БЕЗПОСЕРЕДНЯ УЧАСТЬ ГРОМАДЯН

Швейцарські громадяни мають багато можливостей для безпо­середньої громадської участі, але не дуже часто користуються цими можливостями. Участь залежить від того, наскільки глибоко грома­дяни зацікавлені у питанні, що вирішується.

Громадяни можуть впливати на політику не лише під час виборів. Зокрема на місцевому рівні вони також мають змогу здійснювати від­чутніший вплив на неї. Як уже зазначалося вище, близько 5/6 комун мають не парламенти, а збори громадян. На громадських зборах усі громадяни можуть зібратися разом, подискутувати і прийняти рішення та навіть взяти на себе законодавчу функцію, в межах місцевої ком­петенції - вносити пропозиції законопроектів та голосувати за них. Це - найбільш пряма форма участі. Проблема громадського зібрання в тому, що частка громадян, які беруть реальну участь у голосуванні, дуже низька. У менших комунах ця частина складає приблизно 25% гро­мадян, а у більших вона може бути менша 5%. Рівень участі значною мірою залежить від того, які питання виносяться на обговорення^[143].

У комунах із парламентами існують такі засоби прямої демократії як ініціатива та референдум. Проте частота референдумів та громад­ських ініціатив на національному рівні зросла, на рівні ж комун вона залишається відносно стабільною.

Результати народного голосування обов’язкові для виконання. Існує лише декілька випадків, коли дозволяється проведення консультатив­них референдумів. Закони кантонів та комун визначають, з яких питань можна проводити ініціативи та референдуми. Між різними кантонами та комунами спостерігаються значні відмінності у цих питаннях. Вза­галі, можна вирізнити ініціативи, а також обов’язкові та факультативні референдуми.

Залежно від кантону в порядку ініціативи громадяни можуть вима­гати, наприклад, прийняття, перегляду чи скасування законів комуни (у тому числі, її Конституції) та рішень, прийнятих комуною.

Згідно з обов’язковою вимогою кантонів референдуми з певних питань зобов’язані проходити в межах комуни. Наприклад, кантони вимагають винесення на голосування Конституції комуни, актів, що регулюють права громадян комуни, основних планів зонування, вхо­дження комуни до асоціації чи корпорації, злиття комун, основних ста­тей бюджету або — як згадувалося вище — питань, визначених успішною ініціативою. Референдуми з інших питань є факультативними. Такий референдум має місце лише якщо його проведення вимагає певна кіль­кість громадян. Факультативний референдум призначений для тер­мінового реагування на рішення парламенту комуни (чи виконавчого органу). Відстрочка референдуму починається у момент прийняття рішення чи видання законодавчого акта. Він, передусім, є інструментом опозиції. Деякі кантони дозволяють громадянам не лише опротестову­вати акти, але й пропонувати свої альтернативи (народна контрпропо­зиція, зокрема, у комунах кантону Берн)^[145].

Процедури для започаткування ініціативи чи для вимоги факуль­тативного референдуму розроблені таким чином, щоб громадянам було легше використовувати свої демократичні права. Практично всі фор­мальні вимоги забезпечують вільне висловлення думок громадян. Як правило, формується комітет з ініціативи чи референдуму. Комітет може обирати власну форму організації.

На списку підписів мають бути вказані імена та адреси заданої кіль­кості членів комітету. Окрім певних відомостей про комітет, списки під­писів мають містити текст питання, що виноситься на референдум, чи ініціативи (у випадку ініціативи на списку має бути зазначено, що ініці­атива може бути відкликана), зазначення місця, запис про те, що лише особи (громадяни), що мешкають у заданій місцевості, мають право під­пису, а також для підписів: імена, дати народження, адреси та підписи громадян.

Збирати підписи можуть усі. Наприклад, комітет може розмістити форму списку підписів в Інтернеті, а громадяни можуть завантажувати її та збирати підписи. Коли підписи зібрані та передані урядовим орга­нам комуни, адміністрація комуни перевіряє, чи підписи дійсні.

У випадку ініціативи чи народної контрпропозиції законодавчому акту, політичний орган (законодавчий орган) додатково перевіряє, чи ініціатива або контрпропозиція є правомірною, тобто, чи не порушує кантонального, федерального або міжнародного законодавства, чи вона торкається лише одного питання й чи містить чітку постановку питання.

У випадку успішної та правомірної ініціативи або успішного факультативного референдуму адміністрація має організувати народне голосування, законодавчий орган може також сформулювати контрпро­позицію. Під час голосування громадяни можуть голосувати за текст іні­ціативи, за контрпропозицію та зазначати, який із варіантів вони обира­ють, якщо обидва варіанти прийнятні.