Обов 'язковий захист Конституційним Судом України прав і свобод людини і громадянина
Відповідно до статті 159 Конституції України Конституційний Суд є обов’язковим учасником процесу внесення змін до Основного Закону.
В аспекті нашого дослідження нас цікавить, обов’язкова попередня перевірка Конституційним Судом законопроектів про внесення змін до Конституції на предмет відсутності в них положень, які скасовують чи обмежують права і свободи людини і громадянина.
У 2010 році Конституційний Суд надав 3 висновки щодо відповідності законопроектів про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України:
1) у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо гарантії недоторканності для окремих посадових осіб) вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до статей 80, 105, 108 Конституції України) від 1 квітня 2010 року № 1-в/2010.
Конституційний Суд дійшов висновку, що окремі положення законопроекту обмежують права і свободи людини і громадянина, зокрема:
- вилучення із частини другої статті 80 Конституції України положення «за винятком відповідальності за образу чи наклеп», як це пропонується у Законопроекті, фактично передбачає звільнення від юридичної відповідальності народних депутатів України за висловлювання у парламенті та його органах, у яких міститься образа чи наклеп, що призведе до обмеження існуючих прав громадян на повагу до їх гідності, судовий захист про спростування недостовірної інформації щодо себе або членів своєї сім 'ї, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої інформації (частина перша статті 28, частина четверта статті 32 Конституції України);
- запропоноване Законопроектом обмеження недоторканності Президента України на час виконання повноважень може призвести до обмеження прав і свобод людини і громадянина;
- образа чи наклеп на Президента України можуть розглядатися не тільки як посягання на громадянські права особи, що перебуває на цьому посту, але й як прояв неповаги до Української держави та її народу в цілому.
Отже, пропоновані Законопроектом зміни щодо вилучення частини другої статті 105 Конституції України положень «за посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону» можуть вплинути на обмеження прав і свобод людини і громадянина та є такими, що суперечать вимогам частини першої статті 157 Конституції України.2) у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо строків повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів) вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до статей 136, 141 Конституції України) від 17 червня 2010 року № 2-в/2010.
У цій справі Конституційний Суд також дійшов висновку, що окремі запропоновані Законопроектом зміни обмежують виборчі права громадян, а саме Суд зазначив:
- «законодавець, установлюючи регулювання пунктами 2, 3, 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Законопроекту правовідносин у сфері припинення повноважень сільських, селищних, міських голів, виходить із п 'ятирічного строку їх повноважень, передбачених абзацом третім пункту 2 розділу І Законопроекту, хоча згідно з Конституцією України строк їх повноважень становить чотири роки (частина друга статті 141). Згідно з правовою позицією, викладеною Конституційним Судом України у Рішенні від 10 червня 2009 року № 14-рп/2009, строки проведення виборів є важливим інститутом гарантії реалізації виборчих прав громадян, а відміна виборів до органів місцевого самоврядування чи перенесення строків їх проведення з підстав, не передбачених законом, є порушенням цих прав громадян (абзац третій пункту 5 мотивувальної частини). Конституційний Суд України вважає, що регулювання законодавцем правовідносин, пов 'язаних з датою проведення голосування на виборах органів і посадових осіб місцевого самоврядування, а також з припиненням їх повноважень, має здійснюватися відповідно до пункту 30 частини першої статті 85, статті 91, пункту 20 частини першої статті 92 Конституції України тільки після внесення запропонованих до неї змін шляхом прийняття окремого правового акта, а не законопроекту, передбаченого розділом ХІІІ «Внесення змін до Конституції України» Основного Закону України».
3) у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку про відповідність законопроекту про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до статей 76, 77, 103, 136, 141 та до розділу ХУ «Перехідні положення» Конституції України) від 18 листопада 2010 року № 3-в/2010.
У цій справі Конституційний Суд дав позитивний висновок, тобто зазначив, що Законопроект відповідає положенням статей 157, 158 Конституції1. Для нашого дослідження це означає, що жодне положення Законопроекту не обмежує права і свободи людини і громадянина.
