§ 2. Договір перевезення

Перевезення - один із видів підприємницької діяльності, яка не супроводжується створенням яких-небудь предметів матеріального світу. Основний економічний ефект, який сторони одержують у результаті транспортної діяльності, - це переміщення вантажів, пасажирів, багажу й пошти.

Згідно із ст. 21 Закону України «Про транспорт» єдину транспортну систему України становлять: транспорт загаль­ного користування (залізничний, морський, річковий, авто­мобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен); промисловий залізничний транс­порт; відомчий транспорт; трубопровідний транспорт і шля­хи сполучення загального користування.

У главі 64 ЦК України міститься перелік договорів, що опосередковують відносини з перевезення вантажів, паса­жирів, багажу та пошти. Ними визнано наступні договірні конструкції: договір перевезення вантажу (ст. 307 ГК Украї­ни, ст. 909 ЦК України), договір перевезення пасажирів і багажу (ст. 910 ЦК України), договір чартеру (фрахтування) (ст. 912 ЦК України).

У ЦК України поряд із традиційними договорами пере­везення вантажу, пасажира та багажу, пошти виділено й інші договори, спрямовані на надання транспортних послуг, зокрема договір чартеру (фрахтування) (ст. 912 ЦК України), договір перевезення транспортом загального користування (ст. 915 ЦК України). Окрім того, ст. 312 ГК України та ст. 913 ЦК України закріплено положення про здійснення перевезення кількома видами транспорту за єдиним транс­портним документом (пряме змішане сполучення). Причому взаємини організацій різних видів транспорту визначають­ся за домовленістю між ними, що набуває на практиці пе­реважно форми договору. Прикладом такого договору є вуз­лова угода, згідно з якою пункти перевалки (залізничні станції, порти) зобов'язуються за плату переміщати вантажі з одного виду транспорту на інший з метою продовження процесу доставки вантажу.

Окремі договори, що застосовуються в транспортній сфері, можливо кваліфікувати як змішані договори. До них, зокрема, належать договір чартеру (фрахтування) судна на певний час та договір морського круїзу.

Поділ договорів перевезення на види здійснюється за рі­зними класифікаційними підставами. Залежно від виду транспорту, яким здійснюється перевезення, розрізняють договори перевезення залізничним, автомобільним, повіт­ряним, морським і внутрішнім водним (річковим) транспор­том. Залежно від об'єкта перевезення в нормативному по­рядку виділяють договори перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти. Залежно від мети договору перевезення розрізняють: договори, спрямовані на перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти до пункту призначення (напри­клад, договір перевезення пасажира та багажу); договори, спрямовані на забезпечення перевезення вантажу, пасажи­рів, багажу, пошти (наприклад, договір про подачу й зби­рання вагонів); договори, спрямовані на організацію переве­зень вантажу, пасажирів, багажу, пошти (наприклад, договір про надання транспортних засобів та пред'явлення вантажу для перевезення). В юридичній літературі наводяться й інші види договорів перевезення^[98]. Отже, в сучасних умовах фо­рмування системи господарсько-правових договорів, спря­мованих на надання транспортних послуг, має відповідне законодавче та наукове підґрунтя.

Отже, відомі законодавству договори, що опосередко­вують процес перевезення, становлять єдину систему дого­ворів, предметом яких є надання послуг. Усю систему таких договірних конструкцій запропоновано поділити на два ви­ди: основні й допоміжні^[99]. Основні опосередковують головну сферу взаємовідносин перевізників і клієнтури (договори про перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти), допоміжні - нормальну організацію перевізного процесу (до­говори про організацію перевезень, транспортного експеди­рування тощо).

Основними нормативно-правовими актами, що визна­чають загальні умови перевезення, є: ЦК України, ГК Украї­ни, Повітряний кодекс України, КТМ України, Закон Украї­ни «Про транспорт», Закон України «Про залізничний транспорт», Закон України «Про автомобільний транспорт», СЗ України.

