Місцевий референдум
Якщо говорити про доцільність й ефективність інституту референдуму, то слід визнати суттєву різницю в його застосуванні на державному та місцевому рівнях. Це зумовлено багатьма чинниками, зокрема більшою обізнаністю громадян із питаннями, що виносять на референдум, більшою значущістю цих питань для їхнього повсякденного життя тощо.
Навіть у країні, яку вважають справжньою Меккою референдумної демократії — Швейцарії — кількість референдумів, що проводять на рівні кантонів є значно більшою ніж загальнодержавних. Так, у період з 1983 по 1996 роки таких референдумів було проведено 1352, з яких 202 — ініційовані громадянами*.
Відтак щоразу треба апелювати до тих демократичних традицій, які склались у тій чи іншій країні. Зокрема, у згаданій Швейцарії не одне десятиліття є ситуація, за якої в 90% малих комун двічі на рік проводять загальні збори громадян, на яких розв'язують найпринциповіші питання, насамперед бюджетно-фінансові, як-от: започаткування місцевих податків і погодження заходів на значну суму (наприклад, у кантоні Цюрих ідеться про транзакції, які перевищують 150 тисяч франків)**.
Щодо України, на жаль, ми можемо оперувати офіційними даними, які були консолідовані Міністерством юстиції України станом на 2009 рік. Однак і ці дані свідчать про важливе значення референдумів у функціюванні демократичних механізмів на місцевому рівні. Зокрема йдеться, що в період з 1991 по 2009 роки було проведено 151 місцевий референдум, які здебільшого стосувалися питань адміністративно-територіального устрою (31,8%) та зміни назв населених пунктів (25,7%)***.
Інший бік цієї проблеми, це те, що місцева політична еліта може зловживати цим інститутом. Таке зловживання пов'язане із винесення на референдум питань, які виходять за межі компетенції місцевого самоврядування, можуть навіть ставати елементом карколомних для державності процесів.
Особливо це має місце тоді, коли центральні органи влади належно не реагують на такі дії. Так, наприклад, органи державної влади не чинили перепон у проведенні 31 березня 2002 року в місті Харкові консультативного референдуму про офіційний статус російської мови на території міста.Звичайно, що квінтесенцією всього цього слід визнати псевдореферендум, який спричинив анексію Автономної Республіки Крим. Правда, цього разу Конституційний Суд України навіть надав конституційну оцінку сепаратиським рішенням органів влади АРК й визнав рішення щодо проведення кримського «референдуму» неконституційним, указавши на те, що «звуження меж сучасного кордону України, виведення будь-якого суб'єкта адміністративно-територіального устрою України з її складу, зміна конституційно закріпленого статусу адміністративно-територіальної одиниці, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя як невіддільної частини України через проведення місцевого референдуму суперечать принципам цілісності й недоторканності території України в межах сучасного кордону, поширення суверенітету України на всю її територію визначені Конституцією України. Ба більше, такі «територіальні» референдуми можуть проводити тільки за рішенням Верховної Ради України й лише на всеукраїнському рівні (Рішення КСУ від 14 березня 2014 року № 2-рп/2014).
4.4.