§ 6. Плата за землю

Земельний податок сплачують власники земельних ділянок, земель­них часток (паїв) та землекористувачі. Платникам цього податку може бути або власник землі, або землекористувач, отже, платниками ви­ступають як юридичні, так і фізичні особи.

Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної і комунальної власності від дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку і орендної плати щороку станом на 1 січня та до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходжен­ням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за фор­мою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками по місяцях. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій. У разі при­пинення права власності або права користування земельною ділянкою податок виплачується за фактичний період перебування землі у влас­ності або користуванні цього року.

Відповідно до ст. 270 Податкового кодексу України об ’єктами опо­даткування земельним податком є: 1) земельні ділянки, які перебува­ють у власності або користуванні; 2) земельні частки (паї), які пере­бувають у власності. Під земельною ділянкою розуміється частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташуван­ня, цільовим (господарським) призначенням та із визначеними щодо неї правами. Одиницею нарахування податку, стосовно якої викорис­товуються законодавчо закріплені ставки, є один гектар орних земель, сіножаті, пасовищ, багаторічних насаджень.

Відповідно до ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися та розпоряджатися зе­мельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалі­зується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Право корис­тування землею складається із права постійного користування і права оренди земельних ділянок державної та комунальної власності.

Як об’єкт оподаткування визначаються також земельні частки (паї), які перебувають у власності. Форму сертифікату на право на земельну частку (пай) затверджено постановою Кабінету Міністрів України. У ній зазначають розмір земельної частки в умовних кадастрових гек­тарах без визначення меж у натурі і вартість земельної частки (паю).

Ставка податку належить до основних елементів правового ме­ханізму податку. Нею визнається розмір податкових нарахувань на одиницю виміру бази оподаткування. Відповідно до підп. 14.1.240 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України ставка податку для цілей розділу XIII - законодавчо визначений річний розмір плати за одиницю площі оподатковуваної земельної ділянки.

Середні ставки податку варіюють залежно від двох принципів:

- конкретного регіону;

- цільового використання земельної ділянки (залежно від цього законодавець і закріплює ставки по двох розділах: землі сільськогос­подарського призначення (ст. 272), землі лісогосподарського призна­чення (ст. 273), земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (ст. 274), населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено (ст. 275), та ін.).

Залежно від областей України ставки діляться на дві групи за зем­лями сільськогосподарського призначення: ріллі, сіножаті та пасовища і багаторічні насадження. Середні ставки податку за земельні ділянки в межах населених пунктів установлюються залежно від чисельності населення.

У ст. 272 Податкового кодексу України регламентовано ставки зе­мельного податку за земельні ділянки сільськогосподарських угідь (незалежно від місцезнаходження).

До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя - рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги (підп. 14.1.233 п. 14.1 ст. 14 Податко­вого кодексу України);

б) несільськогосподарські угіддя - господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім віднесених до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сіль-

ськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо (підп. 14.1.123 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Підпунктами 272.1.1 та 272.1.2 п. 272.1 ст. 272 Податкового кодек­су України визначено ставки у відсотках від нормативної грошової оцінки за один гектар сільськогосподарських угідь. Для ріллі, сіножа­тей та пасовищ ставку встановлено на рівні 0,1 % від нормативної грошової оцінки, для багаторічних насаджень - на рівні 0,03 % від нормативної грошової оцінки.

Для сільськогосподарських угідь, що надані в установленому по­рядку і використовуються за цільовим призначенням, у тому числі військовими сільськогосподарськими підприємствами, незалежно від того, до якої категорії земель вони віднесені, податок справляється: у розмірі 0,1 % від нормативної грошової оцінки для ріллі, сіножатей та пасовищ; у розмірі 0,03 % від нормативної грошової оцінки для багаторічних насаджень.

За принципом належності земельних ділянок до лісових земель або до нелісових земель, які надані та використовуються для потреб лісо­вого господарства, диференціюється порядок оподаткування земельним податком.

У свою чергу в п. 273.2 ст. 273 Податкового кодексу України вста­новлено різний механізм визначення ставки податку за один гектар нелісових земель, які надані у встановленому порядку та використо­вуються для потреб лісового господарства: для сільськогосподарських угідь та ділянок, що зайняті виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами.

Таким чином, якщо землі зайняті сільськогосподарськими угіддями, але надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства, то ставка земельного податку встановлюється із розрахунку на один гектар та визначається відповідно до ст. 272 По­даткового кодексу України. Якщо ж на нелісових землях розташовані виробничі, культурно-побутові, житлові будинки та господарські бу­дівлі і споруди (землі лісогосподарського призначення), то ставка зе­мельного податку за один гектар нелісових земель, які надані у вста- 278 ловленому порядку та використовуються для потреб лісового госпо­дарства, визначається відповідно до положень п. 276.1 ст. 276 і п. 280.2 ст. 280 Податкового кодексу України.

Ставка земельного податку за земельні ділянки, нормативну гро­шову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 % від їх нормативної грошової оцінки. Зазначена ставка застосовується для всіх категорій земель незалежно від їх місцезнаходження чи то в населених пунктах, чи поза межами таких.

Виняток становить порядок визначення ставки земельного податку:

- за земельні ділянки сільськогосподарських угідь (незалежно від місцезнаходження);

- за нелісові землі, які надані в установленому порядку та викорис­товуються для потреб лісового господарства (незалежно від місцезна­ходження);

- за земельні ділянки (у межах населених пунктів), зайняті житло­вим фондом, автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, які використовуються без одержання прибутку га­ражно-будівельними, дачно-будівельними та садівницькими товари­ствами, індивідуальними гаражами, садовими і дачними будинками фізичних осіб, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільсько­господарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими та ін­шими будівлями і спорудами; за земельні ділянки (у межах населених пунктів) на територіях та об’єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, використання яких не пов’язано з функ­ціональним призначенням цих територій та об’єктів;

- за земельні ділянки (у межах населених пунктів) на територіях та об’єктах історико-культурного призначення, використання яких не пов’язано з функціональним призначенням цих територій та об’єктів; за земельні ділянки (у межах населених пунктів), що належать до зе­мель залізничного транспорту, для гірничодобувних підприємств для видобування корисних копалин та розроблення родовищ корисних копалин, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції;

- за земельні ділянки (у межах та за межами населених пунктів), надані для розміщення об’єктів енергетики, які виробляють електрич­ну енергію з відновлюваних джерел енергії; за земельні ділянки, нада­ні підприємствам промисловості, транспорту (крім земель залізнично­го транспорту в межах смуг відведення), зв’язку, енергетики, а також

підприємствам і організаціям, що здійснюють експлуатацію ліній електропередач (крім сільськогосподарських угідь та земель лісогос­подарського призначення);

- за земельні ділянки, надані військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України, які не утримуються за рахунок держав­ного або місцевих бюджетів, підрозділам Збройних Сил України, які здійснюють господарську діяльність; за земельні ділянки, надані для підприємств промисловості, зайняті землями тимчасової консервації (деградовані землі).

Визначення ставки земельного податку залежить від того, проведено нормативну грошову оцінку земельної ділянки чи ні. У першому ви­падку ставку земельного податку визначено у ст. 274, а у другому - у ст. 275 Податкового кодексу України. Залежно від кількості осіб, що проживають на території відповідного населеного пункту, виділяють дев’ять груп населених пунктів. Для кожної групи встановлено окрему ставку, виражену у гривнях за один квадратний метр земельної ділянки.

Ставки податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподар­ських угідь та земель лісогосподарського призначення) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради, виходячи із ставок податку, встановлених у п. 275.1 ст. 275 Податкового кодексу України, функціонального використання та місцезнаходження земель­ної ділянки, але не більше трикратного розміру цих ставок податку, з урахуванням установлених коефіцієнтів.