Згідно із ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується достави­ти довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'я­зується сплатити за перевезення вантажу встановлену пла­ту. На відміну від зазначеної статті, визначення договору перевезення, що міститься в ст. 307 ГК України, містить ще й посилання на «встановлений законодавством чи догово­ром строк», протягом якого повинні бути надані послуги з перевезення вантажу.

Перевізником може виступати тільки суб'єкт підприєм­ницької діяльності, основним видом діяльності якого є пере­везення вантажів (залізниця, морське пароплавство, автого­сподарство, річкове пароплавство, а також фізичні особи, які мають право на експлуатацію перевізних транспортних засобів). Як відправник може виступати будь-яка особа - фізична або юридична.

Крім перевізника та відправника, учасником переве­зення є також одержувач вантажу. Одержувачем може бути або сам відправник, або інша особа, зазначена останнім у перевізних документах. З огляду на те, що одержувач за до­говором перевезення набуває певного обсягу прав та обов'язків, якщо відправник не є одночасно й одержувачем вантажу, такий договір розглядається як договір на користь третьої особи.

Договір перевезення вантажів є двостороннім, оплатним і реальним^[100]. Послуга за перевезення вантажу надається за плату, при цьому обидві сторони наділяються взаємними правами та обов'язками (оплатний і двосторонній). Крім то­го, досліджуваний договір вважається укладеним з моменту здачі вантажу перевізнику (реальний).

Згідно із ст. 307 ГК України, п.

Згідно із ст. 308 ГК України, п. 23 СЗ України та ст. 98 Повітряного кодексу України договір перевезення вантажів вважається укладеним з моменту здачі відправником пере­візникові вантажу разом з накладною. Прийняття вантажу для перевезення засвідчується на накладній календарним штемпелем перевізника і видачею ним відправникові кви­танції (п. 67 Статуту внутрішнього водного транспорту СРСР). З цього моменту всі умови, закріплені у накладній, стають умовами договору перевезення. На залізничному і внутрішньому водному транспорті під час прийняття ван­тажу для перевезення разом з накладною оформлюється до­рожня відомість і вантажна квитанція. Дорожня відомість має певне правове значення: а) засвідчує факт видачі ван­тажу одержувачеві і б) є документом, на підставі якого про­вадяться розрахунки з провізної плати, штрафів за про­строчення доставки вантажу та інших зборів. Вантажна квитанція видається відправникові як посвідчення при­йняття вантажу для перевезення. У випадку втрати ванта­жу така квитанція надає право відправникові або одержу­вачеві пред'явити претензію й позов до перевізника про відшкодування вартості втраченого вантажу, а також інші права під час здійснення перевізного процесу.

На автомобільному транспорті договір перевезення офо­рмляється товарно-транспортною накладною, яка за своїм змістом не відрізняється від накладної, що оформляється на інших видах транспорту (п. 1 та 16.10 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні).

Договір перевезення вантажу укладають шляхом зустрі­чних дій обох сторін: подачі перевізником транспортного засобу і пред'явлення відправником вантажу разом із запо­вненим на кожну відправку транспортним документом (на­приклад накладною). У ньому зазначаються головні умови договору перевезення: найменування сторін, характеристи­ка вантажу, дата прийняття його до перевезення тощо.

Основні права та обов’язки перевізника і вантажовідп­равника за договором перевезення визначено ст. 909 ЦК України та ст. 307 ГК України. Зокрема, перевізник зобов'я­заний: доставити ввірений йому вантаж в обумовлений пункт призначення; забезпечити схоронність вантажу та здійснити доставку його в зазначений термін; видати вантаж зазначеному в накладній одержувачеві, виконати вказівку відправника або одержувача вантажу про переадресування доставки вантажів, особливо це стосується перевезення ван­тажів у прямому або у прямому змішаному, в тому числі й міжнародному, сполученні.

Проте належне виконання договору перевізником обу­мовлене додержанням ним ряду умов, що є похідними із до­говору або безпосередньо зі статуту (кодексу) і є необхідни­ми для нормального початку та завершення перевізного процесу. Це, зокрема, стосується стану перевізних засобів. Перевізник повинен подавати під навантаження справні вагони і контейнери, придатні для перевезення певного ва­нтажу, очищені від залишків вантажу і сміття, а в разі по­треби - промиті та продезінфіковані. Придатність вагонів для перевезення вантажу визначає відправник, засобами якого здійснюється завантаження, або залізниця, якщо заванта­ження здійснюється засобами залізниці, а придатність кон­тейнерів, цистерн і бункерних напіввагонів - відправник.

У разі морських перевезень вантажів перевізник згідно із ст. 143 КТМ України повинен заздалегідь, до початку рей­су, привести судно в мореплавний стан: забезпечити техніч­ну придатність судна до плавання, належним чином споря­дити його, укомплектувати екіпажем і забезпечити всім необхідним, а також привести трюми та всі інші приміщення судна, де перевозиться вантаж, у такий стан, який забезпе­чував би приймання, перевезення та збереження вантажу.

Перевізник повинен забезпечити цілісність і схоронність прийнятого до перевезення вантажу. Цей обов'язок виникає з моменту одержання перевізником вантажу і до видачі йо­го одержувачеві у пункті призначення. Порушення перевіз­ником цього обов'язку призводить до відповідальності за втрату, недостачу, псування чи пошкодження вантажу. За­безпечення цілісності і схоронності вантажу включає також додержання особливих правил перевезення, що стосуються певних видів вантажів. Зокрема, вантаж, який швидко псу­ється під час перевезення, потребує додержання температу­рного режиму. На автомобільному транспорті контроль за температурним режимом здійснюють контрольно-пропускні пункти автотранспортних організацій, що відображається у листі контрольних перевірок.

Перевізник повинен своєчасно виконати свій обов'язок з доставки вантажу до пункту призначення та видачі його одержувачеві. Строки доставки встановлюють транспортні статути (кодекси) або правила перевезення. Якщо строк до­ставки у зазначеному порядку не встановлений, сторони за ч. 1 ст. 938 ЦК України мають право визначити його у дого­ворі. В разі перевезень у прямому змішаному сполученні строки доставки вантажів установлюють за сукупністю строків доставки їх залізничним та іншими видами транс­порту і обчислюють на основі чинних на цих видах транс­порту правил обчислення строків доставки (ст. 171 Статуту внутрішнього водного транспорту СРСР, ст. 118 САТ України).

Крім зазначеного, перевізник у пункті призначення зо­бов'язаний видати вантаж одержувачеві, зазначеному в транспортному документі. Видача одержувачеві вантажу - завершальна стадія перевезення. Перевізник зобов'язаний повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу. Зокрема, залізниця повідомляє одержувача в день прибуття вантажу, проте не пізніше 12-ої години наступного дня.

Згідно із ст. 66 САТ України, ст. 52 СЗ України, ст. 100 СВВТ СРСР та ст. 165 КТМ України під час видачі вантажу в пункті призначення перевізник, здаючи вантаж, зо­бов'язаний перевірити масу, кількість місць і стан вантажу.

Вантажовідправник зобов’язаний: 1) підготувати ван­таж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечен­ня транспортабельності та збереження його в процесі пере­везення; 2) передати необхідні документи перевізникові разом з вантажем, у разі якщо для здійснення перевезення вантажу законодавством або договором передбачено спеці­альні документи (посвідчення), які підтверджують якість та інші властивості вантажу, що перевозиться; 3) сплатити пе­ревізнику провізну плату; 4) прийняти вантаж після його доставки в пункт призначення за умови, якщо відправник вказав себе як одержувача вантажу.

Усі необхідні для перевезення матеріали заготовляє і по­дає відправник згідно ст. 142 КТМ України, ст. 52 САТ України; відправник одночасно з пред'явленням вантажу по­дає перевізнику необхідну кількість примірників правильно заповнених транспортних документів, а також додає до них усі документи, необхідні для додержання санітарних, мит­них, карантинних та інших правил. На залізничному та вну­трішньому водному транспорті на посвідчення прийняття вантажу до перевезення відправнику видається вантажна квитанція чи просто квитанція. У разі морських перевезень згідно із ст. 137 КТМ України відправник разом з вантажем подає перевізникові завантажувальний документ, на під­ставі якого перевізник видає відправникові коносамент.

