Конституційне право й позанаукові форми освоєння дійсності: релігія, мораль, мистецтво

За всієї важливості розгляду конституційного права як науки та її значення у виявленні глобальних тенденцій, закономірностей його розвитку в сучасному світі, а також у дослідженні особливостей стану й перспектив розвитку вітчизняних конституційно-правових норм й ін­ститутів та практики їхньої реалізації, виробленні обґрунтованих реко­мендацій щодо їхнього удосконалення, значення науки конституційно­го права, як і науки загалом, не варто переоцінювати як це часто буває у вітчизняній юридичній літературі.

І не лише тому, що наука невсесильна, вона не може дати вичерп­ні й своєчасні відповіді на всі запитання, які виникають у процесі кон­ституційної нормотворчості, нормозастосування та іншої, пов'язаної з реалізацією конституції діяльності. Наука не є єдиною, а нині, як вва­жають деякі автори, і основною формою знання; вона не займає того становища, яке їй приписували в епоху так званого сцієнтизму*.

Честнов И. Л. Постклассическая теория права. СПб.: «Алеф-Пресс», 2012. С. 131.

Освоєння соціальної дійсності з огляду на її багатоманітність не зво­диться до наукового пізнання через притаманні йому критерії — ра­ціональність, об'єктивність, нейтральність, верифікованість тощо. Піз­навальне ставлення людини до середовища, що її оточує — це хоч і надзвичайно важлива, проте не єдина форма освоєння нею світу. Не менш суттєвими для людини є форми світосприйняття і світорозуміння, в яких переважають не так істинні знання (критерії «істинності — хиб­ності», «істини — омани»), а спільні цінності й ідеали, що регулюють відносини між людьми в суспільстві. До того ж цінності для людини часто бувають вагомішими за теоретичні судження й висновки науки, оскільки саме цінності, як зазначав видатний математик, фізик і філо­соф Паскаль, визначають реальне життя людей та їхню долю. Серед ціннісних орієнтирів, за допомогою яких люди оцінюють дійсність, слід назвати насамперед такі парні категорії-антиподи як «добро — зло», «справедливе — несправедливе», «чесне — ганебне», «праведне — грішне», «корисне — шкідливе (некорисне)», «прекрасне — потвор­не» тощо.

Духовно-практичне освоєння світу здійснюють переважно у поза- наукових формах, серед яких найчастіше називають релігію, мораль і мистецтво. Конституційне право пов'язане зі всіма названими форма­ми. Про його зв'язки з релігією найпереконливіше свідчать релігійні правові системи, в яких право невідмежовано від релігії. Проте навіть у тих правових системах, насамперед європейських, де право не сакра- лізовано, тобто інституційно відокремлене від релігії, функційно воно залишається пов'язаним з нею. Як зазначав відомий американський правознавець Джон Берман, і нині праву й релігії властиві спільні риси, як-от: ритуальність, традиційність, авторитетність й універсальність*. У конституційному регулюванні ці риси простежуються значно вира­зніше, ніж в деяких інших сферах правового регулювання та галузях права. Зокрема вони виявляються в скрупульозній послідовності кон­ституційних процедур, зовнішній церемоніальності, зокрема у формі присяги державних високопосадовців й інших посадових осіб, підви­щеній стабільності, «консервативності» тексту конституції, її найвищо­му авторитеті серед інших національних нормативно-правових актів і навіть міжнародних нормативних документів, поширенні її дії на всі суспільні відносини тощо. Від стану релігійної свідомості багато в чому

Берман Г. Дж. Вера и закон: примирение права и религии. М.: Моск. шк. полит. исслед., 1999. С. 6. залежить цілісність суспільства, а зрештою — реальний стан конститу­ціоналізму й правової системи загалом у країні.

Ще тісніші зв'язки конституційного права з мораллю. Попри те, що ці зв'язки, як і відносини між правом і мораллю загалом, у літературі продовжують інтерпретувати по-різному залежно від типу праворо- зуміння, нині дедалі меншає тих, хто заперечує, що право й мораль об'єднують спільні для них цінності.

Як визначення поняття цінностей, так і їхня класифікація в літерату­рі доволі різноманітні.

