§ 1. Моделі конституційної юрисдикції. Види конституційного контролю
В історії державотворення є два переломних моменти — усвідомлення ідеї Конституції як способу визначити межі втручання держави у справи суспільства й людини та визнання необхідності створення судового конституційного контролю з метою гарантування верховенства Конституції.
Отже, історично конституційна юстиція виникла майже відразу після прийняття перших конституцій. Спочатку — для перевірки конституційності законів, прийнятих парламентом, у подальшому предметом розгляду органами конституційного контролю були питання щодо відповідальності глави держави (імпічмент). Згодом предмет конституційної юрисдикції поступово розширювався. З часом це призвело до формування кількох «класичних» моделей конституційної юрисдикції. Сьогодні у світі склалися та досить ефективно діють такі моделі органів конституційної юрисдикції (юстиції):1) англо-американська (дифузна) модель;
2) європейська (австрійська, Кельзенська) модель;
3) змішана модель.
Англо-американська модель: конституційний контроль здійснюється судами загальної юрисдикції без створення спеціалізованого автономного органу конституційного контролю. На Європейському континенті американська модель була втілена у Скандинавських країнах. Варто зазначити, що на етапі запровадження конституційного судового контролю в Україні серед вчених також висловлювалися думки про необхідність запозичення саме американської моделі, втім у подальшому ця ідея була відкинута.
Особливості англо-американської моделі конституційного контролю: 1) універсальний характер, тобто він здійснюється не лише щодо законів, а й інших нормативно-правових актів, які приймаються на всіх рівнях здійснення державної влади; 2) питання щодо неконституційності того чи іншого нормативного акта може ставитись лише у випадках його офіційного опублікування та набуття чинності; 3) суд розглядає питання щодо конституційності не в межах особливого провадження, а безпосередньо у зв’язку із розглядом конкретної цивільної чи кримінальної справи; 4) установивши факт невідповідності конституції закону чи іншого нормативно-правового акта, суд не скасовує їх, а лише застосовує відносно справи, яку розглядає; 5) підстава судового провадження — наявність певного спору або факт вчинення правопорушення; 6) норма у тексті рішення є принципом вирішення спору і міститься в мотивувальній частині рішення, в аргументації судді; 7) надання окремим думкам суддів Верховного суду США прецедентного характеру[IV].
Американська модель має два різновиди: 1) децентралізована модель; 2) централізована модель.
Децентралізована модель: конституційний контроль здійснюється всіма загальними судами при розгляді конкретних цивільних, адміністративних, кримінальних справ відповідно до правил звичайної судової процедури (США, Аргентина, Мексика, Норвегія, Японія). Суд загальної юрисдикції може визнати закон, окремі його положення неконституційними. Якщо справа потрапляє до Верховного суду і він також підтверджує рішення суду нижчої інстанції, то це рішення Верховного суду стає вже обов’язковим для всіх суддів.
Централізована модель: конституційний контроль здійснюється верховними (вищими) судовими інстанціями, за особливою процедурою (Австралія, Індія, Канада, Малайзія, Мальта). Конституційність закону має право перевіряти лише вища судова інстанція, після того, як справа надійде до нього від нижчої інстанції, який може поставити питання про перевірку конституційності закону або окремого його положення, але сам Верховний суд (вищий суд) не має повноваження перевіряти їх на відповідність Конституції.
Першими прикладами дифузної моделі конституційного судового контролю є «справа Ролкера» (1781 р.) та «справа Мербері проти Ме- дісона» (1803 р.). У «справі Ролкера» результатом розгляду стало рішення Верховного суду штату Массачусетс про звільнення чорношкірого американця із рабства на підставі ст. 1 Декларації прав Конституції штату Массачусетс, яка проголошувала всіх народжених людей вільними та рівними. Рішенням Верховного суду США у справі «Мер- бері проти Медісона» Верховний суд США визнав за собою право перевіряти нормативні акти законодавчої та виконавчої гілок влади на відповідність Конституції США.
Європейська (австрійська, Кельзенська) модель: конституційний контроль здійснюють спеціалізовані — конституційні суди або спеціальні конституційні колегії, палати у складі вищих (верховних) судів.
Особливості європейської моделі конституційного контролю: 1) конституційність об’єкта контролю перевіряють спеціалізовані конституційні суди або спеціальні конституційні колегії, палати у складі вищих (верховних) судів; 2) на відміну від звичайних судів ці органи створюються не для вирішення звичайних спорів приватного або публічного характеру, а для вирішення конституційних питань1, тобто здійснення конституційного контролю є їх єдиною функцією; 3) як правило (хоча і не завжди), розгляд справ відбувається за зверненнями вищих посадових осіб держави, членів законодавчих органів або звичайних судів[V] [VI]; 4) конституційний контроль здійснюється за правилами спеціальної процедури; 5) контроль має характер абстрактного та попереднього контролю; 6) визнання судом акта неконституційним означає втрату ним чинності; 7) у федеративних державах можуть створюватись як федеративний конституційний суд, так і конституційні суди суб’єктів федерації (Німеччина, Росія). Європейська (австрійська, Кельзенська) модель є результатом наукових розробок відомих австрійських вчених Г. Слід зазначити, що сьогодні в європейській моделі спостерігаються такі тенденції: 1) розширення обсягу правових норм, щодо яких здійснюється судовий конституційний контроль; 2) розширення кола суб’єктів та можливостей звертатися до органів конституційної юрисдикції. Змішана модель конституційного контролю: поєднує в собі риси американської та австрійської моделей. В Еквадорі, Гватемалі, Колумбії, Перу і Португалії функцією конституційного контролю наділений не тільки Конституційний Суд, а й суди загальної юрисдикції. Останні, здійснюючи провадження у кримінальних і цивільних справах, можуть відмовитися застосовувати закон на підставі його неконституційності. Зокрема, Конституцією Португалії, окрім спеціального органу Конституційної юрисдикції (ст. 221), передбачено положення, згідно з яким при розгляді справ суди не мають права застосовувати норми, що порушують положення чи принципи Конституції Португалії (ст. 204). Іншими словами, суди загальної юрисдикції при розгляді конкретної справи визначають, які норми нормативних актів відповідають Конституції. Деякі особливості має конституційний контроль Франції, який здійснюється Конституційною Радою. Цей контроль, по-перше, має несудовий характер, а по-друге, його об’єктом не можуть бути закони, які набули чинності. Конституційний контроль також можна класифікувати за такими критеріями. Попередній конституційний контроль відносно прийнятих парламентом «звичайних» законів здійснюється до їх підписання та офіційного опублікування главою держави. Такий різновид контролю прийнято в Португалії, Румунії, Естонії, Південно-Африканській Республіці, а у Франції він є єдино можливим. У ряді країн попередній контроль здійснюється відносно міжнародних договорів, які вносяться до парламенту для ратифікації (зокрема, в Україні). Подальший (наступний) конституційний контроль здійснюється відносно чинних правових актів, причому існують дві його форми — контроль як результат погодження дії та контроль шляхом заперечення, або відповідно абстрактний і конкретний контроль. Контроль як результат погодження передбачає, що розгляд питання про конституційність правого акта може бути ініційований після набрання актом чинності і незалежно від його застосування. Право ініціювати такий розгляд, як правило, належить визначеним Конституцією державним органам і посадовим особам. У випадку здійснення контролю шляхом заперечення розгляд відповідного питання залежить від застосування конкретного правового акта. У країнах, в яких конституційний контроль здійснюється в умовах власне американської моделі, це має місце у «звичайному» судовому процесі, в якому кожна із сторін могла заперечити факти застосування закону з мотивів його неконституційності. Обов’язковий конституційний контроль здійснюється уповноваженим державним органом за фактом прийняття (видання) правового акта і незалежно від волевиявлення будь-якого іншого органу чи посадової особи. Факультативний конституційний контроль здійснюється лише за ініціативою певних суб’єктів. Факультативний контроль передбачений у більшості держав світу. Розрізняють також матеріальний і формальний контроль. При здійсненні матеріального конституційного контролю перевіряють зміст правових актів, а при здійсненні формального контролю — порядок їх прийняття (видання).