Вантажовідправники повинні своєчасно завантажувати подані їм транспортні засоби. На залізничному транспорті строки навантаження та розвантаження вантажів залежать від способу (механізованого чи немеханізованого) проведен­ня цієї операції. В разі морських перевезень строк, протягом якого вантаж має бути завантажений на судно (сталійний час), визначається угодою сторін, а за її відсутності - стро­ками, прийнятими в порту завантаження. Домовленістю сторін може бути встановлений додатковий, після закінчен­ня строку завантаження, час для очікування (контрсталій- ний час). Перевізник має право після закінчення контрста- лійного часу відправити судно в плавання, якщо навіть увесь обумовлений вантаж не завантажено на судно з при­чин, що не залежать від перевізника. При цьому згідно із статтями 148-150 КТМ України він зберігає право на одер­жання повного фрахту.

Вантажоодержувач зобов’язаний прийняти вантаж та вивезти зі станції (порту) призначення; сплатити всі додат­кові платежі, у тому числі за розвантаження вантажу тощо. Одержувач має повністю розвантажити вагони, цистерни та контейнери. Після розвантаження відповідні місткості повинні бути очищені всередині і ззовні.

Згідно із ст. 910 ЦК України за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевез­ти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в ра­зі здавання багажу - також доставити багаж до пункту при­значення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а в разі здавання багажу - також за його провезення.

Договори про перевезення пасажирів укладаються усно. Укладення договору перевезення пасажира засвідчується проїзним документом установленого зразка (пасажирським квитком), який підтверджує право пасажира на проїзд від­повідним видом транспорту, а провезення ним багажу - ба­гажною квитанцією. Проте квиток не можна вважати пись­мовою формою договору, оскільки на ньому немає підписів протилежних сторін^[102].

Договір перевезення пасажира є двостороннім, оплат- ним і консенсуальним. Згідно із ст. 52 Закону України «Про автомобільний транспорт» договір перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування вва­жається укладеним з моменту придбання пасажиром квит­ка на право проїзду. Проте в окремих, передбачених зако­нодавством, випадках такий договір також може бути і реальним (наприклад, при перевезенні пасажирів у турис­тичних поїздках або на замовлення)^[103]. Ці договори вважа­ються укладеними з моменту посадки пасажира у транспор­тний засіб.

До основних умов договору перевезення пасажирів нале­жать: 1) найменування і місцезнаходження перевізника;

2) вид і маршрут перевезення; 3) вартість проїзду; 4) час відправлення і час прибуття у пункт призначення.

Сторони в такому договорі користуються відповідними правами та обов'язками. Основний обов'язок перевізника полягає у тому, що він повинен забезпечити доставку паса­жира в пункт призначення, а основний обов'язок пасажира - сплатити перевізнику проїзну плату. Зазначеним обов'язкам сторін за договором кореспондують взаємні права. Так, ст. 911 ЦК України та інше законодавство у сфері переве­зення пасажирів містять такі права пасажира:

1) одержати місце у транспортному засобі згідно з при­дбаним квитком;

2) провозити з собою безоплатно одну дитину віком до шести років без права зайняття нею окремого місця;

3) купувати для дітей віком від шести до чотирнадцяти років дитячі квитки за пільговою ціною;

4) перевозити з собою безоплатно ручну поклажу в ме­жах норм, установлених транспортними кодексами (стату­тами);

5) зробити не більше однієї зупинки в дорозі з подовжен­ням строку чинності проїзних документів (квитка) не більше ніж на десять діб, а в разі хвороби - на весь час хвороби;

6) відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержа­ти назад повну або часткову вартість квитка - залежно від строку здавання квитка згідно з правилами, встановленими транспортними кодексами (статутами);

7) отримувати повну та своєчасну інформацію про час та місце відправлення транспортного засобу за вказаним у транспортному документі (квитку) маршрутом.

Водночас пасажири повинні додержуватися чинних на відповідному транспорті правил, тобто бережливо користу­ватися майном перевізника. Під час повітряних перевезень з метою забезпечення безпеки польотів, охорони життя та здоров'я пасажирів і членів екіпажу встановлюється огляд пасажирів, їх ручної поклажі та багажу.

Перевізник, у свою чергу, має право: а) обмежувати або припиняти перевезення у випадках стихійного лиха, епіде­мії, епізоотії або іншої непередбаченої ситуації; б) вимагати від пасажира дотримання правил поводження громадян на відповідному виді транспорту і правил протипожежної без­пеки; в) відмовити пасажиру в проїзді у разі пред'явлення недійсного проїзного квитка; г) випровадити пасажира з проїзного засобу (рухомого складу) у випадках, передбаче­них правилами перевезення; ґ) відмовити пасажиру в пове­рненні платежів за недійсний проїзний документ у випад­ках, передбачених правилами, та ін.

Згідно із ст. 912 ЦК України за договором чартеру (фра­хтування) одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, бага­жу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам. Порядок укладення та форма зазначеного договору встановлюються транспорт­ними кодексами (статутами). Цей вид договору застосовується на морському і повітряному транспорті (статті 133, 134 КТМ України, статті 1, 98 Повітряного кодексу України).

Договір чартеру (фрахтування) є двостороннім, оплат­ним і консенсуальном Для перевезення вантажу на умовах надання відправникові всього корабля, його частини або окремих певних суднових приміщень укладається особливий договір щодо фрахтування судна - рейсовий чартер. Може бути укладено договір перевезення вантажу і без надання відправникові відповідної частини корабля, якщо такий ва­нтаж перевозиться невеликими партіями або поштучно.

Основними документами, що підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, є: 1) рейсо­вий чартер; 2) коносамент - якщо договір не передбачає умов рейсового чартеру, та інші письмові докази. Коноса­мент визнається документом, який закріплює правовідно­сини між перевізником і одержувачем вантажу. Такий до­кумент після прийняття вантажу до перевезення перевізник або капітан судна зобов'язаний видати відправникові, що є доказом прийняття ним вантажу до перевезення. Коноса­мент складається за встановленою законом формою на під­ставі підписаного відправником документа, який містить всі необхідні дані для його заповнення і є товарно-розпо­рядчим документом та цінним папером. Коносамент підпи­сує тільки капітан судна або інший представник перевізни­ка, а вантажовідправник коносамент не підписує.

До основних умов договору чартеру (фрахтування) від­носять: а) найменування судна. Якщо вантаж прийнято для перевезення; б) найменування перевізника; в) назву місця прийняття або навантаження вантажу; г) найменування відправника; ґ) найменування одержувача вантажу (імен­ний коносамент) або без найменування (ордерний коноса­мент чи коносамент на пред'явника); д) найменування ван­тажу, його маркування, кількість місць або кількість відповідної міри (маси, об'єму), а в деяких випадках з опи­сом його зовнішнього вигляду й особливостей; е) фрахт або інші належні перевізникові платежі; є) вказівку на час і міс­це видачі коносамента тощо. Особливості предмета зо­бов'язання за таким договором визначають і специфіку прав та обов'язків сторін.

Доставлений вантаж здається зазначеному в коносаменті одержувачеві. Якщо для перевезення вантажу було надано не все судно і в порту призначення одержувач не отримав вантаж, не розпорядився ним або відмовився від нього, пе­ревізник вправі здати вантаж на зберігання на склад чи в інше надійне місце за рахунок і на ризик відправника ван­тажу, повідомивши його про це. Якщо для перевезення ван­тажу було зафрахтовано все судно, капітан у разі неявки одержувача у порту призначення або відмови його від при­йняття вантажу зобов'язаний негайно сповістити про це відправника. Розвантаження і здача вантажу на склад про­вадяться капітаном лише після закінчення термінів розван­таження і контрсталійного (понад обумовлений договором) часу, а також за умови, що протягом цього строку не на­дійшло іншого розпорядження від відправника. Згідно із ч. 3 ст. 167 КТМ України, якщо протягом двох місяців з дня приходу судна в порт зданий на зберігання вантаж не буде запитаний і відправник не сплатить перевізнику всіх нале­жних за це перевезення сум, перевізник вправі продати ва­нтаж. Незапитаний вантаж, що швидко псується, може бу­ти проданий і до закінчення зазначеного терміну. Про факт продажу вантажу перевізник повідомляє відправника.

