплення через прийняття чи неприйняття тих чи інших правових актів, інших рішень Верховної Ради України.

Це також особливий спосіб формалізації волі, через який індивідуальна воля депу­тата трансформується в колективну волю парламенту як єдиного органу. Колективний ре­зультат голосування відбиває сумарний вектор, що складається з особистих позицій депу­татів, думок прихильників і противників позитивного вирішення питання, винесеного на голосування, з результатів впливу на депутатів виборців та парламентських фракцій.

В Україні від скликання до скликання парламенту постійно зростає складність за­вдань, що вирішуються за допомогою голосувань, а також дедалі більше упорядковується внутрішній механізм парламентської діяльності, пов’язаної з організацією та проведен- ням голосувань депутатів, але, разом з тим, знижується значення особистої ініціативи кожного окремого парламентарія та його персоніфікованої позиції при голосуванні.

Правове регулювання процедури голосування означає, що законодавчо мають бути встановлені надійні ознаки того, що воля депутатського корпусу, втілена в рішеннях парламенту, насправді є відображенням парламентської волі, втіленням волі більшості членів парламенту, є несфальсифікованою, легітимною, справжньою, дійсною.

Водночас, правове регулювання цієї процедури надає їй передбачуваності, надій­ності, визначеності, урегульованості, запобігає виникненню двозначностей і незрозумі- лостей при встановленні дійсного волевиявлення парламентаріїв. Цьому ж має сприяти і особлива форма фіксації цієї ролі - через іменні чи деперсоналізовані (для таємного голосування) бюлетені, які надаються депутатам, або шляхом голосування за допомогою електронної системи «Рада».

Рівень, на якому фіксується правове регулювання процедури голосування депу­татів, вказує на суттєве значення цієї процедури серед інших сесійних процедур та інс­титутів. Це - рівень Регламенту Верховної Ради України та законів України. Такий плю­ралізм правового регулювання обумовлений тим, що процедура голосування охоплює не лише прийняття законів парламентом, але і вирішення інших - кадрових, контрольних тощо - питань, віднесених до компетенції парламенту.

Якщо Регламент охоплює найважливіші, найбільш уніфіковані аспекти процедури голосування депутатів, то в спеціальних законах містяться ті особливості процедури го­лосування (зокрема, обов’язкові приписи щодо виду чи способу голосування), які є при­таманними саме цьому конкретному процесу.

Таким чином, правове регулювання голосування депутатів у парламенті відзна­чається плюралістичністю та регулюванням різними правовими актами.

2. Ця стаття присвячена визначенню видів та способів голосування депутатів. З цьо­го приводу слід зауважити таке. Під видом голосування спід розуміти зовнішню форму вираження волі парламентаріїв у ході ухвалення рішень. Натомість під способом го­лосування слід розуміти конкретний засіб втілення того чи того виду голосування парламентаріїв. Первинним тут є вид голосування, а спосіб голосування є вторинним, залежним, похідним від виду.

3. У цій статті класифікація видів голосування (ч. 1) наведена за критерієм ступеня оприлюднення результатів голосування: відкрите та таємне голосування. Водночас, іноді можна зустріти і таку класифікацію, яка, втім, не знайшла нормативного відображення в Регламенті: за правами суб’єкта голосування - «м’яке» та «жорстке», за наслідками голо­сування - ухвальне та довідкове.

4. У ч. 2 цієї статті розкриваються особливості відкритого голосування як основно­го, домінуючого виду голосування народних депутатів України, а також способи такого голосування.

Основним способом відкритого голосування є поіменне голосування за допомогою електронної системи з фіксацією результатів голосування. Діюча в парламенті система «Рада» дозволяє чітко встановити результати голосування. При цьому результати голо­сування подаються на сайті Верховної Ради України, їх можливо роздрукувати, зокрема й за голосуваннями кожного народного депутата. Зазвичай, на вимогу народних депутатів результати голосування висвітлюються на інформаційному табло електронної системи в залі засідань за депутатськими фракціями (без вказівки поіменного характеру).

Регламент передбачає також два додаткові способи відкритого голосування - шля­хом підняття руки та шляхом подачі іменних бюлетенів.

Голосування руками є вкрай складним і громіздким процесом з огляду на чисельний склад парламенту. Тому воно застосовується у виняткових випадках, а саме коли немає технічної можливості голосування за допомогою електронної системи або в інших ви­падках, на вимогу депутатів. Технічна неможливість голосування має бути встановлена за результатами перевірки системи «Рада» (виведення її з ладу, пошкодження системи, що не дозволяє встановити справжнє волевиявлення парламентаріїв, тощо) Лічильною комісією парламенту. У той же час чітко визначеного порядку визначення неможливості застосування електронної системи голосування Регламентом не передбачено.

Для голосування іменними бюлетенями має встановлюватися окрема процедура безпосередньо самим парламентом.

Відступ від голосування за допомогою електронної системи має бути результатом ухвалення відповідного рішення парламентом України.

5. Після закінчення голосування за допомогою електронної системи його результа­ти висвітлюються на інформаційному табло електронної системи в залі засідань та ого­лошуються головуючим на пленарному засіданні. Це стосується відкритого режиму голо­сування. Його переваги полягають у тому, що кожен депутат, а також громадянин зможе отримати інформацію стосовно позиції парламентаріїв з того чи того питання, втіленої в результатах відповідного голосування. Це відбувається, як правило, при голосуванні проектів актів Верховної Ради України.

Водночас, Регламент не передбачає надання можливості народним депутатам України перевірити зміст свого волевиявлення, зафіксованого електронною системою, заявити про неправильну фіксацію його волевиявлення та вказати правильний його зміст, порядку врахування таких заяв депутатів при оголошенні остаточного результату голосування. Щоправда, слід враховувати, що порядок здійснення контролю за цією сис­темою встановлений у ст.

6. Що стосується таємного голосування, то воно проводиться, як правило, за­для обрання окремих посадових осіб, зокрема керівництва парламенту (ст.ст. 70, 74 Регламенту), а також Голови Рахункової палати, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, суддів КСУ та членів Вищої ради юстиції (ч. 7 ст. 204 Регламенту).

Таким чином, можна зробити висновок, що таємне голосування є виключним, екс­клюзивним видом голосування депутатів, спрямованим, зокрема, на вирішення кадрових питань. Воно застосовується в обмеженій кількості випадків, які прямо передбачаються законом чи Регламентом Верховної Ради України (положення Регламенту щодо таємного голосування щодо перерахованих посадових осіб продубльовані в спеціальних законах - «Про Рахункову палату», «Про Конституційний Суд України», «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» та «Про Вищу раду юстиції»).

Аналізуючи сферу відповідних кадрових призначень, що реалізуються за допомогою механізму таємного голосування, можна дійти висновку, що через це голосування відбу­вається номінація (тобто обрання, призначення) на посаду осіб, які або є одноособовими керівними органами парламенту, або ж є особами, що здійснюють від імені парламенту певні функції контролю. Таким чином, йдеться про посадових осіб, які тісно пов'язані зі здійсненням парламентських функцій як прямо (внутріструктурно), так і опосередковано.

7. Регламентом також встановлено, що Верховна Рада України може прийняти про­цедурне рішення щодо визначення виду і способу голосування з питання, що розгля­дається, якщо вид і спосіб голосування не встановлені законом і Регламентом Верховної Ради України. Таке рішення ухвалюється не менш як третиною від складу парламенту (ч. 1 ст. 49 Регламенту).

Для організації та проведення таємного голосування депутатів Регламентом вста­новлені особливі вимоги щодо бюлетенів для такого голосування, порядку його прове­дення і встановлення результатів, проведення повторного голосування та таємного голо­сування списком (ст.

Стаття 38. Бюлетень, час і місце для таємного голосування

1. Бюлетені для таємного голосування в кількості, що відповідає фактичній чисель­ності обраних народних депутатів, виготовляються Лічильною комісією за вста­новленою Верховною Радою формою. Бюлетені для кожного таємного голосуван­ня повинні бути однаковими за матеріалом, кольором, розміром, змістом і не по­винні мати ніяких позначок. У бюлетені для таємного голосування зазначається мета голосування та у відповідному місці ставляться штамп і підписи голови та секретаря Лічильної комісії.

2. До бюлетеня для таємного голосування при персональних обраннях, призначен­нях, наданні згоди на призначення включаються всі кандидатури на посади, які були висунуті у порядку, встановленому цим Регламентом чи законом, і які дали згоду балотуватися. Самовідвід кандидатів приймається Верховною Радою без голосування. Кандидат може зняти свою кандидатуру (не балотуватися) і перед проведенням повторного голосування. Якщо розглядається питання про надан­ня згоди на звільнення з посади, відкликання, звільнення з посади, припинення повноважень або висловлення недовіри, то до бюлетеня для таємного голосування включається відповідна кандидатура, незалежно від її згоди на це.

3. Час, місце (сектор) і порядок проведення голосування визначаються Лічильною комісією, про що вона повідомляє народних депутатів на пленарному засіданні Верховної Ради перед початком голосування. Якщо з цих питань у народних де­путатів виникає заперечення, зміни до рішення Лічильної комісії приймаються після скороченого обговорення більшістю голосів народних депутатів від консти­туційного складу Верховної Ради.

4. Лічильна комісія перед початком голосування перевіряє наявність кабін (при­міщень) для голосування, опечатує скриньки для таємного голосування і забезпе­чує всі необхідні умови для додержання таємності голосування та вільного, осо­бистого волевиявлення народними депутатами.

1. Організація таємного голосування передбачає виготовлення відповідних бю­летенів належної кількості, відповідне їх оформлення, а також визначення часу, місця і порядку проведення голосування. Весь комплекс зазначених питань визначається на трьох рівнях: на рівні Регламенту, на рівні окремих рішень Верховної Ради України (за необхідності, що вказується в Регламенті) та на рівні відповідних рішень Лічильної ко­місії Верховної Ради України, що створюється відповідно до ст. 17 Регламенту. Важливо чітко розмежовувати коло питань, яке є загальним, та коло питань, яке визначається для кожного разу з урахуванням конкретних обставин Лічильною комісією.

Так, Регламент визначає вимоги до кількості та загальні вимоги до форми бюле­тенів, спосіб включення інформації до змісту бюлетеня і повноваження Лічильної комісії з підготовки та організації голосування.

Окремими рішеннями Верховної Ради України визначаються форма бюлетенів для таємного голосування, а також вносяться зміни до рішень Лічильної комісії стосовно часу, місця і порядку проведення голосування.

Нарешті, власне Лічильна комісія виготовляє бюлетені для таємного голосування, оформляє їх, вносячи до них необхідну інформацію, визначає час, місце і порядок прове­дення голосування, перед початком голосування перевіряє наявність кабін (приміщень) для голосування, опечатує скриньки для таємного голосування і забезпечує всі необхідні умови для додержання таємності голосування та вільного, особистого волевиявлення на­родними депутатами України.

2. Важливим для правильної організації процесу голосування є додержання поряд­ку виготовлення бюлетенів для таємного голосування (ч. 1 цієї статті). Такі бюлетені є деперсоналізованими, тобто не містять інформації про прізвища депутата, який здійснює своє волевиявлення. Кількість виготовлених бюлетенів має дорівнювати фактичній (не конституційній) чисельності обраних депутатів, тобто це може бути кількість, яка дорів­няє 450, а може бути і значно меншою. При цьому варто враховувати лише тих депутатів, які не просто обрані, а ще й приведені до присяги. Не можна допускати до участі в таєм­ному голосуванні осіб, навіть обраних депутатами, які ще не набули права ухвального голосу з питань, віднесених до повноважень парламенту України.

3. Регламент не розкриває, протягом якого часу від початку процедури таємного голосування Лічильна комісія повинна здійснити всі необхідні для організації голосуван­ня підготовчі заходи. Мається на увазі, що всі зазначені кроки вона повинна здійснити у якнайстисліші строки та діяти максимально оперативно. Водночас, Регламент не перед­бачає санкцій за бездіяльність Лічильної комісії чи її членів, зокрема і керівництва.

4. Для організації таємного голосування виключне значення має правильне виз­начення вичерпного переліку осіб, які згідно із законодавством заміщають певні поса­ди шляхом обрання, призначення тощо за допомогою таємного голосування. Серед них Голова та заступники Голови парламенту (ст.ст. 70, 74 Регламенту), Голова Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, судді Конституційного Суду України та члени Вищої ради юстиції (ч. 7 ст. 204 Регламенту).

5. Стосовно вибору часу і місця проведення голосування (ч. 3 цієї статті), тут Лічильна комісія має виходити з необхідності забезпечити, з одного боку. безперебій­ну роботу парламенту, а, з іншого, забезпечити достатньо часу народним депутатам для їх волевиявлення. Тому, як правило, місцем проведення такого голосування є кулуари Верховної Ради України, де встановлюються спеціальні кабінки для таємного голосуван­ня. Час вибирається з розрахунку розумної достатності, як правило, між пленарними за­сіданнями, або по завершенні вечірнього засідання. Обов’язковим елементом організації голосування є завчасне повідомлення головою Лічильної комісії народним депутатам про особливості часу, місця і порядку проведення голосування. Це є гарантією максимально зваженого та обґрунтованого вибору. Водночас, Регламент застерігає проти можливих колізій, які можуть виникнути при оприлюдненні відповідної інформації. Шляхом знят­тя таких конфліктних ситуацій та прийняття максимально обґрунтованого рішення є ух­валення відповідного рішення про зміни до рішення Лічильної комісії більшістю голосів депутатського складу парламенту, що презюмує пріоритет парламенту України над його органом, яким є Лічильна комісія.

6. Окремо слід зупинитися на тому, що Регламент вимагає від Лічильної комісії (ч. 4 цієї статті) забезпечити всі необхідні умови для додержання принципу таємності голосування та вільного, особистого волевиявлення народними депутатами. Це означає неможливість здійснення невизначеним колом осіб, у тому числі й іншими народними депутатами України, контролю за процесом волевиявлення інших народних депутатів, втручання у цей процес та у встановлення його результатів. Адже таке втручання у про­цес волевиявлення та встановлення його результатів може спотворити справжню волю парламенту, привести до обрання на відповідні посади тих осіб, стосовно яких не було наміру голосувати у належної кількості народних депутатів України. Неприпустимим є голосування народного депутата також за іншого або ненадання народному депутату бю­летеня для таємного голосування.

На жаль, Регламентом не передбачені санкції за порушення засад таємного голосу­вання та вільного, особистого волевиявлення народних депутатів України, а Лічильній комісії не надані достатньо дієві інструменти для запобігання відповідним правопору­шенням.

Стаття 39. Організація таємного голосування та встановлення його резуль­татів

1. Кожному народному депутату Лічильною комісією видається один бюлетень для таємного голосування після пред’явлення ним посвідчення та проставлення осо­бистого підпису в реєстрі про одержання бюлетеня. Бюлетені видаються безпосе­редньо при вході в сектор для таємного голосування.

2. Місце (сектор) для таємного голосування облаштовується таким чином, щоб при вході до сектору для голосування були розміщені столи для реєстрації народних депутатів та одержання ними бюлетенів для таємного голосування, а при виході - кабіна та прозора скринька для таємного голосування. При цьому до сектору для голосування одночасно може ввійти така кількість народних депутатів, яка відповідає кількості наявних столів для реєстрації. Наступний народний депутат може одержати бюлетень для таємного голосування і ввійти до кабіни для таємно­го голосування тільки після того, як вона звільниться. Народний депутат не має права двічі входити до сектору для таємного голосування при проведенні одного голосування.

3. Голосування проводиться в кабіні для таємного голосування шляхом простав­лення в бюлетені для таємного голосування позначки, що засвідчує волевиявлен­ня народного депутата, напроти прізвища кандидата, за якого народний депу­тат голосує, або напроти іншого запропонованого в бюлетені варіанта рішення. Заповнений бюлетень для таємного голосування опускається в скриньку, що зна­ходиться біля кабіни для таємного голосування. Голосування закінчується в час, визначений Лічильною комісією.

4. Недійсними вважаються бюлетені невстановленого зразка, бюлетені, у яких під­тримано дві і більше кандидатур на одну посаду, а також бюлетені, з яких немож­ливо з’ясувати волевиявлення народного депутата. Прізвища, додатково вписані до бюлетенів, при підрахунку голосів не враховуються.

5. Рішення за результатами таємного голосування вважається прийнятим, якщо за нього подано більшість голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради та якщо в Конституції України (254к/96-ВР) не встановлено іншої кількості голосів народних депутатів, необхідної для прийняття такого рішення.

6. Таємне голосування вважається таким, що не відбулося, якщо бюлетенів для таєм­ного голосування народними депутатами одержано менше, ніж необхідно для при­йняття відповідного рішення. У такому разі проводиться переголосування, якщо інше не встановлено законом або якщо більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради не прийнято іншого рішення.

1. Процедура таємного голосування відіграє чи не найважливішу роль у волеви­явленні народного депутата України під час вирішення відповідних кадрових питань. Держава має попереджувати та припиняти будь-які порушення під час такого голосуван­ня, що здатні спотворити результати волевиявлення парламентаріїв. До попереджуваль­них заходів, зокрема, належить і детальна регламентація самої процедури голосування, неухильне додержання якої значно зменшує ризик відповідних порушень.

2. Як уже зазначалося, Регламент безпосередньо не фіксує часові межі відповідного голосування. Вирішення цього питання покладається на Лічильну комісію. Варто також нагадати, що порядок голосування встановлюється цією комісією (ч. 3 ст. 38). Таким чи­ном, норми цієї статті не можна вважати вичерпними у регулюванні відповідних пра­вовідносин.

3. Заходи, передбачені у ч.ч. 1-3 цієї статті, мають на меті гарантувати неможливість вчинення тиску на народного депутата під час голосування та вплинути на його волеви­явлення. До них належать:

1) надання кожному депутату не більше одного бюлетеня для голосування;

2) надання такого бюлетеня лише після виконання відповідних умов, а саме після пред’явлення ним посвідчення та проставлення особистого підпису в реєстрі про одержання бюлетеня;

3) перебування в кабіні для голосування одночасно не більше одного депутата;

4) неможливість двічі заходити до сектору для таємного голосування протягом одно­го голосування;

5) чітка фіксація в бюлетені волевиявлення депутата.

4. З наведених заходів випливає, що Лічильна комісія має подбати про те, щоб ко­жен народний депутат заповнював свій бюлетень особисто, без втручання сторонніх осіб. Таке втручання не повинно відбуватися незалежно від того, про який етап голосування йдеться (тобто від одержання бюлетеня до його опускання у скриньку для голосування). Неможливою з цієї точки зору є і присутність у кабіні для голосування сторонніх осіб. Можливість надання будь-якими особами допомоги у заповненні бюлетеня депутатом також Регламентом не передбачається.

5. Слід також мати на увазі, що Регламент безпосередньо не фіксує заборону пере­давати бюлетень іншим особам, а також не передбачає можливості обміну зіпсованого внаслідок помилки бюлетеня на новий.

6. Регламент звертає увагу на те, що внаслідок волевиявлення депутата його резуль­тат має бути встановлений Лічильною комісією так, щоб він однозначно відображав воле­виявлення депутата. Проставлення на бюлетені жодних інших позначок не допускається.

7. Ця стаття передбачає інститут недійсних бюлетенів (ч. 4 цієї статті), що пов’язано або з можливістю виготовлення бюлетенів, відмінних за формою від визначе­ної Лічильною комісією (тобто з метою спотворення результатів волевиявлення народ­них депутатів України), або із заповненням бюлетенів самими депутатами у спосіб, що не передбачений Регламентом (бюлетені, у яких підтримано дві і більше кандидатур на одну посаду, а також бюлетені, з яких неможливо з’ясувати волевиявлення народного депута­та). Очевидно, саме Лічильна комісія за наявності таких бюлетенів має відокремити їх від дійсних бюлетенів та забезпечити їхнє погашення і неврахування таких бюлетенів при підрахунку голосів і встановленні результатів таємного голосування.

8. Результатом таємного голосування є прийняття чи неприйняття парламентом України рішення з питання, що виносилося на голосування. У ч. 5 цієї статті встановлено, що рішення за результатами таємного голосування вважається прийнятим, якщо за нього подано більшість голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради та якщо в Конституції України не встановлено іншої кількості голосів народних депутатів, необхідної для прийняття такого рішення. Нині для усіх випадків вирішення кадрових пи­тань у парламенті за процедурою таємного голосування встановлена вимога щодо простої більшості голосів для ухвалення відповідного рішення. Чинна Конституція України дотепер жодних винятків із цього правила для процедури таємного голосування не встановила.

9. Природно, що далеко не всі голосування в таємному режимі можуть бути резуль­тативними. Нерідко трапляється і так, що брак позитивного ефекту у такій ситуації ви­являється в небажанні народних депутатів взагалі брати у ньому участь, оскільки участь у голосуванні є правом, а не обов’язком депутата. Зовнішньою формою вияву такого не­бажання є неодержання депутатами бюлетенів для голосування, тобто електоральний аб­сентеїзм з боку самих парламентаріїв. У разі коли до нього вдається не менше половини народних депутатів України, рішення щодо призначення, звільнення тощо парламентом не ухвалюється. У цьому випадку Регламент передбачає варіативність юридичних наслідків:

1) проведення переголосування;

2) зняття запропонованої кандидатури з розгляду, якщо це встановлено законом (тобто закон безпосередньо повинен заборонити переголосування);

3) більшість народних депутатів від конституційного складу парламенту ухвалює рі­шення розглянути інші кандидатури на посади, що є вакантними (ч. 6 цієї статті).

Переголосування слід відрізняти від інституту повторного голосування, яке про­водиться відповідно до ч. 1 ст. 40 Регламенту, коли при обранні, призначенні, наданні згоди на призначення на посаду лише однієї особи жоден із кількох кандидатів на посаду не одержить за результатами першого голосування необхідної більшості голосів народ­них депутатів (проводиться повторне голосування щодо двох кандидатур, які одержали найбільшу кількість голосів народних депутатів при першому голосуванні), тобто від­сутність позитивного рішення не зумовлена неодержанням бюлетенів для голосування необхідною кількістю народних депутатів України.

Стаття 40. Повторне голосування

1. Якщо при обранні, призначенні, наданні згоди на призначення на посаду лише од­нієї особи жоден із кількох кандидатів на посаду не одержить за результатами пер­шого голосування необхідної більшості голосів народних депутатів, проводиться повторне голосування щодо двох кандидатур, які одержали найбільшу кількість голосів народних депутатів при першому голосуванні.

2. Якщо внаслідок вибуття кандидатів на посаду з балотування залишається один кандидат на посаду, повторне голосування проводиться щодо нього.

3. Якщо за результатами таємного голосування рішення про надання згоди на звіль­нення з посади, відкликання, звільнення з посади, припинення повноважень або висловлення недовіри не прийнято, пропозиція вважається відхиленою і повтор­ному розгляду або новому голосуванню щодо тієї самої особи на цій сесії не підля­гає, крім випадків виникнення нових підстав або з’ясування обставин, які не були відомі Верховній Раді при розгляді відповідної кандидатури.

4. Якщо за результатами таємного голосування кандидата не було відповідно обрано, призначено, надано згоди на його призначення на посаду, проводиться повторний розгляд цього ж питання порядку денного з новим висуненням кандидатів, якщо інше не встановлено законом. Кількість повторних розглядів таких питань не об­межується.

1. Заповнення вакантних посад в органах державної влади внаслідок політичного плюралізму і чисельності кандидатур часто наштовхується на неможливість швидкого вирішення питання. Зокрема, це трапляється і тоді, коли жоден з кандидатів, які пропо­нуються на вакантну посаду, не одержить необхідної більшості голосів від конституцій­ного складу парламенту. Задля унеможливлення ситуації, коли внаслідок цих обставин посада залишається вакантною, Регламент фіксує правові норми щодо організації пов­торного голосування. Його ознаками є такі:

1) бюлетені для голосування отримані достатнім для позитивного голосування чис­лом народних депутатів;

2) до бюлетенів включається дві кандидатури, які одержали найбільшу кількість го­лосів при першому голосуванні (ч. 1 цієї статті).

2. Важливо, що Регламент фіксує юридичні наслідки і за відсутності позитивного голосування щодо двох кандидатів, або ж щодо одного, якщо всі інші вибули з балотуван­ня до моменту голосування. Щоправда, Регламент не встановлює строки, в які повинен вкластися кандидат, який бажає вибути з балотування. Очевидно, він може у письмовій формі заявити про це у будь-який час до початку голосування.

3. У разі відсутності позитивного голосування щодо означених кандидатів від­повідна пропозиція вважається відхиленою і повторному розгляду або новому голосу­ванню щодо тієї самої особи на цій сесії не підлягає. Іншими словами, до цих же кан­дидатур парламент може повернутися на наступній сесії, але не раніше. Винятком тут є лише випадки виникнення нових підстав або з’ясування обставин, які не були відомі Верховній Раді України при розгляді відповідної кандидатури.

Зрозуміло, що названі причини повернення парламенту до розгляду тієї ж канди­датури мають характер оцінювальних формулювань. Тому варто звернути увагу на те, що мотиви повернення до голосування щодо тієї ж кандидатури мають бути достатньо важливими, щоб парламент знову звернув увагу на неї.

Водночас, ч. 3 цієї статті чітко не фіксує, хто саме має оцінювати названі причини з огляду їх важливості - сам парламент, суб’єкт висування відповідної кандидатури чи хтось інший. Не вказується також те, хто та в який спосіб повинен ухвалювати рішення про повернення до голосування щодо названої кандидатури.

Очевидно, що єдиним органом, наділеним повноваженнями повернутися до раніше не підтриманої кандидатури, є сама Верховна Рада України, яка повинна ухвалити від­повідне рішення про це.

4. Відхилення запропонованих кандидатур шляхом негативного голосування щодо них має наслідком повторний розгляд цього питання з висуненням нових кандидатів. Обмеження щодо цього правила повинні встановлюватися виключно законом згідно із ч. 4 цієї статті. Регламент також не обмежує кількості повторних розглядів таких питань, маю­чи на увазі, що такий розгляд незалежно від кількості відповідних голосувань обов’язково має увінчатися заповненням відповідної вакантної посади в органі державної влади.

Стаття 41. Таємне голосування списком

1. Верховна Рада може прийняти процедурне рішення про таємне голосування щодо кандидатур на посади списком, якщо інше не встановлено цим Регламентом чи за­коном. У разі обрання, призначення колегіального органу списком до бюлетеня для таємного голосування може включатися більше кандидатур, ніж потрібно для обрання, призначення.

2. Кандидатури на посади вносяться до бюлетеня в алфавітному або іншому поряд­ку, визначеному Верховною Радою.

3. Голосування і підрахунок голосів здійснюються щодо кожної кандидатури окремо. Обраними, призначеними при голосуванні списком вважаються кандидати, які отримали найбільшу кількість голосів народних депутатів, яка становить більшу половину голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради.

4. Якщо внаслідок голосування за списком не обрано, не призначено на посади не­обхідної кількості осіб, продовжується розгляд того ж питання порядку денного з новим висуненням кандидатів на вакантні посади.

1. З метою економії часу та задля оперативного вирішення віднесених до повнова­жень парламенту кадрових питань у режимі таємного голосування може бути застосо­ваний особливий спосіб голосування - голосування списком. Його особливість полягає у тому, що до одного бюлетеня для таємного голосування можуть бути включені канди­датури, що претендують на зайняття різних посад, наприклад, Голови Верховної Ради України та Першого заступника Голови Верховної Ради України, або ж які формують склад певного колегіального органу державної влади. Задля переходу до такого способу голосування парламент повинен не менш як 150 голосами народним депутатів України ухвалити відповідне процедурне рішення (ст. 49 Регламенту).

2. Варто зазначити, що від голосування списком слід відрізняти так зване «пакет­не» голосування: в останньому випадку, який застосовується для обрання керівництва парламенту, голосування і підрахунок голосів здійснюються щодо всіх відповідних кан­дидатур, внесених до бюлетеня для таємного голосування одночасно (ч. 8 ст. 70, ч. 4 ст. 74 Регламенту), тоді як при голосуванні списком підрахунок голосів здійснюється щодо кожної кандидатури окремо (ч. 3 цієї статті). Зрозуміло, що при голосуванні списком по­зитивне голосування може не відбутися стосовно всіх кандидатур, відбутися стосовно деяких кандидатур або ж бути позитивним стосовно всіх, тоді як при «пакетному» голо­суванні голосування є позитивним чи негативним (не результативним) одночасно для всіх кандидатур, включених до бюлетеня для таємного голосування.

3. На таємне голосування списком поширюються вимоги щодо його організації, зафіксовані в ст. 39 Регламенту, які є універсальними для всіх способів таємного голосу­вання.

4. Порядок внесення кандидатур до бюлетеня є прерогативою Верховної Ради України (ч. 2 цієї статті). Зокрема, алфавітний порядок може бути застосований, коли йдеться про голосування, внаслідок якого має бути сформований певний колегіальний орган (тобто заповнюються ідентичні вакантні посади). Натомість інший порядок - із зазначенням назви посад, а потім із фіксацією за алфавітом прізвищ кандидатів - може застосовуватися, коли йдеться про різні вакантні посади.

Стаття 42. Інформування про результати таємного голосування

1. Голова Лічильної комісії або визначений нею доповідач - член Лічильної комісії доповідає на пленарному засіданні Верховної Ради про результати таємного голо­сування, виявлені порушення порядку голосування та відповідає на запитання народних депутатів.

2. Результати таємного голосування Лічильна комісія заносить до протоколу, який підписують усі присутні її члени. Член Лічильної комісії, який не погоджується з її протоколом, у письмовій формі викладає свою окрему думку, яка додається до протоколу засідання Лічильної комісії і оголошується на пленарному засіданні Верховної Ради.

3. Якщо за результатами таємного голосування буде прийнято рішення про обрання, призначення, надання згоди на призначення на посаду відповідного кандидата, головуючий на пленарному засіданні на підставі доповіді Лічильної комісії оголо­шує таке рішення, яке оформляється постановою Верховної Ради.

1. Завершальною стадією процедури таємного голосування є оприлюднення ре­зультатів такого голосування шляхом інформування парламенту про це. Таке інформу­вання має на меті не лише ознайомити депутатський корпус із підсумками означеного процесу, а також із тими проблемами та недоліками, з якими зіштовхнулися організатори голосування, але також відкрити шлях для оформлення рішення, ухваленого через таєм­не голосування, у формі постанови парламенту (ч. 3 цієї статті), адже саме відповідний правовий акт, у цьому разі постанова про обрання, призначення, звільнення тощо, є під­ставою для початку чи припинення трудової діяльності обраної, призначеної чи звільне­ної із займаної посади особи.

2. Частина 2 цієї статті встановлює обов'язок членів Лічильної комісії підписати протокол про результати таємного голосування. У разі незгоди зі змістом протоколу член комісії має право викласти свою окрему думку, яка, до того ж, буде виголошена на пле­нарному засіданні Верховної Ради України. Таким чином, Регламент не передбачає відмо­ви у підписанні протоколу Лічильної комісії будь-ким з її членів.

3. У ч. 3 йдеться про правову підставу оголошення ухваленого за результата­ми таємного голосування рішення парламенту - доповідь про результати голосування Лічильної комісії, яка, спираючись на норми законодавства, визначає, чи обрано, призна­чено, звільнено тощо певну посадову особу, чи ні.

Суб'єктом оголошення такого рішення є виключно головуючий на пленарному засі­данні. Відповідне рішення оформлюється постановою парламенту, щодо якої додатково­го голосування не проводиться, оскільки парламент вже висловив свою позицію стосов­но призначення, обрання, звільнення з посади тощо (щоправда, випадки звільнення у ч. 3 помилково не згадані).

Стаття 43. Контроль за використанням електронної системи підрахунку голосів

1. Контроль за використанням електронної системи на пленарних засіданнях Верховної Ради здійснює Лічильна комісія, яка має право безперешкодного досту­пу до всієї інформації, необхідної для здійснення контролю, та право на залучення експертів і фахівців до роботи з перевірки електронної системи.

2. У разі необхідності розгляду питань, що виходять за межі повноважень Лічильної комісії, за зверненням Лічильної комісії, народного депутата, депутатської фракції чи за дорученням Верховної Ради, Голови Верховної Ради України, Першого за­ступника чи заступника Голови Верховної Ради України такі питання розгляда­ються в комітеті, до предмета відання якого належать питання регламенту.

1. У цій статті встановлюються засади контролю за використанням електронної систе­ми підрахунку голосів «Рада». Відповідний контроль є гарантією адекватності відображення через відповідні технічні засоби справжнього волевиявлення депутатського корпусу, немож-

ливості його спотворення чи перекручення, гарантією ефективної діяльності парламенту та усунення будь-яких проявів конфліктності з приводу функціонування відповідної системи. До засад такого контролю можна віднести визначення суб'єктів відповідного контролю та способів його здійснення. Інші питання відповідної контрольної діяльності залишилися поза межами регулятивної дії норм Регламенту і тому повинні детально регламентуватися внут- ріпарламентськими положеннями про відповідні структурні підрозділи апарату Верховної Ради України, що покликані забезпечувати безперебійне функціонування зазначеної елект­ронної системи та експертне її супроводження на різних стадіях експлуатації.

