§ 1. Законодавство, що регулює діяльність ПІДПРИЄМСТВ КООПЕРАТИВНОЇ ВЛАСНОСТІ (КООПЕРАТИВІВ)
Кооперація (лат. cooperatio - співробітництво, спільна праця) - співпраця, взаємозв'язок людей у процесі їхньої діяльності[136]. Карл Маркс розглядав кооперацію як форму праці, за якої багато осіб планомірно працюють поруч та у взаємозв'язку одна з одною в одному і тому самому процесі виробництва або в різних, але пов'язаних між собою процесах виробництва[137].
Однак він не вбачав у кооперативному русі можливості усунення причин експлуатації робітників, хоча визнавав сприяння деякому її зменшенню та створенню крашцх умов для працюючих.Аналізуючи кооперативний рух в Україні, треба зазначити, що через двадцять років після створення першого кооперативу у Великій Британії, а саме 6 жовтня 1866 р. у Харкові виникло споживче товариство, статут якого був зареєстрований органами влади Російської імперії[138]. На відміну від англійського досвіду засновниками товариства стали вчені Харківського Імператорського університету та громадські діячі. Гроші засновників та внески пайовиків стали стартовим капіталом для господарської діяльності. Це дозволило організувати у Харкові, а пізніше у сільській місцевості продаж товарів, сільськогосподарської продукції, розвинути власне виробництво, відкрити декілька бібліотек та читалень. Діяльність Харківського споживчого товариства була успішною не тільки за оцінкою його пайового фонду і товарообігу, але й за прийняттям у вересні 1869 р. до «Північно-Англійського товариства оптових закупівель» та «Швейцарської спілки споживчих товариств»[139].
У світлі сучасних вимог правознавства законодавство про кооперацію можна розглядати як складову механізму реалізації фундаментальних прав людини: права громадян на об'єднання, права власності й права на захист своєї власності; свободи економічної діяльності; свободи світогляду та ін. Отже, для створення кооперативу і його повноцінного функціонування згідно з фундаментальними принципами кооперації необхідно цілий комплекс суб'єктивних прав[140].
ГК України (ст. 93) за ознакою форми власності, на базі якої функціонують підприємства, виділяє такий їх різновид, як підприємства колективної власності. До них належать: а) виробничий кооператив; б) колективне підприємство (у тому числі КСП); в) унітарне дочірнє підприємство, створене виробничим кооперативом чи колективним підприємством; г) унітарне підприємство, що створюється суб'єктами права колективної власності (споживчим товариством, релігійною організацією, громадською організацією та ін.)[141].
На час набуття Україною незалежності правові підходи до регулювання діяльності кооперативів не мали системного характеру. Був відсутній єдиний систематизований законодавчий акт, який регулював би діяльність усіх видів кооперативів, і тому кооперативне законодавство надалі розвивалося шляхом прийняття законодавчих актів, які врегульовували діяльність окремих видів кооперативів, вони діють і зараз. Викладемо ці законодавчі акти у хронологічному порядку:
1) Закон України «Про споживчу кооперацію» (1992 р.) визначив правовий статус споживчих товариств та їхніх спілок;
2) Закон України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (1992 р.) визначив правові, економічні, соціальні та організаційні умови діяльності колективного сільськогосподарського підприємства;
3) Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію»[142] (1997 р.) врегулював діяльність виробничих та обслуговуючих с/г кооперативів і їх об'єднань (асоціацій, спілок);
4) Закон України «Про банки і банківську діяльність» (2000 р.) установив, що однією з організаційних форм банків є кооперативи;
5) Закон України «Про кредитні спілки»[143] (2001 р.) прямо не встановив, що кредитні спілки є кооперативами, але, визначаючи поняття кредитної спілки та об'єднаної кредитної спілки, закріпив, що вони діють на кооперативних засадах;
6) Закон України «Про кооперацію»[144] (2003 р.) визначив правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні та набув чинності до введення в дію ГК України та ЦК України.
Розкриваючи у ст. 5 законодавство про кооперацію, цей Закон вказує, що воно базується на нормах Конституції України і ЦК України, самого Закону України «Про кооперацію», інших нормативно- правових актів з питань кооперації. Незрозумілим є обминання ГК України, який є також базовим для цього спеціального Закону і рівною мірою впливає на всю систему кооперативного законодавства;7) ЦК України (2003 р.) відніс виробничі кооперативи до підприємницьких товариств, а обслуговуючі - до непідпри- ємницьких;
8) ГК України (2003 р.) виокремив підприємства колективної власності, якими визнаються корпоративні або унітарні підприємства, що діють на основі колективної власності засновника (засновників). Підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом.
Чинні нормативно-правові акти, які визначають правовий статус споживчих і виробничих кооперативів, свідчать про відсутність між ними системного та послідовного зв'язку, що негативно позначається на ефективності діяльності кооперативів в Україні, тоді як на необхідності існування таких видів юридичних осіб наголошується в актах ЄС[145].
Законодавство, що регулює діяльність кооперативних підприємств (кооперативів), наведено у табл. 1.