Винагорода, яка сплачується за договором перевезення морським транспортом, називається фрахтом. Її розмір ви­значається або за встановленим тарифом, або за згодою сторін. Усі належні перевізникові платежі сплачуються від­правником (фрахтувальником). Проте у випадках, передба­чених домовленістю між відправником (фрахтувальником) і перевізником, допускається переказ платежів на одержува­ча. Так, за ст. 163 КТМ України під час прийняття вантажу одержувач зобов'язаний відшкодувати витрати, які поніс пе­ревізник, за рахунок вантажу, внести плату за простій у пор­ту навантаження, якщо це передбачено коносаментом або іншим документом, на підставі якого перевозився вантаж.

Відповідальність сторін за договором перевезення буду­ється за принципом вини, виходячи з презумпції вини зо­бов'язаної сторони. Відповідальність за розглядуваними дого­ворами диференціюється залежно від об'єктів перевезення. Так, у ЦК України (ст. 924) та ГК України (ст. 314) передбача­ється відповідальність перевізника за втрату, нестачу, псу­вання або пошкодження вантажу, вантажобагажу та багажу у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. Тобто фактичною підставою відповідальності за порушення зобов'язань є склад господарського правопо­рушення.

Згідно із ст. 314 ГК України у транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні ванта­жу покладається на одержувача або відправника. Зокрема за шкоду, заподіяну під час перевезення вантажу, перевіз­ник відповідає:

- у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає;

- у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;

- у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з ого­лошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вар­тості вантажу.

Майже аналогічно вирішується питання про розміри відповідальності перевізника за втрату, нестачу або пошко­дження вантажу ст. 179 КТМ України, ст. 195 СВВТ СРСР. У разі втрати чи нестачі вантажу перевізник, крім відшкоду­вання дійсної вартості або оголошеної цінності вантажу, по­вертає плату за перевезення, одержану за втрачений ван­таж, якщо вона не входила у ціну цього вантажу.

Отже, відповідальність перевізника за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу залишається обмеже­ною, оскільки не всі збитки від цих порушень, зокрема не- одержані доходи, у цих зобов'язаннях відшкодовуються.

Необхідно зазначити, що ст. 923 ЦК України та ст. 313 ГК України передбачають відшкодування збитків за про­строчення доставки вантажу, якщо інші форми відповіда­льності не встановлені договором, транспортними кодекса­ми (статутами). Транспортне законодавство передбачає примірний перелік обставин (причин), що звільняють пере­візника від відповідальності, якщо він доведе їх існування.

Крім того, ЦК України (ст. 921) і транспортним законо­давством передбачено відповідальність за порушення дого­ворів про організацію перевезень вантажів, зокрема відпо­відальність перевізника за ненадання транспортних засобів і відповідальність відправника за невикористання наданого транспортного засобу. Відправник відповідає за невчасну сплату провізної плати та інших належних перевізникові платежів. Одержувач відповідає за невчасне розвантаження транспортних засобів, якщо це передбачено договором пе­ревезення, а також за знаходження вантажів понад строк безкоштовного знаходження у зазначених пунктах. Відпра­вник також відповідає за наслідки недоліків тари і внутрі­шньої упаковки, які призвели до бою, пошкодження, дефо­рмації, протікання, псування вантажу, порушення термінів доставки, за додаткові витрати у пунктах перевалки на під­готовку вантажу для подальшого перевезення або його реа­лізації. Згідно із ст. 922 ЦК України перевізник відповідає за затримку відправлення пасажира, вантажу, вантажобагажу і багажу, а також за порушення строків їх доставки в пункт призначення.