<<
>>

§ 2. Конституційний Суд України: історія створення, функції та повноваження

Перша спроба реалізувати ідею конституційного судового контролю в Україні була здійснена на підставі внесення змін та доповнень до чинної тоді Конституції УРСР 1978 р. (статті 97, 103, 108, 110, 112, 1146, 1149), проте, врегулювання правового статусу органу конститу­ційного судового контролю мали суттєві недоліки.

Зокрема, не були визначені права Президента України у формуванні складу Конститу­ційного Суду. Передбачалася занадто велика чисельність суду: голова, заступник голови і 23 члени суду. У чинному на той час Основному Законі були відсутні норми, які б гарантували своєчасне утворення КСУ, що певною мірою обумовило і фактичне зволікання з формуван­ням цього органу. Конституційний Суд не одержав низку властивих йому повноважень. За Конституційним Судом закріплювалося право законодавчої ініціативи, що не узгоджувалося з призначенням цього державного органу.

Вирішити ці проблеми правової регламентації повинен був при­йнятий 3 червня 1992 р. Закон України «Про КСУ» № 2400-ХІІ. І хоча цей Закон не регулював у повному обсязі процедурних питань здій­снення конституційного судочинства, вже 1 липня 1992 р. Верховна Рада України обрала головою Конституційного Суду відомого вченого, професора Л. П. Юзькова. Отож, фактично були створені всі перед­умови, щоб почати процес формування та власне діяльності КСУ, але спроби призначити заступника Голови та решту суддів через проти­стояння між законодавчою і виконавчою владами на той час виявили­ся безрезультатними.

Остаточна модель та роль судового конституційного контролю в Україні була визначена Конституцією України 1996 р. Закріплення конституційно-правового статусу на рівні Конституції України (роз­діл XII) зумовило необхідність прийняття нового Закону «Про КСУ» у 1996 р.

Конституційний Суд України був сформований 1 січня 1997 р. і відразу почав приймати конституційні подання й конституційні звер­нення до розгляду.

П’ятого березня 1997 р. прийняли Регламент, яким було врегульовано питання організації внутрішньої роботи КСУ, а вже 17 квітня 1997 р. суд ухвалив перший процесуальний акт.

І хоча КСУ не входить до системи судів загальної юрисдикції, тим не менше КСУ належить саме до судової гілки влади і основна мета його діяльності — гарантування верховенства Конституції на всій те­риторії держави.

Таким чином, в Україні запроваджена європейська модель кон­ституційного контролю, тобто відповідно до ст. 147 Конституції України КСУ є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Це означає, що право визнавати правові акти або в окремих (перед­бачених Конституцією України) випадках законопроекти такими, що не відповідають Конституції, є виключною компетенцією КСУ (рішення КСУ від 9 червня 1998 р.). Необхідність існування центра- лізованості, організаційної єдності конституційної юрисдикції, тобто наявність єдиного спеціального органу конституційної юрисдикції, пояснюється: 1) змістом і характером функції конституційного конт­ролю; 2) соціальним призначенням і природою функції судового конституційного контролю. Об’єктами такого контролю є акти вищих органів держави: Верховної Ради України, Президента України, Ка­бінету Міністрів України, а також Верховної Ради АРК. Частина з цих актів має універсальну природу, тобто вони діють у просторі в межах усієї держави.

Конституційно-правовий статус КСУ визначається Конституцією України, Законом України «Про КСУ», Регламентом КСУ. Суттєве зна­чення щодо визначення меж компетенції КСУ мають також окремі рішен­ня КСУ, в яких він розтлумачив норми Конституції щодо власної компе­тенції та юридичної сили актів КСУ. Це, зокрема, рішення КСУ у справах: «Щодо внесення змін до Конституції України» від 09.06.1998 р. № 8-рп/98; «Про повноваження Конституційного Суду України» від 26.06.2008 р. № 13-рп/2008; «Про акти органів Верховної Ради Украї­ни» від 23.06. 1997 р. № 3/35-313; «Про порядок виконання рішень Конституційного Суду» від 14.12.00 р.

