Джерела походження принципів конституційного права
Як і конституційне право, його принципи — явище багатогранне, багаторівневе й багатовимірне. Вони мають різні форми. їхня інститу- ціоналізація, тобто закріплення в конституціях й інших нормативних актах конституційного змісту, безумовно, є одним із найнадійніших і найрезультативніших способів надання юридичної сили принципам.
Таке закріплення має велике позитивне значення для забезпечення єдності, цілісності й визначеності системи конституційного права, дозволяє нівелювати невизначеність окремих положень конституційного законодавства, обмежити суб'єктивний вплив на процес їхнього застосування відповідних органів і посадових осіб. Проте принципи конституційного права не можуть бути зведені до зовнішньо виражених знакових форм — текстів конституції та інших нормативних актів конституційного змісту, що існують незалежно від суб'єкта — людини, як і саме конституційне право — до замкнутої, логічно несуперечли- вої системи норм, сформульованих у конституції, законах й інших державних нормативних актах, з якої за допомогою логіко-формального аналізу (індукції чи дедукції) можна вивести відповідний принцип або правозастосовне рішення. Це не що інше як ілюзія, спричинена юридичним позитивізмом і надмірним раціоналізмом у підходах до розуміння природи принципів права взагалі й принципів конституційного права зокрема. Насправді ніякий логічний зміст конституції чи інших нормативних актів держави не може дати більше того, що в ньому закладено. У конституції, законах та інших нормативних актах, навіть у разі текстуального закріплення принципів, фіксують, по суті, форму відповідного принципу, яка зазвичай доволі «еластична». Її наповнюють реальним змістом в процесі застосування принципу до конкретної правової ситуації. Тобто абсолютної єдності форми й змісту навість текстуально закріплених принципів конституційного права досягають завдяки діяльності людей у процесі реалізації принципів.Тим паче значення правосвідомості суб'єкта (з її не тільки раціональними, а й ірраціональними елементами) зростає тоді, коли принципи права «відкрито» не сформульовано в нормативних текстах. У такому разі принципи розкривають на підставі як тлумачення положень, що містить конституція та інші внутрішньодержавні нормативні тексти, так і залучення інших матеріалів, що не належать до таких текстів: міжнародно-правових документів, юридичної, передусім судової практики, доктринальних положень тощо. Зміст принципів конституційного права здебільшого визначає панівний у цій культурі світогляд, мораль,
релігія, інші позаправові чинники. Тобто цей зміст невіддільний від конкретного практичного буття людей. Принципи конституційного права, як і принципи права загалом, не є лише наслідком «узагальнення правових норм» в процесі нормотворчої діяльності відповідних державних органів, як вважать деякі автори. Навіть сформульовані й закріплені в конституції чи інших актах конституційного змісту, принципи не діють автоматично, само собою. Принципи права — результат творчої активності людей в процесі їхньої комунікації між собою, з відповідними державними й недержавними (громадськими) інститутами. І «опредмечують» їх також у реальних діях люди — суб'єкти права. Інакше кажучи, творцями, носіями й реалізаторами принципів права загалом і принципів конституційного права зокрема є живі люди в різних своїх статусах — фізичних осіб, посадових осіб, зокрема суддів, колективних суб'єктів.
2.1.3.