Конституціоналізація демократії як ключової цінності конституціоналізму
У конституціях «першої» хвилі, попри поступове закріплення в них демократичних стандартів й інститутів, не вдавалися до безпосереднього використання терміна «демократія» в її текстах.
Досить сказати, що в найстарішій серед чинних конституцій — Основоположному законі США не використовують згаданої категорії, однак це не завадило їй бути одним із взірців демократичних перетворень в інших державах.Одним із перших писаних конституційних актів «другої хвилі» (після Першої світової війни), де демократія належить до рангу конституційного принципу, була Конституція Австрії 1920 року, у статті 1 якої зазначено, що «Австрія є демократичною республікою, її право походить від народу». Конституційний суд Автрії неодноразово звертався до згаданої норми як інструмента інтерпретації та контролю. Так, аналізуючи Кодекс муніципальних виборів Відня, він зауважив, що, зважаючи на зміст статті 1 Конституції, австрійське громадянство є визначальним критерієм визначення належності особи до австрійського народу. Це дало підстави суду визнати неконституційною норму Кодексу, що наділяла активним і пасивним виборчим правом на виборах до районних у Відні рад осіб, які не є громадянами Австрії (окрім громадян країн-чле- нів ЄС) (Рішення від 30 червня 2004 року).
У Конституціях, які почали ухвалювати після Другої світової війни, зважаючи на вищеописану універсалізацію демократії як загальноци- вілізаційної цінності, спостерігаємо нову конотацію конституційного концепту демократії. Так у конституційному акті ФРН 1949 року як одну із ключових категорій використовують «вільний демократичний лад». Федеральний конституційним суд Німеччини неодноразово тлумачив цю категорію так: «Під вільним демократичним основоположним порядком розуміють такий державно-правовий спосіб правління, який унеможливлює будь-яке насилля і свавілля, заснований на самовизначенні народу за волевиявленням більшості, на свободі й рівноправ'ї»*.
До ознак такого порядку належать: «повага до конкретизованих в Основоположному законі прав людини, передовсім до права на життя та вільний розвиток, народний суверенітет, розподіл повноважень, відповідальність уряду, виконавча незалежність судів, що орієнтується на закон, принцип багатопартійності і рівність можливостей для всіх політичних партій, зокрема передбачене Конституцією право на оформлення та діяльність опозиції»**.Активніше цю категорію в тих чи інших конотаціях почали застосовувати в конституціях «останньої хвилі» на зламі століть. Так, у статті 2 Конституції Польщі 1997 року зазначено, що Польська Республіка є демократичною правовою державою, що здійснює принципи соціальної справедливості. Привертає увагу також і припис статті 11, в якій визначено, що метою політичних партій є вплив демократичними методами на політику держави. Окрім цього, згадану категорію вживають у тексті ще 4 рази: у контексті запровадження «демократичного цивільного контролю» над Збройними силами (частина друга статті 26), «європейської» формули обмеження реалізації прав людини та критерію «по- трібності в демократичній державі» (частина третя статті 31); гарантій «інформаційного» прайвесі в значенні можливості органів влади зби- рати лише ту інформацію, «яка потрібна в демократичній правовій державі» (частина друга статті 51).
Один із останніх конституційних актів, ухвалених на європейському континенті — Конституція Чорногорії 2007 року також використовує такі підходи до закріплення демократичних інститутів і норм. Мабуть, вирізняється лише одна цікава варіація закріплення інституту заборони узурпації влади: «Не може ані визнаватись, ані здійснюватися влада, що не має походження із вільного волевиявлення громадян на демократичних виборах, проведених відповідно до закону» (частина третя статті 2 Конституції).
Щодо Конституції України, то категорію «демократія» в різних коно- таціях використовують не так часто: окрім визначення принципу демократичної держави, конституцієдавець вживає родове поняття «форми безпосередньої демократії» до таких інститутів, як вибори й референдум (стаття 69 Конституції).
Конституційний Суд України неодноразово використовував конституційний принцип демократії під час інтерпретації тих чи інших положень Основного закону, а також перевірки щодо відповідності законів Конституції.
Варто взяти до уваги такі:• принцип політичної й ідеологічної багатоманітності як частина демократичного змісту держави: «Принципи демократичної правової держави, зокрема політична й ідеологічна багатоманітність суспільного життя в Україні, зумовили конституційні засади структурування та внутрішньої організації діяльності Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в державі...» (Рішення від 25 червня 2008 року № 12-рп/2008);
• важливість додержання періодичності виборів у демократичній державі: «Важливе значення у функціюванні демократичної держави, її республіканських засад має визначений Основним законом України порядок формування органів державної влади, зокрема періодичність їхнього обрання й призначення» (Рішення від 28 квітня 2009 року № 8-рп/2009; від 4 червня 2009 року № 13-рп/2009);
• забезпечення демократичності під час організації та діяльності вітчизняного парламенту, зокрема дотримання колегіального способу ухвалення Верховною Радою рішень: «Як представницький орган працює за демократичним принципом ухвалення рішень не одноголосно, а конституційно визначеною більшістю (стаття 91 Конституції України) (Рішення від 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002)’.
Попри те, що за оцінками західних аналітиків Україна й досі лишається «електоральною демократією» (тобто такою, в якій із усіх інститутів демократії більш-менш ефективно працює лише один — вибори"), слід сподіватися, що ми назавжди залишили соціалістично-тоталітарний табір.
Про останній у контексті питання, що аналізуємо, усе-таки варто згадати. Причиною цього, як уже зазначали вище, є намагання режимів вступити в певну боротьбу за звання найдемократичніших держав, які, по суті, є справжніми антиподами сучасних демократій. І в цій «боротьбі» вони активно використовують конституційний інструментарій.
Насамперед такі режими полюбляють у своїх конституціях вказувати на свою демократичність та народність. Один із таких прикладів, Конституція Корейської Народно-Демократичної Республіки, яка рясніє покликанями на демократичні основи державності.
Правда, одночасно кидаються в очі такі пасажі, як «усі державні органи мають бути організовані й управлятись на підставі принципу демократичного централізму» (стаття 5) та «завданням держави є... зміцнення диктатури народної демократії» (стаття 12).Щодо згаданого концепту «демократичного централізму», то цей оксюморон породила радянська ідеологія, який означає «поєднання демократизму, тобто повновладдя трудящих, їхньої самодіяльності й ініціативи, виборності їхніх керівних органів та їхньої підлеглості масам, з централізацією — керівництвом із одного центру, підпорядкуванням меншості більшості, дисципліною, підпорядкування приватних інтересів загальним у боротьбі за досягнення поставленої мети»’". Зловживання «демократичним концептом» радянськими режимами виявлялося і в тому, що чимало комуністичних партій іменували не інакше як «демократичні».
Докладніше див.: Барабаш Ю. Демократія в системі цінностей конституційного ладу (за матеріалами практики Конституційного Суду України). Вісник Конституційного Суду України. 2009. № 5. С. 89—97; Барабаш Ю. Питання в демократії в правових позиціях Конституційного Суду України. Вісник Конституційного Суду України. 2011. № 4—5. С. 82—87.
Демократизация. М.: Издат. дом ВШЭ, 2015. С. 530—531.
Концепции и определения демократии: антология. М.: КомКнига, 2006. С. 100.
4.1.4.