Демократія: історія й сьогодення

Демократія (від старогрец. бюрократа — «влада народу», «наро­доправство») — одна з найдавніших форм організації суспільно-по­літичного життя та найважливіших цінностей конституціоналізму.

Також варті уваги етимологічні конотації «демократії»: «кратос» старогрецькою мовою означав насильницьку владу, на противагу «архе» — легітимному авторитету. У літературі пропонують дві причини використання першої категорії щодо означення влади народу. По-пер­ше, це схильність натовпу, з яким асоціювався простий народ у ті часи, до насилля за владного домінування. Інша причина, тривіальна: на час започаткування термінологічного дискурсу «демократія — монархія — олігархія» в афінській термінології вже був схожий термін — «демарх» (похідний від нього «демархія») — чиновник, який керував округом («демом»), і насправді характеризував владу над народом***.

Аристотель. Афинская полития. URL: http://ancientrome.ru/antlitr/t.htm?a=1443001000 (дата звер­нення: 24.04.2021).

Платон. Государство. Теория государства и права: хрестоматия: в 2 т. М.: Юристъ, 2001. Т. 1. С. 520—521.

Магун А. Демократия, или Демон и гегемон. СПб.: Европейский университет в СПб, 2016. С. 64.

До того ж демократичним вважали прямий метод розв'язання пи­тань державного управління.

Епоха Просвітництва показала нові сторони демократії з погляду визначення носія влади за демократичного режиму й ще більше «роз­ділила» його безпосередні та представницькі форми, зробивши їх на рівні наукової дискусії, та в окремих випадках, на рівні перших консти­туційних актів майже дихотомічними. Тут маємо взяти за основу порів­няння двох осередків тогочасної демократії — Францію та США.

У Франції визначальний вплив мало вчення Ж.-Ж. Руссо про непо­дільність і невідчужуваність суверенітету народу, головний постулат теорії якого полягав у тому, що «суверенітет, який є тільки здійснен­ням загальної волі, не можна ніколи відчужувати, і суверен, який є ні­чим іншим, як колективною істотою, може представляти тільки самого себе...». «Тоді, коли з'являється господин, — немає більше суверена; і відтоді політичний механізм знищено.»***. Французькі дослідники пе­реконують, що саме погляди Руссо лягли в основу Конституції Франції 1793 року, у статті 25 якої (йдеться про статтю із Декларації прав люди­ни й громадянина, якою розпочинається Конституція) чітко розкрито зміст цього принципу: «Суверенітет ґрунтується в народі; він єдиний, неподільний, такий, що не має давності, і є невідчужуваний»****.

Поява такої конституційної теорії мала декілька наслідків: по-пер­ше, такий суверенний народ ніколи не зможе перетворитися на тира­нічну владу, а отже — не потрібно визначати межі його влади. Це чітко сформульовано в статті 28 Конституції 1793 року, згідно з якою «на­род завжди зберігає за собою право перегляду, перетворення й зміни своєї конституції».

Анкерсмит Ф. Р. Политическая репрезентация. М.: Издательство ВШЭ, 2012. С. 137.

Магун А. Демократия, или Демон и гегемон. С. 83—84.

Руссо Ж.-Ж. Об общественном договоре, или принципы политического права. Теория государства и права: хрестоматия: в 2 т. С. 535.

Конституция Франции. URL: http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/cnst1793.htm (дата звернення: 24.04.2021).

бутнє, про що йтиметься далі). По-друге, для такої форми сувереніте­ту треба одностайність під час ухвалення рішень. По-третє, проголо­шення народного суверенітету спричинило проголошення загального виборчого права, і нарешті, по-четверте, доктрина народного сувере­нітету в такому варіанті засвідчила свою несумісність із монархічною формою правління*.

По інший бік Атлантики ми можемо спостерігати протилежне став­лення до прямої (афінської) демократії. Загалом, саме американська правова традиція продемонструвала майже протилежне ставлення до доволі близьких концептів — демократії та республіки. Республіканізм і демократія як дві засади конституційного устрою мали різні конота­ції на етапі створення США: під демократією розуміли класичне пря­ме управління справами народом через референдум й ініціативи, тоді як республіканське правління передбачає «делегування всієї повноти влади народним представникам»**.

Очевидно, тут позначився вплив конституційного устрою материко­вої Англії, одним із ключових принципів якого є парламентський суве­ренітет, відповідно до якого «виборець мав лише одне право — оби­рати членів парламенту». Це, своєю чергою, означало, що «виборці не беруть жодної законної участі в справі ініціативи, санкції або скасування законів, ухвалених парламентом»***. Про це досить влучно висловився Ж.-Ж. Руссо: «Мешканці Англії думають, що вони вільні. Вони глибоко помиляються. Вони вільні тільки в день виборів членів парламенту»****. До того ж, як засвідчує подальша конституційна практика Великобри­танії, референдуми все-таки почали використовувати, проте лише із консультативною місією (найпоказовіший тут так званий Brexit-рефе­рендум 2016 року із питанням «Чи слід Об'єднаному Королівству ли­шатися членом Європейського Союзу, чи варто вийти з нього?»).

