Демократія як універсальна цінність

У Статуті ООН 1945 року й Загальній декларації прав людини 1948 року, хоча й не згадують безпосередньо про універсальну значу­щість демократичної форми правління, водночас визнають як загаль- нообв'язкові її окремі елементи.

Однак уже в Міжнародних пактах про громадянські та політичні права і про соціальні, економічні та культурні права 1966 року перед­бачено, що «держава може встановлювати обмеження цих прав... тіль­ки щоб сприяти загальному добробуту демократичного суспільства» (стаття 4 Пакту про соціальні права). Окрім цього, у першому із назва­них пактів визначено такі важливі елементи демократичного устрою, які попередньо зафіксовано в Декларації (до цього в статті 25 Пакту вказують додатково основні принципи виборчого права й право на до­ступ до державної служби).

Комітет з прав людини (інституційний правозахисний механізм, створений, щоб гарантувати положення пактів) на підставі розгляду отриманих скарг напрацював низку вагомих юридичних позицій, що допомагають правильно інтерпретувати норми цих міжнародно-пра­вових документів: «Громадяни беруть участь безпосередньо в управ­лінні публічними справами, зокрема вони ухвалюють або змінюють конституцію, або розв'язують публічні питання за допомогою рефе-

Ленин В. И. О «демократии» и диктатуре. URL: https://www.marxists.org/russkij/lenin/works/37-2. htm (дата звернення: 24.04.2021). рендуму чи іншого процесу голосування». «Формами участі є також робота в асамблеях, що мають повноваження ухвалювати рішення щодо місцевих питань або з питань життєдіяльності конкретної гро­мади і в консультативних урядових органах... Громадяни також беруть участь у веденні публічних справ, впливаючи через громадські дебати й діалог зі своїми представниками або через органи самоорганізації.

Ще одним джерелом розуміння демократії як універсального кон­цепту є система критеріїв «народовладдя», яку запропонував спеці­альний доповідач згаданої комісії Е. А. Даєс: гарантування загальності права на участь в розробленні й ухваленні законів, в їхньому застосу­ванні та визначенні загальної політики; підзвітність тих, хто править, тим, ким правлять, що передбачає пояснення своїх дій та рішень; змі­нюваність осіб, які правлять; підзвітність тих, хто править, представ­никам тих, ким правлять; ті, хто правлять, повинні бути обрані пред­ставниками тих, ким правлять; ті, хто правлять, мають вчиняти лише в інтересах тих, ким вони правлять**.

Про значущість демократії йшлося неодноразово й в інших важли­вих міжнародних документах, зокрема Документі Копенгагенської на­ради Конференції з людського виміру НБСЄ (1990): «Держави-учасниці визнають, що життєздатна демократія залежить від наявності як части­ни національного життя демократичних цінностей і практики, а також широкого кола демократичних інститутів».

Однак, мабуть, найцінніше значення під час визнання універсальної значущості демократії мало ухвалення в межах Ради Європи Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод 1950 року. Саме в преамбулі Конвенції йдеться про «глибоку віру держав-учасниць в ті основоположні свободи, які становлять підвалини справедливості й миру в усьому світі, і які якнайліпше забезпечують, з одного боку, завдяки дієвій політичній демократії, а з іншого боку, завдяки спіль­ному розумінню й додержанню прав людини, від яких вони зале­жать». В основному тексті Конвенції про демократію («демократичне суспільство») згадують у контексті можливого обмеження реалізації конвенційних прав.

International Covenanton Civil and Political Rights. Cases, Materialsand Commentary. Oxford: Oxford University Press, 2013. P. 737.

Буроменский М. В. Политические режимы государств в международном праве.

Ключова характеристика такого демократичного суспільства — це початок діалогу всередині суспільства заради розв'язання складних питань і терпимість до будь-яких, навіть дратівливих ідей та поглядів. Так у справі «Станков та об'єднана македонська організація "Ілінден" проти Болгарії» (2001) Європейський суд з прав людини виступив з важливою юридичною позицією: «Сутність демократії в її здатності розв'язувати проблеми через відкриті обговорення». «Швидкі заходи превентивного змісту щодо придушення свободи зібрань і вислов­лення думки у випадках, які не стосуються підбурювання до вчинення насильства або відмови від демократичних принципів — якими б шо­куючими або неприйнятними певні погляди або використані слова не здавалися владі, і якими б незаконними могли бути вимоги — роблять погану послугу демократії і часто ставлять її під загрозу».

Варто також звернути увагу на ті індикатори, якими користуються авторитетні міжнародні неурядові організації для визначення ступе­ня «демократичності» тієї чи іншої держави. Наприклад, організація Freedom House ранжує країни залежно від рівня гарантованості й реалі- зованості політичних та громадських прав. Одночасно політичні права передбачають змогу «вільно голосувати за певні альтернативи в межах легітимних виборів, змагатися за заміщення державних посад, вступа­ти в політичні партії й організації та обирати представників, які реально беруть участь у визначенні політичного курсу й підзвітні електорату».

4.1.3.