№ 1-31/2000; «Щодо актів про обрання/призначення суддів на посади та про звільнення їх з посад» від 27.03.02 р. № 1-14/2002; «Про конституційно встановлену про­цедуру набрання чинності законом» від 07.07. 2009 р. № 1-35/2009.

Чинна Конституція України у статтях 150, 151 закріплює основні функції КСУ (причому ст. 150 Конституції України ці функції називає повноваженнями). Серед них:

- вирішення питань про відповідність Конституції України (кон- ституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

- перевірка відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість;

- додержання конституційної процедури розслідування і роз­гляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та 154 Конституції України;

- офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Суд приймає рішення у справах з питань про неконституційність актів, а також офіційне тлумачення Конституції та законів України.

Висновки Конституційного Суду надаються у справах з питань: 1) про відповідність Конституції України чинних міжнародних дого­ворів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верхов­ної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість; 2) щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду спра­ви про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту; 3) у разі внесення змін до чинної Конституцію України згідно з розді­лом XIII Конституції України.

В юрисдикційній діяльності КСУ є визначення меж юрисдикції КСУ. Це зумовлено його повноваженнями вирішувати питання право­вого характеру, а саме: а) його юридичною природою, призначенням як судового органу конституційного контролю, метою діяльності та завданнями; б) спрямованістю його повноважень на вирішення конституційно-правових спорів; в) необхідністю розмежування під­судності з іншими судовими органами та забезпеченням принципу розподілу влади.

До юрисдикції КСУ належать питання перевірки на конституцій- ність та визнання неконституційними повністю або в частині: 1) за­конів та інших правових актів Верховної Ради України; 2) актів Пре­зидента України; 3) актів Кабінету Міністрів України; 4) правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 5) чинних між­народних договорів України; 6) міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість.

КСУ перевіряє на предмет відповідності Конституції України юри­дичного змісту та дотримання конституційної процедури розгляду, ухвалення та набрання чинності всіх без винятку правових актів Вер­ховної Ради України і Президента України, до яких віднесені як нормативно-правові, так і індивідуально-правові акти.

Одним із основних повноважень КСУ як єдиного органу консти­туційної юрисдикції є перевірка відповідності вимогам статей 157 і 158 Конституції України законопроекту про внесення змін до Консти­туції України. Можливість розглядати законопроекти про внесення змін до Конституції України лише за наявності відповідного Висновку КСУ є дієвою гарантією захисту конституційних прав і свобод грома­дян та захисту незалежності й територіальної цілісності України. Здійснення превентивного конституційного контролю КСУ стосовно відповідності законопроектів про внесення змін до Конституції Укра­їни вимогам статей 157 і 158 Конституції України не обмежує повно­важень Верховної Ради України вносити зміни до Основного Закону, а лише забезпечує конституційність їх реалізації Верховною Радою України (правова позиція КСУ у рішенні КСУ у справі щодо внесення змін до Конституції України).

До компетенції КСУ також належить питання щодо відповідності Конституції України чинних нормативно-правових актів, прийнятих до набуття чинності Конституцією України, зокрема, питання щодо відповідності Конституції України актів Президії Верховної Ради України, а також нормативно-правові акти, що формально втратили чинність, однак породили правовідносини, які існують на час розгляду справи.

Юрисдикція КСУ не поширюється на: 1) ненормативні правові акти, враховуючи, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила по­ведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації ви­черпують свою дію; 2) щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим (за винятком ви­падків, передбачених п. 28 ст. 85 Конституції України — за звернен­ням Верховної Ради України у разі виникнення питання про достро­кове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республі­ки Крим) та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції; 3) правові акти Верховної Ради регламентного характеру; 4) правові акти, втрата чинності якими зумовила припинення правовідносин, що виникли в результаті їх дії.

<< | >>
Источник: Конституційна юрисдикція : підручник / Ю. Г. Барабаш, І. І. Дахова, К65 О. П. Євсєєв та ін. / за ред. Ю. Г. Барабаша та А. О. Селіванова. - X. : Право,2012. - 168 с.. 2012

Еще по теме § 2. Конституційний Суд України: історія створення, функції та повноваження:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бухгалтерский учет - Военное право - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -