§ 4.5. Право власності на ліси

Згідно зі ст. 7 ЛК України, ліси, які знаходяться в межах території України, є об’єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника на ліси здійснюють органи дер­жавної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначе­них Конституцією України.

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право держа­вної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі КМ України, Ради міністрів АРК, місцевих державних адміністрацій від­повідно до закону.

У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній влас­ності. У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об’єктів комунальної власності в установленому за­коном порядку^[202]. Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування. Право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної та комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших під­став, не заборонених законом.

Ліси в Україні можуть перебувати також у приватній власності. Суб’єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юриди­чні особи України. Вони можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 га. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом. Зацікавлені особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ді­лянках деградованих і малопродуктивних угідь без обмеження їхньої площі.

Таким чином, за загальним правилом на праві приватної власнос­ті може перебувати ліс, якщо він відповідає трьом чинникам:

- він знаходиться у складі угідь селянських, фермерських та ін­ших господарств (наприклад, сільськогосподарських кооперативів);

- лісова ділянка є замкненою;

- загальна площа земельної лісові ділянки не перевищує 5 га.

Так, відповідно до ч. 8 ст. 7 ЗУ «Про фермерське господарство», землі лісового фонду, що входять до складу сільськогосподарських угідь, не можуть передаватись у приватну власність для ведення фер­мерських господарств, за винятком невеликих - до 5 га - ділянок лісів у складі угідь фермерського господарства. Фермерське господарство має право проводити заліснення частини земель на земельній ділянці, що належить фермерському господарству чи його членові на праві приватної власності.

Однак ЗК України у п. 13 Розділу X Перехідних положень вво­дить обмеження на період до 1 січня 2015 р. щодо громадян та юри­дичних осіб, які можуть набувати права власності на землі сільськогос­подарського призначення загальною площею до 100 га. Ця площа мо­же бути збільшена у разі успадкування земельних ділянок за законом.

Це обмеження щодо загальної площі сільськогосподарських зе­мель, і в тому числі лісової ділянки, яка може належати на праві при­ватної власності, підкріплене також положеннями ст.

В Україні поки що існує обмеження щодо права приватної влас­ності на ліси іноземних громадян, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб. Відповідно до ЛК України, ліси, отримані ними у спадщину, підлягають відчуженню протягом одного року. Прикладом застарілості цього положення і його неприйняття світовою спільно­тою може бути Звіт робочої групи з питань вступу України до Світо­вої організації торгівлі, у п. 31 якого вказується на те, що у відповідь на конкретне запитання представник України сказав, що іноземний інвестор не може володіти лісом в Україні, посилаючись на ст. 7 та 10 ЛК України^[204].

Громадяни та юридичні особи, у приватній власності яких є ліси, мають право:

1) власності на лісові ресурси та їхнє використання в порядку, ви­значеному ЛК України;

2) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

3) продавати або іншим шляхом відчужувати відповідно до зако­ну земельну лісову ділянку;

4) споруджувати в установленому порядку виробничі та інші бу­дівлі й споруди, необхідні для ведення лісового господарства і вико­ристання лісових ресурсів.

Громадяни та юридичні особи, які мають у приватній власності ліси, зобов’язані:

1) вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядку­вання відповідно до ЛК України;

2) забезпечувати охорону, захист, відтворення і підвищення про­дуктивності лісових насаджень, посилення їхніх корисних властивос­тей та покращення родючості ґрунтів, виконувати інші заходи відпо­відно до вимог лісового законодавства;

3) дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів;

4) вести лісове господарство та використовувати лісові ресурси способами, які не завдають шкоди навколишньому природному сере­довищу, забезпечують збереження корисних властивостей лісів і ство­рюють сприятливі умови для їхньої охорони, захисту та відтворення;

5) вести первинний облік лісів, надавати в установленому зако­нодавством порядку статистичну звітність та інформацію про стан лісів і використання лісових ресурсів;

6) забезпечувати охорону типових і унікальних природних ком­плексів та об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угрупо­вань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до приро­доохоронного законодавства.

Ці переліки не є вичерпними, і законодавством можуть бути пе­редбачені й інші права та обов'язки громадян і юридичних осіб, які мають у приватній власності ліси.

Право приватної власності на ліси припиняється в разі припи­нення права власності на земельну лісову ділянку у випадках і в по­рядку, встановлених законом. Припинення права власності на ліси в разі добровільної відмови власника від права власності на земельну лісову ділянку на користь держави або територіальної громади здійс­нюється за його заявою до відповідного органу в установленому зако­ном порядку.