Глава 5. ОБГОВОРЕННЯ ПИТАНЬ НА ПЛЕНАРНИХ ЗАСІДАННЯХ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Стаття 30. Процедура повного обговорення питань на пленарному засіданні Верховної Ради

1. Процедура повного обговорення питань (далі - повне обговорення) на пленарно­му засіданні включає:

1) доповідь народного депутата - ініціатора внесення пропозиції або іншого суб'єкта права законодавчої ініціативи чи його представника, запитання до­повідачу і відповіді на них;

2) співдоповідь визначеного головним комітетом чи тимчасовою спеціальною ко­місією співдоповідача, запитання співдоповідачу і відповіді на них;

3) виступи народних депутатів - членів головного комітету чи тимчасової спе­ціальної комісії з оголошенням та обґрунтуванням окремої думки, якщо вона не була надана народним депутатам разом з висновком відповідного комітету чи тимчасової спеціальної комісії;

4) виступи по одному представнику від кожного комітету, тимчасової спеціальної комісії, до яких, крім головного комітету, направлявся проект закону чи іншого акта Верховної Ради, у разі якщо висновки цих комітетів чи тимчасових спе­ціальних комісій не були надані народним депутатам;

5) виступи представників депутатських фракцій, народних депутатів;

6) оголошення головуючим на пленарному засіданні про припинення обговорен­ня та повідомлення про кількість промовців, які виступили і які записалися на виступ;

7) заключне слово доповідача і співдоповідача (співдоповідачів);

8) уточнення та оголошення головуючим на пленарному засіданні пропозицій, які надійшли щодо обговорюваного питання і будуть ставитися на голосування.

1. Законодавство України вказує на численні функції парламенту, що реалізуються в ході його діяльності. Спільною рисою їх реалізації є те, що відповідні питання, віднесені до повноважень Верховної Ради України, вирішуються у формі ухвалення встановлених законодавством правових актів, які відображають волю парламенту.

З огляду на колегіальний характер Верховної Ради України, до ухвалення проекти правових актів обов’язково проходять стадію обговорення народними депутатами, ос­кільки їх ухвалення має стати результатом консенсусу депутатського корпусу і якнайпов­ніше відображати волю народних представників і народу в цілому.

Таким чином, обговорення має не лише політичний, але й суто правовий характер, оскільки дозволяє краще відпрацювати юридичну техніку проектів рішень парламенту, усунути спірні чи хибні позиції, загалом сприяти поліпшенню правового регулювання різноманітних суспільних відносин. Всі означені дії охоплюються терміном «обговорен­ня питань на засіданні парламенту».

Правова природа відповідного регламентного інституту, як зазначалося, ґрунтуєть­ся на таких засадах діяльності парламенту, як колегіальний характер схвалюваних рішень, формальна рівність всіх депутатів, публічність діяльності парламенту тощо.

2. Таке обговорення має упорядкований (тобто деталізований стосовно окремих аспектів цього процесу), загальнообов’язковий і формально визначений характер, тобто здійснюється за спеціально встановленою і закріпленою в актах законодавства спеціаль­ною процедурою, в якій беруть участь спеціально уповноважені суб’єкти.

Як процедура, так і коло відповідних суб’єктів, які беруть у ній участь на різних стадіях, чітко виписані в Регламенті. Він же докладно регулює всі етапи відповідного процесу.

Варто вказати на те, що процедуру обговорення проектів не слід ототожнювати із власне законодавчою процедурою, оскільки остання складається не лише з обговорення проектів на засіданнях парламенту, а й містить суміжні процедури з підготовки, ухва­лення та введення в дію відповідних актів парламенту. Водночас, обговорення питань на пленарному засіданні парламенту є загальною, універсальною процедурою, що стосуєть­ся невизначеного кола питань, і до того ж не обов’язково лише законопроектів.

Разом з тим, Регламентом встановлені дві різні процедури - повного і скороченого обговорення питань. Для кожної з них Регламентом передбачений окремий спеціальний режим правового регулювання, на особливостях якого ми зупинимося нижче.