По-перше, цінність — це не просто матеріальний чи духовний, при­родний чи соціальний об'єкт, узятий окремо. Такий об'єкт стає цінністю лише тоді, коли є виявом зацікавленого ставлення людини з погляду задоволення цим об'єктом її потреб й інтересів. Інакше кажучи, кри­терій того, що зараховувати, а що ні до цінностей, залежить від самої людини, є актом її оцінювання.

По-друге, хоч оцінюють у сфері конституційного права, як і права загалом, безліч явищ, зокрема й негативних, суспільно шкідливих чи навіть небезпечних, право як феномен (зокрема конституційне) пов'я­зане тільки з позитивними цінностями: людською гідністю, добром, справедливістю, рівністю, свободою тощо.

По-третє, під час пояснення цінностей важливе значення мають не раціональні, логічні докази, властиві науці, а емоційне сприйняття людиною об'єкта як цінності через внутрішні переживання. Цінності та їхнє значення для людей можна описувати за допомогою мовних засобів, можна, ба більше — треба керуватися ними у своїй практичній діяльності, уявити яку поза контекстом цінностей неможливо, проте раціоналізувати цінності (наприклад, уже згадувані — людську гід­ність, добро, справедливість, рівність, свободу, як і праведне, порядне, прекрасне тощо), тобто аналізувати їх лише крізь призму розуму, за до­помогою відповідних логічних доказів нереально. Суто наукові методи тут не спрацьовують. Зрозуміти як право загалом, так і конституційне право зокрема можна тільки у зв'язку з переліченими й іншими цін­ностями, які не завжди відображають у текстах конституцій та інших нормативних актах конституційного змісту.

Ціннісне ставлення конституційного права до світу споріднює його не тільки з релігією й мораллю, але й з мистецтвом, що у вітчизняному правознавстві залишають поза увагою.

Мистецтво — це така форма духовно-практичного освоєння світу, в якій органічно поєднуються пізнання і творення, що ґрунтуються не лише на знанні, а й на високому рівні вміння, майстерності в тій чи іншій сфері діяльності. Якщо в науці відповідні теорії і концепції прив'я­зані до фактів, є наслідком їхнього узагальнення, то в мистецтві знання є результатом оцінювального ставлення до дійсності. Такому ставленні властива значно більша індивідуальна свобода, якщо порівняти з нау­ковим пізнанням.

Конституція (як і конституційне право) ґрунтується не тільки на на­явному — узагальненні фактів та їхньому оцінюванні, а й на належно­му, вирішальне значення в якому має ціннісне ставлення її творців до навколишнього світу. Уже через це конституційне право виходить за межі «чистої» науки. Тим більшою мірою мистецька майстерність ви­являється у формулюванні положень конституції, мові й стилі викладу нормативного матеріалу (його, з одного боку, лапідарності, стислості, а з іншого — чіткості, ясності), в оптимальному поєднанні в ньому за­гальновживаної та спеціалізованої термінології тощо.

Це дало підстави деяким правознавцям говорити про те, що юри­дичні тексти мають безпосередній зв'язок з естетикою**, а отже, їх слід оцінювати за категоріями, що притаманні мистецтву: досконалості, довершеності тощо; у цьому й виявляється професійна майстерність. Інакше кажучи, текст конституції та інші тексти конституційного змісту є не тільки результатом наукового пізнання, а й витвором норматив­но-правового мистецтва. Найяскравіше спорідненість конституції і конституційного права з мистецтвом демонструє процес її тлумачення, про що йтиметься в наступних розділах.

Звісно, майстерність правники опановують разом з професійним досвідом. Проте завдання юридичної освіти в умовах сучасних постін- дустріальних глобалізаційних трансформацій, коли цінності стають особливо важливими, не слід зводити до озброєння майбутніх прав- ників теоретичними знаннями (за всієї потреби), а передбачає фор­мування навичок самостійного мислення, уміння творчо застосувати набуті знання в нормопроєктувальній, нормозастосовувальній та іншій практичній діяльності. Без усвідомлення спорідненості права, зокрема конституційного, з цінностями й мистецтвом це зробити неможливо.

1.2.3.