§ 3. Межі та управління державним боргом

1) окремі статті Конституції або загальних законів про державну заборгованість;

2) норми Бюджетного кодексу України;

3) норми спеціальних поточних законів про Державний бюджет;

4) норми закону про Нацбанк України;

5) норми спеціальних законів, що регулюють види цінних паперів;

6) норми підзаконних актів, що регулюють виконання бюджетів^[54].

Будучи одним із критеріїв фінансової стабільності, її істотним по­казником, граничний обсяг державного боргу, граничний обсяг надан­ня гарантій встановлюються на кожний бюджетний період відповідно до закону про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет. Відповідно до ст. 18 Бюджетного кодексу України величина суми державного боргу не повинна перевищувати 60 % фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України. У разі пере-

вищення цього розміру Кабінет Міністрів України зобов’язаний вжити заходів щодо приведення цієї величини у відповідність із положення­ми Бюджетного кодексу України.

Так, згідно із Середньостроковою стратегією управління держав­ним боргом на 2012-2014 роки, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10 травня 2012 р. № 607' та Інформаційною довідкою Мінфіну України^{[55] [56], оприлюдненою станом на ЗО листопада 2012 р., державний та гарантований державою борг України становив 501.440.643,93 тис.}

Істотний вплив на реальні розміри державного боргу справляють економічні показники стану та стійкості національної валюти країни. Зростання зовнішнього державного боргу при вільно конвертованій валюті визначається пасивним платіжним балансом. В умовах же від­сутності конвертованості гривні на обсяг державного боргу, крім пла­тіжного балансу держави, впливає і торговельний баланс зовнішньої торгівлі. Перевищення імпорту над експортом обумовлює необхідність формування валютних резервів. Однак подібне подолання зовнішньо­го державного боргу визначається здібностями держави виконати зобов’язання з погашення зовнішнього боргу і відсотків за ним.

Використання державою інституту державного боргу як інструмен­тарію перерозподільчої політики, стимулювання зростання сукупного суспільного продукту вимагають вироблення певної чіткої стратегії в про­цедурі управління державним боргом.

Управління державним боргом являє собою багатофакторну діяль­ність держави та уповноважених нею органів щодо акумуляції, вико­ристання та контролю за публічними грошовими коштами, одержани­ми у формі державних кредитів. За цих умов управління державним боргом можна розглядати в широкому і вузькому значеннях. У широ­кому значенні управління державним боргом включає діяльність дер­жави в усіх напрямках, що впливає на стан державної заборгованості (в галузі бюджету, особливо при управлінні бюджетним дефіцитом; в галузі податкового регулювання - при збільшенні або зменшенні податкового тиску; в галузі банківської діяльності - при обслуговуван­ні державної заборгованості і т. д.). У вузькому значенні управління державним боргом охоплює діяльність, пов’язану з випуском та роз­міщенням державних боргових зобов’язань; обслуговуванням, пога­шенням та рефінансуванням державного боргу; регулюванням ринку цінних паперів; залученням та обслуговуванням зовнішніх державних позик. Обслуговування державного внутрішнього боргу України здій­снюється Мінфіном України через банківську систему України шляхом проведення операцій з розміщення облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів, їх погашення і виплати доходів по них у відсотках та інших передбачених законодавством формах.

Відповідно до статей 2, 6, 22, 25 Закону України «Про Рахункову палату» остання здійснює контроль за утворенням і погашенням внут­рішнього і зовнішнього боргу України, визначенням ефективності та доцільності видатків державних коштів, валютних та кредитно-фінан­сових ресурсів; регулярно інформує Верховну Раду України, її коміте­ти про перебіг виконання Державного бюджету України та стан по­гашення внутрішнього і зовнішнього боргу України, результати здій­снення інших контрольних функцій. Крім того, за результатами пере-

вірок діяльності установ банківської системи, в першу чергу Нацбан- ■ ку України, Рахункова палата подає висновки і пропозиції щодо його ■ звітів про забезпечення стабільності грошової одиниці до Верховної І Ради України, а також щодо діяльності Нацбанку України з обслуго- ■ вування державного боргу України¹.

Управління державним внутрішнім боргом включає декілька скла- * дових:

1) визначення порядку, умов випуску та розміщення державних боргових зобов’язань;

2) здійснення операцій з розміщення позик, виплати відсотків за ними, рефінансування та погашення;

3) контроль за станом державного боргу^{[58] [59].}

Згідно зі статтями 16-18 Бюджетного кодексу України управління державним внутрішнім боргом України та право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень належать державі в особі члена Ка­бінету Міністрів України, відповідального за формування та реалізацію державної бюджетної політики, або особи, яка виконує його обов’язки, за дорученням Кабінету Міністрів України. Державні гарантії для забезпе- Ч чення повного або часткового виконання боргових зобов’язань суб’єктів господарювання - резидентів України можуть надаватися за рішенням Кабінету Міністрів України або на підставі міжнародних договорів Укра­їни виключно у межах і за напрямками, що визначені законом про Дер­жавний бюджет України. За дорученням Кабінету Міністрів України відповідні правочини щодо його рішень вчиняє член Кабінету Міністрів України, відповідальний за формування та реалізацію державної бюджет­ної політики, або особа, яка виконує його обов’язки.

Управління державним боргом включає комплекс заходів, серед яких найбільш поширеними є такі: |

1) рефінансування - випуск нових позик з метою покриття раніше випущених боргових зобов’язань при недостатності бюджетних коштів;

2) конверсія - зміна прибутковості позики шляхом збільшення або зменшення процентної ставки доходу, що виплачується державою за борговими зобов’язаннями;

3) консолідація - зміна строків дії раніше випущених позик (за­стосовується найчастіше тоді, коли у держави виникає можливість дострокового погашення позики);

4) уніфікація - обмін декількох раніше випущених позик на одну нову;

5) анулювання - повна відмова від боргових зобов’язань, що за­стосовується як крайній захід з управління державним боргом¹. На­певне, конкретне використання тих чи інших форм, пов’язаних з управ­лінням державним боргом, залежить від стану економічної системи держави, її завдань та можливостей в даний період.

У свою чергу, управління державним (місцевим) боргом - це су­купність дій, пов’язаних із здійсненням запозичень, обслуговуванням та погашенням державного (місцевого) боргу, інших правочинів з дер­жавним (місцевим) боргом, що спрямовані на досягнення збалансова­ності бюджету та оптимізацію боргового навантаження.