Проте така позиція Конституційного Суду є непереконливою та дивує, зокрема з огляду на його попередній висновок від 17 червня 2010 року № 2-в/2010, в якому Суд дійшов висновку, що збільшення строку повноважень, зміна строку повноважень для діючих органів місцевого самоврядування порушує виборчі права громадян[30] [31]. У «Перехідних положеннях» розглядуваного Законопроекту фактично передбачається збільшення строку повноважень для діючих Парламенту та Президента, що, на наш погляд, також обмежує виборчі права громадян. Навіть враховуючи те, що право обирати і бути обраним було реалізовано громадянами України на останніх виборах до Верховної Ради України та Президента України на умовах п’ятирічного строку періодичності виборів, установлення конкретних дат проведення чергових президентських та парламентських виборів відповідно 29 березня 2015 року та 28 жовтня 2012 року призводить до незначного збільшення строку повноважень діючих Парламенту та Президента України. Відповідно до частини другої статті 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і, зокрема, через органи державної влади. У подальшому, питання неконституційності збільшення строку повноважень для діючих Парламенту та Президента, у зв'язку із внесенням 1 лютого 2011 року змін до Конституції України, порушували перед Конституційним Судом народні депутати. Так, 53 народні депутати України зверталися з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів». Взагалі слід зазначити, що концептуально Законопроект № 7265 від 19 жовтня 2010 року спрямований на зменшення демократії, оскільки передбачає збільшення строків повноважень Парламенту, органів місцевого та регіонального самоврядування. Так, доцільно навести позицію судді Конституційного Суду України В. Шишкіна[34], який зазначає, що «збільшення періодичності зміни представницьких органів місцевого самоврядування має наслідком зменшення можливостей населення щодо ефективного впливу на місцеві представницькі органи влади і застосування до них таких конституційно-правових санкцій, як переобрання за неналежне виконання своїх повноважень і функцій, що знижує результативність участі народу в управлінні державними справами. Виходячи з цього збільшення періодичності зміни органів місцевої влади є обмеженням конституційного права, встановленого частиною першою статті 38 Конституції України.... Збільшення строку зміни місцевих органів урядування можна також розглядати як обмеження у праві обирати собі належну владу (активне виборче право), якщо влада, яку обрано, не задовольняє виборців своїм служінням». Отже, протягом 2010-2011 років у двох із трьох спроб змінити Парламентом Конституцію Конституційний Суд констатував наявність у законопроектах положень, що обмежують права і свободи людини і громадянина. Окремо у цьому підрозділі нами виділяється фактично установче для України Рішення Конституційного Суду від 30 вересня 2010 року, яким, по-перше, було визнано неконституційним Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-ГУ (далі - Закон № 2222-ГУ) на підставі порушення встановленої Конституцією України процедури його розгляду та ухвалення і, по-друге, відновлено дію конституційних положень у редакції від 28 червня 1996 року, тобто конституційних положень, які було змінено Законом № 2222П¥. Фактично в Україні відбувалася зміна Конституції України не в результаті установчих процесів Українського народу, не в порядку визначеному у Розділі XШ «Внесення змін до Конституції України» Конституції України, а шляхом відновлення Конституційним Судом України дії конституційних положень, які втратили вже чинність. В аспекті нашого моніторингу нас цікавить, чи не відбулося в цьому випадку порушення конституційного принципу установчої влади народу. До 30 вересня 2010 року Конституційний Суд стояв на позиції встановлення конституційного принципу установчої влади народу та передачі частини установчої влади лише Парламенту (відповідно до пункту 1 частини першої статті 85 та Розділу ХІІІ Конституції України лише Парламент наділяється правом вносити зміни до Конституції України). Тому, необхідно пригадати, що у пункті 2 мотивувальної частини Рішення Суду у справі про набуття чинності Конституцією України від 3 жовтня 1997 року № 4-зп[35] Судом було встановлено: «Конституція України як Основний Закон держави за своєю юридичною природою є актом установчої влади, що належить народу. Установча влада стосовно до так званих встановлених влад є первин- ною». У пункті 2 резолютивної частини Рішення Суду у справі про здійснення влади народом від 5 жовтня 2005 року № б-рп/20051 було уточнено «... тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією України, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII» (виділено - нами). Виходячи із зазначених положень конституційного принципу установчої влади народу, на наш погляд, Конституційний Суд України не може бути наділений повноваженнями змінювати Конституцію України. На жаль, політичною владою в черговий раз було поставлено політичні інтереси на перший план та обрано вкрай проблемний з погляду теорії конституціоналізму шлях зміни Основного Закону з порушенням принципу установчої влади народу. Конституційний Суд України в цьому випадку не зміг захистити права Українського народу, а також виконати своє завдання відповідно до статті 2 Закону України «Про Конституційний Суд України» - гарантувати верховенство Конституції України як Основного Закону держави на всій території України. Венеціанська комісія у пунктах 65, 70 Висновку «Про конституційну ситуацію в Україні» від 21 грудня 2010 року[36] [37] зазначає, що поточне конституційне поле, засноване на Рішенні Конституційного Суду не має достатньої легітимності, яка може бути досягнута лише в результаті звичайної конституційної процедури внесення змін до Конституції у Верховній Раді. Відновлення за рішенням Конституційного Суду варіанту Конституції ставить питання легітимності діючих державних інституцій, оскільки і президент, і парламент були обрані відповідно до конституційних норм, які більше не визнаються дійсними. Президент України, після цього судового рішення, має набагато більше повноважень, ніж могли передбачати виборці, коли він обирався. IV.