Адміністративно-територіальний устрій Польщі та Італії
Існуюча система публічної адміністрації Польщі ґрунтується на її територіальному устрої, який передбачає три основні види територіальних одиниць: ґміни, повіти та воєводства. Такий трирівневий територіальний устрій став результатом уведеної в дію 1 січня 1999 року реформи, якою було запроваджено три рівні територіального самоврядування: ґмінне, повітове та воєводське.
Основною метою реформи була децентралізація публічної влади, яку як базовий принцип проголошує ч. 1 ст. 15 Конституції Республіки Польща: «Територіальний устрій Польщі гарантує децентралізацію публічної влади. Устрій самоврядування не є ієрархічним. Структури самоврядування мають доповнюватись, а не взаємно накладатись. Ані повітове, ні воєводське самоврядування не здійснюють нагляду над ґмінним самоврядуванням».Базовою ланкою територіального устрою Польщі є ґміна. На території Польщі існує 2 489 ґмін, а якщо врахувати міста зі статусом повіту, які також виконують функції, покладені на ґміну, то їх загальна кількість — 2 554. Середня чисельність населення ґміни становить 5—8 тисяч осіб (найменша ґміна — 1 тисяча, найбільша — 20 тисяч мешканців). Правовий статус ґміни у загальному вигляді визначений Законом від 8 березня 1990 року про ґмінне самоврядування (зі змінами). Особливості правового статусу ґміни залежно від її виду (сільська, місько-сільська або міська) передбачаються у її статуті. Ґміна може створювати допоміжні одиниці: дільниці, квартали та інші.
Органами місцевого самоврядування ґміни є рада ґміни, що виконує правотворчу, представницьку та контрольну функції, а також виконавчі органи. Рада є представницьким органом, що функціонує на засадах колегіальності, періодичної змінності (переобрання) та сесійної форми роботи. Термін повноважень ради становить 4 роки і обчислюється від дати виборів. Чисельність ради залежить від кількості населення ґміни та коливається від 15 до 45 членів ради.
Колегіальним органом виконавчої влади в ґміні є виконавча рада у складі її голови (війта, бурмистра, президента міста) та інших членів. Виконавча рада у складі 3—7-ми осіб формується радою ґміни. Війт (бурмистер, президент міста) обирається радою ґміни кваліфікованою більшістю голосів. Інші члени виконавчої ради обираються радою ґміни за поданням війта (бурмистра, президента міста) простою більшістю голосів.
Другою (проміжною) ланкою територіального устрою Польщі є повіт. Середня чисельність населення повіту — 83 тисячі чоловік (найменший повіт — 22 тисячі, найбільший повіт — 1 625 тисяч населення). На території Польщі існує 308 повітів та 65 міст зі статусом повіту. Для позначення перших застосовується термін «земські повіти», для інших — «міські повіти». Варто зауважити, місто-повіт має двоякий статус - як базова одиниця територіального устрою, на зразок ґміни, та, водночас, як другий рівень територіального устрою — повіт[40]. Правовий статус повіту регулюється Законом від 5 червня 1998 року.
Органами самоврядування повіту є рада повіту (представницький орган) та управління повіту на чолі зі старостою (виконавча влада). У місті-повіті ці функції здійснюють, відповідно, рада міста та президент міста. Рада повіту є представницьким та контрольним органом повітового самоврядування, обраним на чотирирічний термін. Склад її становить від 15 до 29 членів залежно від кількості населення. Виконавчим органом у повіті є виконавча рада, що складається із 5—7 осіб. До її складу входять: староста, який очолює раду, віце-староста і члени виконавчої ради, що обираються повітовою радою за поданням старости.
Третім рівнем територіального устрою Польщі є воєводство, що є найбільшою територіальною одиницею та основою для регіонального самоврядування. До складу воєводств входить різна кількість повітів — від 11 до 38 та ґмін — від 71 до 325. Середня чисельність населення воєводства — 2417 тисяч чоловік (найменше воєводство — 1 092 тисячі, найбільше — 5 мільйонів населення).
Правовий статус воєводства регулюється Законом від 5 червня 1998 року про воєводське самоврядування. Самоврядними органами цього територіального рівня є сеймик воєводства (представницький та контролюючий орган), а також управління воєводства (виконавчий орган).Територіальний устрій Італійської Республіки є основою для існування широкої автономії регіональних та місцевих владних органів. Його становлять громади, провінції та області. Конституція Італійської Республіки 1948 року, що була прийнята у постфашистський період, мала на меті реформувати надцентралізовану систему влади. Відтак вона гарантувала широку регіональну та місцеву автономію. Базовою ланкою територіального устрою в Італії є комуни. Нині існує понад 8 000 комун, у кожній із яких функціонують мер та виборна рада чисельністю від 15 до 80 осіб. Комуни об’єднані у 103 провінційні райони (за зразком французького департаменту). З 1993 року кожна провінція обирає власну раду і президента за системою пропорційного представництва, діяльність яких контролюється префектом, призначеним національним урядом. Італійські провінції об’єднані в регіони (області), які обирають раду та президента. П’ять регіонів мають спеціальний статус (це ті області, що межують з іншими країнами) — вони наділені законодавчими повноваженнями.
Загалом дослідження територіального устрою європейських держав свідчить про те, що саме цей устрій є основою територіальної організації влади і значною мірою зумовлює її ефективність. Відтак, побудова в Україні принципово нової децентралізованої системи урядування, заснованої на принципах народовладдя, субсидіарності та інших загальновизнаних у Європі засадах організації місцевої публічної влади, потребує, передусім, вдосконалення її основи — адміністративно- територіального устрою. З огляду на це цікавим для України є досвід європейських держав у сфері реформування територіального устрою і стосовно його зв’язку із децентралізаційними процесами, що буде предметом розгляду у наступному підрозділі даної роботи.
2.2.