<<
>>

Висновки до розділу 2

1. Адміністративно-правове регулювання діяльності державних підприємств - закріплена в нормах права специфічна форма державного регулювання економіки, яка переважно ввібравши в себе адміністративні методи цього процесу, передбачає нормотворчу та поточну управлінську діяльність органів державної влади щодо впорядкування реалізації функцій державних суб’єктів господарювання.

2. Система легітимного втручання держави в діяльність державних підприємств передбачає прямі та непрямі методи адміністративно-правового регулювання їхньої діяльності. До непрямих (економічних) методів відносяться податкові, митні, валютні та інші фінансові та економічні механізми. Крім того, вступаючи в цивільно-грошові правовідносини, державні комерційні та корпоративні підприємства мають рахуватися з низкою вимог вільного ринку та дотримуватися їх.

До основних прямих методів адміністративно-правового регулювання діяльність державних підприємств відносяться: а) добір, підготовка, перепідготовка, притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення керівників підприємств та відповідальних представників; б) уповноваження представників, які здійснюють управління акціями, що перебувають у державній власності, господарських товариств, створених за участю Фонду державного майна України; в) забезпечення процедури державних закупівель та виконання державних, у тому числі оборонних, замовлень державними підприємствами; г) контроль за використанням прибутку державних підприємств виключно на подальше функціонування господарюючого суб’єкта; ґ) повне адміністрування діяльності державних унітарних підприємств - суб’єктів природних монополій, а також окремих державних підприємств, функціонування яких пов’язане із забезпеченням базових національних і суспільних інтересів.

3. Аналіз чинного законодавства засвідчує, що діяльність державних

підприємств у значній мірі врегульовується прямими методами

адміністративно-правового регулювання.

Отже, державні суб’єкти

господарювання мають особливий статус в рамках національної системи господарювання, який обумовлює неможливість у повній мірі самостійного функціонувати в умовах вільної ринкової економіки. Органи виконавчої влади здійснюють щодо них адміністративно-правове регулювання з оглядом на дотриманням керівної ідеї - забезпечення національної безпеки, державних економічних і суспільних інтересів тощо.

4. Керівник державного підприємства - це посадова особа, котра за допомогою передбаченого законодавством спеціально організованого конкурсного відбору, за умов укладеного трудового контракту з відповідними органами державної виконавчої влади, організовує та здійснює безпосереднє управління діяльністю державних суб’єктів господарювання з дотриманням норм чинного вітчизняного законодавства та міжнародних зобов’язань України.

Процедура призначення керівників державних підприємств хоча й проходить у рамках трудового права, але має яскраво виражений адміністративний відтінок. Це засвідчує, що держава здійснює контроль за діяльності своїх суб’єктів господарювання, починаючи з рівня базового організаційного-планового менеджменту на нижчих ланках управління.

5. Здійснення державних закупівель господарюючими суб’єктами передбачає, з одного боку, необхідність економії та раціонального використання бюджетних коштів. З іншого боку, державні закупівлі спрямовані не лише на забезпечення державних підприємств продукцією, роботами, послугами, але й держава виступає гарантом якості, достатньої кількості, вчасності передачі (надання) тощо останніх. Ці заходи є обов’язковими, оскільки уможливлюють належну реалізацію публічних інтересів в економічній сфері.

6. Важливим у діяльності державних підприємств є обов’язкове виконання державних замовлень. Виконання державного замовлення для приватних і державних суб’єктів господарювання мають різне цільове призначення. Так, для приватних підприємств державне замовлення є можливістю розширити свій виробничий асортимент, завантажити свої потужності, отримати додатковий дохід тощо.

Отже, прослідковується реалізація договірних взаємин з метою отримання обоюдної вигоди для сторін. У той же час, для державних підприємств такі взаємини набувають рис адміністративно-правових відносин - інтереси підприємства не враховуються, не передбачають отримання додаткового прибутку та вільного вибору напрямів діяльності, а лише вимагається реалізація інтересів потреб держави та суспільства.

7. Цілковите адміністративно-правове регулювання діяльності

державних підприємств не входить до компетенції одного державного органу, а розмежоване по різним відомствах. Останні, виконуючи свої основні завдання, ціленаправлено чи опосередковано вчиняють владний вплив на державні суб’єкти господарювання та можуть бути розділені на такі ланки: основоположна ланка (Президент України, Верховна Рада України); керівна ланка (Кабінет Міністрів України, міністерства); контрольна ланка (державні комітети, інспекції, служби, комісії, агентства тощо); місцева ланка (державні місцеві адміністрації).

8. Поряд з відповідними міністерствами державні агентства, комісії, комітети тощо є центральними органами виконавчої влади й також врегульовують діяльність державних підприємств, зокрема Антимонопольний комітет України, Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України, Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України, Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном, Державне космічне агентство України, Державна комісія України по запасах корисних копалин, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, Фонд державного майна України.

9. В існуючій системі адміністративно-правового регулювання державним сектором промисловості місцевим органам виконавчої влади відводиться другорядна роль порівняно з центральними органами виконавчої влади. Місцеві державні адміністрації у ввірених їм регіонах здійснюють управління державним майном, приватизацією, сприяють розвитку підприємництва та здійснюють державну регуляторну політику; вносять пропозиції про зупинення діяльності підприємств у разі порушення ними законодавства про охорону довкілля та санітарних правил та ін.

<< | >>
Источник: ТИТАРЧУК ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНИХ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме Висновки до розділу 2:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -