Поняття і класифікація екологічних інтересів у контексті природно-правової доктрини

Правова категорія «інтерес» має різне значення залежно від сфери суспільних відносин, у якій вона виявляється: філософія, соціологія, 536

економіка, а також юриспруденція, хоча й набуває певних відмінностей.

Ураховуючи той факт, що в сучасних умовах загальнопоширеним є діалектичне розуміння інтересу як єдності об’єктивних і суб’єктивних начал, маємо зазначити, що ці підходи розвиваються за двома основни­ми напрямами: перший - можливість одночасного існування двох само­стійних явищ - соціального інтересу як об’єктивного, і психологічного інтересу як суб’єктивного, другий - суб’єктивний та об’єктивний інтерес розглядаються в діалектичній єдності [1059, с. 27]. Проте ми підтримуємо точку зору тих учених, які вважають, що екологічний інтерес - це об’єктивна категорія. Як уже зазначалося, екологічний інтерес - змістовна основа або передоснова природного, суб’єктивного екологічного права, поштовх до його законодавчого закріплення; він, як і природні екологічні права, може існувати й поза межами права, як позаправове явище, але має відповідати природному праву як цінніс­ному орієнтиру, його змісту й сутності.

Інституціонально-правове забезпечення публічних і приватних екологічних інтересів пов’язане з регулюванням відповідних від­носин (і не лише екологічних) шляхом використання різноманітних засобів юридичного впливу: стимулів, заборон, обмежень, обтяжень, зобов’язань та ін., і покликане сприяти їх гармонізації, досягненню екологічного правопорядку.

Зазначимо, що суб’єктивні екологічні права і пов’язаний з ними інтерес становлять основу одного із способів правового регулювання - дозвільного, тобто мають споріднені за своєю юридичною природою риси, а природні екологічні права - надані від природи, невід’ємні й не відчужувані, не можуть бути скасовані з волі держави, підґрунтя пра­вової системи держави, її ціннісний вимір (найвища соціальна цін­ність), є безпосередньо діючим правом, а також вони відповідають міжнародним стандартам прав, перебувають під захистом держави, їм не притаманна дозвільна природа, власне завдяки їм і встановлюють­ся межі дозволеного. Суб’єктивне право - це особливий дозвіл, що відображається у формулі: «Дозволено все, що передбачено законом», законний інтерес - простий дозвіл, що відповідає принципу: «Дозво­лено все, що не заборонено законом» [194, с. 193]. Слушною з цього приводу є думка Л. Р. Наливайко, що надання будь-якого суб’єктивного права має на меті задоволення соціально значущого інтересу особи. Таким чином, суб’єктивне право - конкретний дозвіл певного виду дій, законний інтерес - не заборонена дія, засіб продовження дії права за межами суб’єктивних прав, реальна можливість вчинення і забезпече­ність із боку держави дій суб’єкта [194, с.

Маємо констатувати, що екологічний інтерес стає правовим й отри­мує захист закону лише за умов відповідності встановленим державою дозволам, тобто відбувається інституалізація його реалізації, він не повинен суперечити моральним засадам суспільства, природним пра­вам і бути не забороненим законом. На думку Г. В. Мальцева, для суб’єкта важливо, «щоб інтерес пройшов через юридичну інституалі- зацію, тобто отримав відображення у правовій нормі, був опосеред­кований у суб’єктивних правах і юридичних обов’язках, забезпечений гарантіями й засобами правового захисту. Усе це в багато разів збільшує регулятивний потенціал інтересу, який починає тепер діяти як інтерес суб’єкта права» [572, с. 777]. Крім того, екологічний інтерес, на від­міну від суб’єктивного екологічного права, не дає змоги вчиняти будь- які правові дії й вимагати вчинення таких дій від інших суб’єктів, екологічному інтересу не притаманна охоронна спрямованість.