Процедура повного обговорення питань, закріплена в ч. 1 цієї статті, стосується лише пленарних засідань парламенту і не може поширюватися на інші види засідань Верховної Ради України (урочисті засідання та парламентські слухання), а також на діяльність його комітетів і тимчасових комісій.

3. З огляду на поетапність повного обговорення, варто розглянути кожен з таких етапів із прив’язкою до строків його проведення, для чого варто положення ч. 1 цієї статті застосовувати в системній єдності і взаємодоповнюваності із положеннями ст.ст. 32-33 Регламенту:

1) доповідь народного депутата - ініціатора внесення пропозиції або іншого суб’єкта права законодавчої ініціативи чи його представника - не менше 10 хвилин, запи­тання доповідачу і відповіді на них - 1 хвилина;

2) співдоповідь визначеного головним комітетом чи тимчасовою спеціальною ко­місією співдоповідача - не менше 5 хвилин, запитання співдоповідачу і відповіді на них - 1 хвилина;

3) виступи народних депутатів - членів головного комітету чи тимчасової спеціаль­ної комісії з оголошенням та обґрунтуванням окремої думки, якщо вона не була надана народним депутатам разом з висновком відповідного комітету чи тимчасо­вої спеціальної комісії, - 1 хвилина;

4) виступи по одному представнику від кожного комітету, тимчасової спеціальної комісії, до яких, крім головного комітету, направлявся проект закону чи іншого акта Верховної Ради, у разі якщо висновки цих комітетів чи тимчасових спеціаль­них комісій не були надані народним депутатам, - 1 хвилина;

5) виступи представників депутатських фракцій, народних депутатів - 1 хвилина;

6) оголошення головуючим на пленарному засіданні про припинення обговорення та повідомлення про кількість промовців, які виступили і які записалися на виступ;

7) заключне слово доповідача і співдоповідача (співдоповідачів) - 3 хвилини;

8) уточнення та оголошення головуючим на пленарному засіданні пропозицій, які надійшли щодо обговорюваного питання і будуть ставитися на голосування.

Зазначений перелік етапів повного обговорення відображає також послідовність, почерговість такого обговорення, яке має максимально врахувати позиції різних полі­тичних сил, репрезентованих у парламенті.

4. Варто також чітко вказати, в яких саме випадках процедура повного обговорен­ня не застосовується. Це трапляється тоді, коли парламент ухвалює рішення про розгляд питання за скороченою процедурою обговорення (ч. 1 ст. 31 Регламенту), а також у таких чітко визначених Регламентом випадках:

- обговорення рішення про відсторонення головуючого на пленарному засіданні від ведення пленарних засідань (ч. 2 ст. 29 Регламенту);

- обговорення змін до рішення Лічильної комісії про час, місце і порядок проведен­ня таємного голосування (ч. 3 ст. 38 Регламенту).

- обговорення питання про скасування рішень Верховної Ради України (ч. 9 ст. 48 Регламенту).

- обговорення рішень з процедурних питань (ч. 1 ст. 49 Регламенту);

- обговорення питання про обрання (ad hoc) головуючого на пленарному засіданні (ч. 3 ст. 71 Регламенту);

- обговорення процедурного рішення про розгляд законопроекту в другому читанні розділами, частинами з проведенням щодо них самостійного обговорення і голо­сування (ч. 2 ст. 114 Регламенту).

- обговорення пропозиції про голосування в другому читанні спочатку тих струк­турних частин законопроекту, які містять основні, вирішальні або зумовлю­ючі положення щодо його інших відповідних структурних частин (ч. 3 ст. 114 Регламенту).

Стаття 31. Скорочена процедура обговорення питань на пленарному засідан­ні Верховної Ради

1. Розгляд питань за скороченою процедурою обговорення (далі - скорочена проце­дура) здійснюється за рішенням Верховної Ради.