2. Суб'єктами державного контролю за використанням електронної системи є Лічильна комісія та регламентний комітет парламенту. При цьому ці суб'єкти є імпе­ративними та факультативними. Імперативним суб'єктом такого контролю є Лічильна комісія, яка, як постійний робочий орган парламенту, має у межах своїх повноважень отримувати всю необхідну для перевірки функціонування цієї системи інформацію та залучати задля цього експертів і фахівців. Водночас, факультативним суб'єктом контро­лю, є регламентний комітет парламенту, який може втручатися у контрольні дії щодо сис­теми лише за наявності ініціативи вичерпного кола суб'єктів, вказаних у ч. 2 цієї статті, та за відсутності відповідних повноважень у самої Лічильної комісії. З цього приводу слід зауважити, що Регламент не містить вичерпного переліку повноважень цієї комісії, що стимулює виникнення непорозумінь у здійсненні нею постійного контролю за вико­ристанням електронної системи підрахунку голосів.

Стаття 44. Час голосування при прийнятті рішень Верховної Ради

1. Голосування при прийнятті рішень Верховної Ради з будь-якого питання прово­диться на пленарному засіданні безпосередньо після його обговорення, крім ви­падку, коли неможливо провести голосування.

Регламентом Верховної Ради України передбачається детальна законодавча про­цедура проходження і прийняття рішень парламенту. Вона, зокрема, встановлює міні­мальність розриву у часі між обговоренням питання та прийняттям щодо нього рішення парламенту. Голосування відбувається, як правило, безпосередньо відразу після обгово­рення питання на пленарному засіданні. Це дає змогу ретельно опрацювати розглядува­не питання у сесійному залі, враховуючи всі зауваження народних депутатів, спростити роботу над законопроектами, іншими документами, що перебувають на розгляді, допо­магає прийняти виважене рішення з відповідного питання з урахуванням висловлених аргументів і контраргументів. Слід зауважити, що така практика була запроваджена від­носно нещодавно, після того, як у 2000 р. для голосування був встановлений один день у пленарному тижні - четвер, а згодом два дні - вівторок і четвер.

Єдиний виняток із загального правила той, що голосування з того чи іншого пи­тання переноситься, коли неможливо провести голосування. Регламент не деталізує і не перераховує таких випадків, очевидно маючи на увазі різноманітність конкретних при­чин і проявів неможливості проведення голосування. Такими причинами можуть бути блокування залу засідань, створення фізичних перешкод головуючому та доповідачу при обговоренні питання тощо. Водночас, до перенесення можна віднести нерезультативне рейтингове (сигнальне) голосування (п. 10 ст. 28 Регламенту), внаслідок якого за пропо­зицією головуючого парламент може перенести голосування на інший день.

Перенесення голосування не можна ототожнювати з перенесенням розгляду питан­ня, оскільки в першому випадку йдеться про розрив у часі між розглядом і голосуванням, а в другому - про перенесення як голосування, так і власне розгляду питання.

Стаття 45. Порядок голосування пропозицій і поправок на пленарному засі­данні Верховної Ради

1. Пропозиції, у тому числі статті, частини статті, розділи та пункти проекту акта Верховної Ради і поправки, що будуть ставитися на голосування, оголошуються головуючим на пленарному засіданні, при цьому називається ініціатор їх внесен­ня. Якщо їх текст був наданий народним депутатам і ніхто з них не наполягає на його зачитуванні, головуючий на пленарному засіданні може замість зачитування тексту називати номери пропозицій, поправок до проекту акта Верховної Ради, які ставляться на голосування, якщо такий порядок дає можливість народним депута­там однозначно зрозуміти, за що вони голосують. За будь-яких умов із стенограми пленарного засідання також повинно бути однозначно зрозуміло, який конкретно текст і з якого документа ставився на голосування.

2. Після оголошення головуючим на пленарному засіданні пропозиції, поправки на вимогу ініціатора їх внесення йому надається слово.

3. Перед голосуванням кількох пропозицій і поправок, які виключають одна одну, головуючий на пленарному засіданні послідовно, в порядку внесення, оголошує їх і якщо до них немає зауважень, ставить на голосування.

4. На голосування ставляться окремо всі пропозиції і поправки, що надійшли і не були відкликані у порядку, визначеному цим Регламентом.

5. Прийняття однієї з попередніх пропозицій означає відхилення наступних, які на голосування не ставляться.

6. Якщо пропозиція чи поправка, що має ставитися на голосування, містить кілька положень, стосується кількох взаємопов’язаних положень або містить кілька час­тин, кожна з яких має власне правове значення, то за процедурним рішенням може проводитися голосування її частин із наступним голосуванням у цілому.

7. У разі якщо всі поставлені на голосування частини пропозиції чи поправки прий­няті, а в результаті голосування в цілому пропозиція чи поправка відхиляється, то пропозиція чи поправка вважається відхиленою в цілому.

8. Пропозиції чи поправки, які не отримали необхідної кількості голосів народних депутатів на підтримку, вважаються відхиленими.

1. Ця стаття докладно регулює порядок голосування на засіданні парламенту про­позицій і поправок. Вона є універсальною для всієї законодавчої процедури (Розділ IV Регламенту). Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 84 Регламенту під пропозиціями розуміються вне­сення змін до тексту законопроекту (статей, їх частин, пунктів, речень), зміни порядку розміщення, об’єднання розділів, глав, статей, їх частин і пунктів, а також виділення тих чи інших положень в окремі розділи, глави, статті. Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 84 Регламенту під поправками розуміються внесення виправлень, уточнень, усунення помилок, су­перечностей у тексті законопроекту.