Узагальнюючи наведене, вважаємо за доцільне запропонувати ви­значення поняття «екологічні інтереси» (як видового поняття й об’єк- тивної категорії), які є самостійним об'єктом еколого-правового регу­лювання, а саме: прагнення (спонукання) до користування визначени­ми матеріальним та/або нематеріальним благами; у формі простого легітимного дозволу; підлягають правовій охороні й судовому захисту задля гармонійної взаємодії природи й суспільства, задоволення жит­тєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, які не супер­ечать національному законодавству і світовим й європейським стан­дартам і вимогам, загальним засадам природного права й природно- правової доктрини; мають орієнтуватися на досягнення балансу внутрішньодержавних публічних і приватних екологічних інтересів, принципи справедливості, верховенства права, добросовісності, ро­зумності та інших загальноправових фундаментальних засад, спрямо­ваних на розбудову еколого-правової держави й правопорядку. Заува­жимо, що об'єктами екологічних інтересів залежно від специфіки блага виступають природні об'єкти, а також об'єкти нерухомого майна, до яких належать деякі природні ресурси з особливим правовим режи­мом, немайнові блага (особисті й соціальні, наприклад: життя, здоров'я, права людини, екологічна безпека, довкілля, екологічне управління); екологічні послуги та ін.

Ґрунтуючись на результатах опрацьованого матеріалу, можемо вести мову про те, що в науковій літературі найбільш обґрунтовани­ми критеріями класифікації законних інтересів є такі: а) залежно від рівня їх законності вони можуть бути публічними і приватними; б) за суб'єктами поділяються на інтереси громадян, державних, громад­ських та інших організацій; в) залежно від галузевої поширеності виокремлюють кримінально-процесуальні, цивільно-процесуальні тощо; г) за характером - майнові й немайнові [194, с. 192]. Виходя­чи із наведеної класифікації публічні інтереси є завжди законними. Заслуговують на підтримку висновки, зроблені В. В. Субочевим, а саме сутність феномену «законний інтерес» полягає в діалектич­ному характері взаємодії різнорівневих інтересів - особи, суспіль­ства і держави, котрі не можуть бути цілком регламентованими, відо­браженими в нормах права, які приймаються [1003, с. 96]. Вважаємо, що публічний екологічний інтерес має бути завжди законним, бо саме в такому випадку вони стимулюють подальший розвиток еко­логічного законодавства, визначають його зміст і основні напрями. Крім того, законні екологічні інтереси доцільно визначати як най­більш вагомі, соціально значимі, типові й нагальні потреби, які усвідомлюються суб’єктами і, як правило, отримують законодавче (легальне) визнання з боку держави (стають позитивним правом), у подальшому дають додаткові юридичні гарантії носіям цих інтер­есів. Публічний екологічний інтерес завжди розглядається як жит­тєво необхідний, зобов’язання щодо його забезпечення завжди по­кладаються на державу.

Наприклад, О. В. Малько розглядав сутність законних інтересів через декілька порядків, а саме: сутність першого порядку - державно- правові принципи регулювання різнорідних суспільних відносин і про­цесів; сутність другого - юридичний дозвіл, котрий відбивається в об’єктивному праві, походить із загального змісту і певною мірою гарантований державою [570, с.