Ба більше, повертаючись до американських демократичних прак­тик, ми не можемо не помітити перших паростків теорії, яку потім уда­лося систематизувати Йозефові Шумпетеру в його елітарній теорії де­мократії. Йдеться про інститут виборщиків, що використовують під час виборів президента США, які (вибори) завдяки цьому інституту мають непрямий характер.

Гунель М. Введение в публичное право. М.: ИНТРАТЭК-Р, 1995. С. 88—89.

Согрин В. В. Демократия в США. От колониальной эры до XXI века. М.: Издательство «Весь Мир», 2011. С. 62.

Дайси А. Основы государственного права Англии. М.: Издание Т-ва И.Д. Сытина, 1907. С. 69.

Цит. за: Политика. Толковый словарь. М.: ИНФРА-М, «Весь мир», 2001. С. 139.

Батьки-розробники американської конституції так пояснювали важ­ливість двоступеневих виборів: по-перше, звичайних виборців мож­на підкупити (використовують навіть термін «корупція»), по-друге, на рішення виборщиків, які проживають у різних містах, менший вплив мають «почуття та пристрасті», і, нарешті, по-третє, «невелика група осіб, обрана своїми співгромадянами з великої маси, найліпше поін­формована й володіє належною проникливістю для цього складного дослідження»*. По суті, можна говорити про недовіру до пересіч­них виборців, які через чимало причин, зокрема відсутність реальної власності, не спроможні зробити адекватний вибір (як тут не пригада­ти слова Сократа про те, що не кожен виборець здатен мислити раці­онально, та Вінстона Черчилля — що для того, щоб розчаруватися в демократії досить п'ять хвилин поспілкуватися з простим виборцем).

Не менш цікавим є те, що спочатку передбачали, що виборщики голосуватимуть відповідно до первинного вибору громадян. Однак на практиці це виявилося не так, наприклад: інцидент, що трапився із ви- борщиком-республіканцем з Техасу Крісом Супруном, який відмовився голосувати за Дональда Трампа на виборах 2016 року, покликаючись на своє право самостійно формувати свій вибір (останнє він витлума­чив із уже цитованого 68-го есе «Федераліста»)**.

Хоча в межах конституційної доктрини США нижчеописаний інсти­тут і належав до деліберативної демократії, ми не можемо не помічати відхід від егалітарної моделі демократії та сприяння у формуванні такої системи демократії, сутність якої, за висловлюванням Й. Шумпетера, полягала в тому, що «окремі (соціальні сили) отримують право на ухва­лення рішень за допомогою конкретної боротьби за голоси народу»***.

Негативної конотації розвитку доктрини демократії додали тоталі­тарні комуністичні режими, які намагалися продемонструвати свою справжню «демократичність» як перевагу власного ладу. Ідеологам ко­мунізму, як їм здавалося, удалося зрозуміти справжню суть демократії та відновити її на державному рівні в чистому вигляді. Ось що з цього приводу писав один із фундаторів комунізму Володимир Ульянов (Ле­нін): «Тільки диктатура пролетаріату в стані звільнити людство від гніту капіталу, від брехні, фальші, лицемірства буржуазної демократії, цієї демократії для багатих, спроможна встановити демократію для бідних,

Федералист. М.: Прогресе, 1993. С. 446—450.

Texas Republican elector say she won't cast vote for Trump. URL: https://www.foxnews.com/politics/ texas-republican-elector-says-he-wont-cast-vote-for-trump (Last accessed: 20.04.2021).

Требін М. П. Соціально-політичні студії. Х.: Право, 2017. С. 358—359. тобто зробити блага демократії доступними фактично для робітників і найбідніших селян, тоді як тепер (навіть і за умов найдемократичні- шої — буржуазної — республіки) ці блага демократії насправді недо­ступні величезній більшості трудящих»*.

Попри неоднозначне ставлення в політикумі, експертному середо­вищі й серед громадян, яке можна коротко охарактеризувати відомим висловом В. Черчилля про те, що «демократія — це найгірша форма правління, якщо не брати до уваги інших, які застосовували час від часу», усе-таки після Другої світової війни демократія як правова цін­ність поступово набула свого універсального значення і врешті «вибо­рола» собі місце серед інших двох стовпів сучасного конституціоналіз­му — верховенства права та прав людини.

4.1.2.