Пропозиції вносяться письмово до законопроекту, який готується до другого чи­тання, в такій редакції, щоб щодо них можна було відповісти «так» або «ні». Пропозиція щодо структурних частин законопроекту має містити послідовно викладені назви роз­ділів, глав, а в разі необхідності - статей, частин чи пунктів законопроекту. Поправка може бути внесена письмово до законопроекту, який готується до другого і третього читань, а також усно під час розгляду законопроекту в другому читанні на пленарному засіданні Верховної Ради України (ч.ч. 6-8 ст. 84 Регламенту).

2. У ч. 1 цієї статті визначається порядок дій головуючого на пленарному засіданні під час розгляду пропозицій і поправок. Зазначені пропозиції і поправки зазвичай у до­сить суттєвій кількості вносяться народними депутатами України, іншими суб’єктами права законодавчої ініціативи. Великий масив таких пропозицій і поправок може часом досить суттєво змінити зміст розглядуваного питання, вплинути на зміст законопроекту. Тому для повного і всебічного врахування пропозицій і поправок дії головуючого випи­сані так, щоб, з одного боку, максимально спростити розгляд і голосування цих пропо­зицій і поправок, а, з іншого, щоб домогтися максимальної концентрації депутатів при їх розгляді і голосуванні у залі. Зокрема, обов’язково передбачається оголошення голо­вуючим ініціатора внесення пропозиції, поправки, оголошення номерів цих пропозицій, поправок, а за необхідності - можливе зачитування головуючим відповідного тексту. Зазначені дії скеровані на те, щоб народні депутати України чітко усвідомлювали, за що саме вони голосують, тобто для унеможливлення перекручення змісту поправок і про­позицій. Ведення стенограми пленарного засідання (ст. 55 Регламенту) має на меті до­помогти усунути будь-які неточності при остаточній підготовці проголосованого тексту проекту з відповідними поправками та пропозиціями.

3. Частиною 2 цієї статті вказано на обов’язок головуючого за вимогою ініціатора внесення поправки, пропозиції надати йому слово для їх відповідного обґрунтування. При цьому слід мати на увазі, що тривалість такого обґрунтування не повинна переви­щувати однієї хвилини (ч. 2 ст. 32 Регламенту).

4. Частина 3 цієї статті обумовлює дії головуючого у разі внесення суб’єктами пра­ва законодавчої ініціативи взаємовиключних пропозицій, поправок. Вони ставляться на голосування в порядку внесення. Зрозуміло, що прийняття однієї з попередніх пропо­зицій означає відхилення наступних, які взагалі не виносяться на голосування (ч. 5 цієї статті). Для такого голосування необхідно більшість голосів народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

5. Частина 4 зазначає необхідність постановки на голосування всіх без винят­ку пропозицій і поправок, які надійшли і не були відкликані в установленому порядку суб’єктами права законодавчої ініціативи. При цьому слід мати на увазі встановлені Регламентом строки внесення пропозицій і поправок: внесені з порушеннями таких строків пропозиції і поправки не можуть розглядатися. Зрозуміло, що ці строки не є граничними строками для відкликання суб’єктами права законодавчої ініціативи своїх пропозицій і поправок, адже останні можуть зняти їх безпосередньо під час розгляду. Відповідно до ч. 1 ст. 111 Регламенту пропозиції та поправки для підготовки законопро­екту до другого читання вносяться в чотирнадцятиденний строк після дня прийняття законопроекту в першому читанні за основу. До повторного другого читання законопро­екту пропозиції та поправки вносяться в десятиденний строк після дня попереднього другого читання. Відповідно до ч. 1 ст. 120 Регламенту до законопроекту, який готується до третього читання, поправки вносяться у п’ятиденний строк після дня попереднього читання.

6. Частинами 6-7 цієї статті встановлено можливість голосування як поправок, пропозицій у цілому, так і розбивки їх на частини, які мають суто правове значення. Зрозуміло, що в останньому випадку парламент має не менш як третиною депутатів від конституційного складу Верховної Ради України (ч. 1 ст. 49 Регламенту) проголосувати процедурне рішення про голосування частин поправок, пропозицій окремо, а потім про голосування таких поправок, пропозицій у цілому. Водночас, Регламент не розв’язує такі суперечності:

1) чи слід голосувати за поправку, пропозицію в цілому, якщо всі її частини відхилені;

2) як бути, коли окремі частини відхилені, а в цілому поправка, пропозиція проголо­сована;

3) як бути з голосуванням альтернативних частин пропозицій, поправок тощо.

Очевидно, в цих випадках слід керуватися приписами ч. 7 цієї статті: у разі частко­вого прийняття частин пропозицій, поправок і прийняття пропозицій, поправок у цілому вони вважаються прийнятими; у разі часткового чи повного прийняття частин пропози­цій, поправок і неприйняття таких пропозицій, поправок у цілому такі пропозиції, поп­равки вважаються відхиленими; у разі неприйняття всіх частин пропозицій, поправок і прийняття таких пропозицій, поправок у цілому такі пропозиції, поправки вважаються прийнятими. Таким чином, нормативно установлюється примат голосування за цілісні пропозиції, поправки над голосуванням за їх окремі частини. Хоча, зрозуміло, що для юридичної чистоти всі наведені варіанти ухвалення пропозицій, поправок почастинно слід відобразити безпосередньо в самому Регламенті, оскільки положення, вміщені в ч. 7 не охоплюють всієї множини можливих випадків.