Розглянуті наукові підходи до диференціації можна використову­вати й при розробленні власної (авторської) класифікації екологічних інтересів як видового поняття. Ретельно дослідивши й систематизу­вавши думки науковців, пропонуємо такий поділ: 1) за територіальною ознакою (виокремлювати глобальні (міжнародні), національні (дер­жавні), регіональні, місцеві чи локальні, або об’єктові); 2) залежно від суб’єктного складу носіїв (фізичні особи, юридичні особи, держава й суспільство); 3) за складом учасників (множинністю суб’єктів) - ін­дивідуальні (особисті) й колективні; 4) за характером екологічних відносин існують еколого-матеріальні й еколого-процесуальні; 5) за часом - постійні й тимчасові, сучасні (теперішні) й майбутні (прий­дешні); 6) за характером розрізняють майнові й немайнові; 7) виходя­чи з впливу на природні об’єкти виокремлюють земельні, водні, фау­ністичні та ін.; 8) залежно від характеру й екологічної спрямованості інтересу бувають зовнішні й і внутрішні; 9) залежно від сфери їх ви­явлення (публічні і приватні); 10) залежно від прагнення користувати­ся певними благами (матеріальні й нематеріальні); 11) з огляду на приналежність природних ресурсів суб’єктам (власників, користувачів тощо); 12) залежно від мети задоволення потреб суб’єктів вирізняють­ся загальнодержавні, територіальної громади, особисті; 13) за ступенем узгодженості - співпадаючі, протилежні, нейтральні; 14) за юридичною значимістю інтересу - юридично значимі позитивні й юридично зна­чимі негативні; 15) за правовою природою й наслідками виокремлюють законні (правоохоронювані) й незаконні (не захищаються ні законом, ні правом, тому що скеровані на утиск або незаконне обмеження прав, свобод та інтересів інших фізичних і юридичних осіб) та ін. Запропо­нованим класифікаціям притаманна й внутрішня диференціація. Однак аналіз диференціації екологічних інтересів стане предметом наступних наукових робіт.

До викладеного варто додати, що деякі науковці вважають, що критерієм розмежування публічних і приватних екологічних інтересів виступає форма їх вираження.

Як уже було зазначено, до публічних належать державні й суспіль­ні інтереси, а приватні розглядаються як індивідуальні. Останнім часом у законодавстві України найчастіше використовується категорія «за­гальнонаціональні інтереси», «національні інтереси». До речі, останні характерні не лише для зовнішньополітичної сфери, а й для внутрішніх екологічних відносин, особливо щодо забезпечення природного права на безпечне довкілля й основ національної безпеки нашої держави. Національні інтереси - це не абстрактний інструмент політики і не конкретний засіб політичної демагогії, яким прикривають паразиту­вання і проституювання у політиці; в узагальненому вигляді національ­ні інтереси полягають у забезпеченні реального суверенітету країни, підвищенні рівня її суб’єктності (впливовості) у системі світової по­літики, забезпеченні національної конкурентоспроможності [632, с. 47]. Визначення й забезпечення на практиці пріоритетів національних ін­тересів має базуватися на довгострокових прогнозах як внутрішнього розвитку, так і еволюціонування системи світової політики, її регіо­нальних і функціональних підсистем [1005, с. 12].

Водночас Україні як багатонаціональній державі притаманні й за­гальнонаціональні інтереси, які належать до законних і відображають волю Українського народу. Зазначений термін використовується зде­більшого для попередження й врегулювання етноконфліктів, які пов'язані, як правило, із перерозподілом природних ресурсів.

Національні інтереси за суб'єктним складом поділяються на інте­реси: людини, суспільства і держави Україна, які є життєво важливими й задоволення яких забезпечує державний суверенітет країни, її про­гресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєді­яльності і добробут людей. Виходячи із сказаного, національні інтереси повинні розглядатися як законні й диференціюються на публічні й при­ватні. За своєю спрямованістю національні екологічні інтереси поді­ляють на зовнішні й внутрішні. У структурі перших за територіальною ознакою можна виокремити глобальні, регіональні й субрегіональні екологічні інтереси.

Заслуговує на увагу й той факт, що зараз на законодавчому рівні й в юридичній науці поняття «охоронюваний законом інтерес» і «за­конний інтерес» використовують як синоніми. Так, Н. Л. Улаєва робить висновок, що виходячи з критеріїв диференціації (регламентація інте­ресу правом або використання інтересу в тексті юридичних норм) ви­окремлюють дві групи: а) законні інтереси, задоволення яких урегу­льоване нормами права, тобто досягається завдяки визначеним об'єктивним правом правовим заходам; б) законні інтереси, які не опосередковані правовими нормами [1059, с. 144]. Щодо другої групи в правовій доктрині серед науковців існують певні сумніви.