2. Скорочена процедура обговорення включає:

1) виступ народного депутата - ініціатора внесення пропозиції або іншого суб'єкта права законодавчої ініціативи чи його представника з обґрунтуван­ням пропозиції;

2) виступ голови комітету або представника від головного комітету у разі розгля­ду питання, яке готувалося цим комітетом;

3) виступи представників двох депутатських фракцій на підтримку кожної пропо­зиції і представників двох депутатських фракцій не на підтримку пропозиції;

4) уточнення та оголошення головуючим на пленарному засіданні пропозицій, які надійшли і будуть ставитися на голосування;

5) виступи з мотивів голосування по одному представнику від депутатських фрак­цій, представники яких не брали участі в обговоренні.

3. Скорочена процедура обговорення крім випадків, передбачених частиною пер­шою цієї статті, застосовується також в інших випадках, зазначених у цьому Регламенті.

1. Необхідність процедури скороченого обговорення об’єктивно обумовлена постій­ним зростанням кількості законопроектного матеріалу, над яким доводиться працювати парламентаріям. Про збільшення таких темпів наочно свідчить відповідна статистика, що показує стрімке зростання запропонованих проектів від скликання до скликання. Водночас, зростання кількості законопроектів об’єктивно змушує скорочувати час для їхнього обго­ворення в ході пленарних засідань, що призводить до необхідності виокремлення у загаль­ному комплексі питань тих, на яких парламентарії можуть «зекономити» час.

2. Ця стаття регламентує інститути імперативного (прямо передбаченого в Регламенті як імператив) та факультативного (тобто такого, що допускається Регламентом як варіант) видів скороченого обговорення. Принципова відмінність скороченого обго­ворення питань на пленарних засіданнях парламенту від повного обговорення полягає у скороченні загального часу такого обговорення шляхом вилучення окремих етапів обго­ворення (замість 8 етапів тут є лише 5). Зрозуміло, що далеко не всі питання можуть ста­ти предметом скороченого обговорення. Це, насамперед, питання, що потребують надто докладного аналізу та завдяки цьому виокремлюються із загального масиву питань.

3. Важливо правильно вирішувати питання про строки реалізації етапів скороче­ного обговорення:

1) виступ народного депутата - ініціатора внесення пропозиції або іншого суб'єкта права законодавчої ініціативи чи його представника з обґрунтуванням пропозиції - 1 хвилина;

2) виступ голови комітету або представника від головного комітету у разі розгляду питання, яке готувалося цим комітетом, - 2 хвилини;

3) виступи представників двох депутатських фракцій на підтримку кожної пропо­зиції і представників двох депутатських фракцій не на підтримку пропозиції - 2 хвилини;

4) уточнення та оголошення головуючим на пленарному засіданні пропозицій, які надійшли і будуть ставитися на голосування;

5) виступи з мотивів голосування по одному представнику від депутатських фрак­цій, представники яких не брали участі в обговоренні - 1 хвилина.

4. Імперативне скорочене обговорення застосовується в таких випадках, які вка­зані в п. 4 коментаря до попередньої статті Регламенту. У таких випадках окремого рішен­ня парламенту про відступ від повного обговорення не вимагається.

5. Факультативне скорочене обговорення може проводитися у таких випадках:

- при розгляді законопроекту в першому читанні (ч. 2 ст. 108 Регламенту);

- при розгляді законопроекту у другому читанні розділами, частинами (ч. 2 ст. 114 Регламенту).

6. Є випадки прямої заборони Регламентом застосування процедури скороченого обговорення. Зокрема, такі заборони діють при розгляді проектів кодексів та інших за­конопроектів, в яких кількість статей, пунктів перевищує 100 (ч. 3 ст. 108 Регламенту), а також при обговоренні питання про включення законопроекту про внесення змін до Конституції України до порядку денного сесії Верховної Ради та про порядок продовжен­ня роботи над ним (ч. 1 ст. 141 Регламенту).