У контексті наведеного додамо, що, наприклад, Д. В. Шепелєв надає авторське поняття законного інтересу як визнаної нормами по­зитивного права можливості користуватися конкретним соціальним благом, що виражається в юридично закріпленій дозволеності чинити дії, спрямовані на користування вказаним благом, а також звертатися за його захистом до компетентних державних органів і органів місце­вого самоврядування [1135, с. 13]. Захист законного інтересу, на від­міну від суб'єктивного права, чітко не гарантований і не забезпечений державою. Залежно від особливостей суб'єкта і його інтересів роз­різняють дві основні форми захисту екологічних інтересів, суб'єктивних і природних прав: юрисдикційну і неюрисдикційну. Проте при цьому екологічний інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи пра­ва, на відміну від суб'єктивного права, не має такої правової можли­вості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов'язком інших суб'єктів.

Останнім часом (з огляду на події не лише в нашій державі, а й в усьому світі) особливої уваги потребують екологічні інтереси влас­ників природних ресурсів, які є першоджерелом задоволення майнових і немайнових інтересів суб'єктів. Однак для екологічного законодавства досі залишається невирішеним питання збалансованості екологічних інтересів, відповідності нормативно-правового регулювання інтересів власників природних ресурсів і комплексів, третіх осіб, суспільства в цілому. Конфлікт публічних і приватних екологічних інтересів - це поширене явище для нашої країни. Вважаємо, що доцільно звернути увагу на недопущення зловживання правом при обмеженні екологічних інтересів суб'єктів, оскільки, як відомо, обмеження екологічних прав з метою задоволення законних екологічних (та інших) інтересів є вста­новленням меж їх здійснення, що відповідають інтересам суб'єкта. З огляду на це варто закріпити принцип недопущення зловживання екологічними правами. Більш того, як випливає із узагальнення судової практики, існує конфлікт екологічних публічних та приватних інтересів. Однак, якщо звернутися до Огляду даних про стан здійснення право­суддя у 2017 р., маємо відзначити, що екологічні спори як самостійний вид не розглядаються, вони мають місце в порядку кримінального, адміністративного, цивільного, господарського судочинства. За даними судової статистики, у 2017 р. у місцевих й апеляційних судах на роз­гляді перебувало майже 3,9 млн справ і матеріалів (до речі, упродовж останніх трьох років щорічно надходить близько 3,4 млн справ і мате­ріалів) [665, с. 1]. У провадженні місцевих загальних й окружних ад­міністративних судів у 2017 р. перебувало 200,4 (163,9 - у 2016 р.) тис. ад­міністративних справ, із них з приводу забезпечення сталого розвитку населених пунктів й землекористування 15 646 [665, с. 7]. На жаль, при складанні аналітичних записок екологічні правопорушення (злочи­ни) не виокремлюються.

З огляду на це, на наше переконання, у законодавстві доцільно ви­значити співвідношення національних, державних, суспільних і пу­блічних інтересів, оскільки, як видно, вони не є тотожними правовими явищами, а цьому сприятимуть наведені вище класифікації. Публічний екологічний інтерес формує завдання, мету й принципи державної екологічної політики. Держава визнає інтереси суспільства, але з влас­ними не ототожнює. Прогалини у позитивному екологічному праві стосовно задоволення інтересів екологічних, які сьогодні залишають­ся за межами законодавства, але потенційно становлять його резерв, слід заповнити. Звичайно, для цього треба поглиблено вивчити зміст і взаємодію природних і суб’єктивних екологічних прав та інтересів людини, пам’ятаючи при цьому, що поява охоронюваного законом приватного екологічного інтересу пов’язана передусім із моментом його усвідомлення та закріпленням у нормі права, він є доктринально відповідним. Водночас природні права існують від народження, для їх реалізації не потрібно законодавчого визнання. Так, біологічний еко­логічний інтерес, а також біологічної скерованості природні екологіч­ні права, біологічні екологічні потреби близькі за змістом. Лише після усвідомлення екологічної потреби з’являється екологічний інтерес (що має соціальну природу), який змушує його носія до дій, що сприяє формуванню екологічних правовідносин з чітко визначеними еколо­гічними правами й обов’язками (а також зі змістом природного права). Щоправда, у певних випадках екологічні правовідносини залишають­ся поза межами законодавчого опосередкування у зв’язку з відсутніс­тю доцільності і соціальної необхідності правового регулювання. Охоронюваний законом екологічний інтерес добровільно за ініціати­вою його носія трансформується шляхом дії або бездіяльності у суб’єктивне екологічне право або законний екологічний інтерес. На­явність останнього сприяє й зумовлює набуття екологічних прав і обов’язків, які є змістом екологічних правовідносин. Зазначимо, що змістом саме правовідносин можуть виступати як суб’єктивні еколо­гічні права й юридичні екологічні інтереси, так і законодавчо визна­чені природні екологічні права. Отже, законний екологічний інтерес є складником екологічних правовідносин. Варто додати, що, як свого часу зазначав Ульпіан, природне право також відносимо до приватно­го, бо у першому «містяться» права і свободи особи, невід’ємно на­лежні їй як біосоціальній істоті, які не можуть бути даровані державою, а тільки через визнання їх державою мають закріплюватися у консти­туції як суспільному договорі громадян між собою й громадянського суспільства і держави [493].

Таким чином, законні екологічні інтереси є втіленням інтересів у норми екологічного права, тобто для визнання екологічного інтересу законним необхідно, щоб він відповідав природному й позитивному екологічному праву, законодавчо встановленим приписам. Екологічні природні і суб’єктивні права, незалежно від закріплення, виникають з моменту народження. При наданні екологічному інтересу статусу законного, як зазначалося, можуть проходити стадії правотворчого, правозастосувального й правореалізаційного процесу. У підсумку інте­рес набуває загальнообов’язковості, юридичної дозволеності, імпера­тивності, гарантованості державою. Законні екологічні інтереси мають бути завжди персоніфіковані, притаманні заінтересованій особі. При­нагідно зауважити, що нині існують механізми трансформації законних екологічних інтересів в суб’єктивні екологічні права і навпаки.

Крім того, у теорії права зазначається, що суб’єктивне право і за­конний інтерес підлягають розмежуванню за сутністю, змістом і струк­турою. Сутність законного інтересу, на відміну від суб’єктивного права, що має індивідуально визначений характер, полягає у простому юри­дичному дозволі, відображеному в об’єктивному праві чи який випли­ває із його загального змісту. Структурою законного інтересу виступає внутрішній зв’язок прагнень, їх організація, той чи інший спосіб по­єднання. Зміст законного інтересу включає два елементи: користувати­ся певним соціальним благом і в окремих випадках звертатися за за­хистом до компетентних структур; у свою чергу, зміст суб’єктивного права складається із чотирьох елементів: поводитися певним чином, вимагати відповідної поведінки від інших суб’єктів права, користува­тися соціальним благом, у разі необхідності звертатися до компетентних органів за державним захистом [194, с. 193]. Задоволення екологічних інтересів суб’єктів об’єктивується в межах суб’єктивного екологічного права або законного екологічного інтересу.

Нагадаємо, що захист екологічних інтересів як складової їх право­вої охорони триває лише у випадку їх порушення, а охороняються вони протягом усього часу існування екологічного інтересу. Крім того, і це також важливо, охорона як родове явище є системою організаційних, технічних, економічних, правових та інших заходів, що вживаються задля забезпечення задоволення екологічних інтересів, тоді як захист законних екологічних інтересів може здійснюватися за відсутності відповідного суб’єктивного екологічного права.

Підсумовуючи й узагальнюючи сказане щодо співвідношення при­родних екологічних прав й інтересів, можемо виокремити такі їх спільні риси: по-перше, природні екологічні права, як і охоронювані законом екологічні інтереси, є поштовхом до виникнення, зміни, при­пинення, призупинення екологічних правовідносин; по-друге, ці кате­горії динамічні; по-третє, існують лише в межах суспільних відносин; по-четверте, існують незалежно від їх визнання державою; по-п’яте, реалізуються за ініціативою їх носія (дія або бездіяльність); по-шосте,

є дозволами за загальною юридичною природою; по-сьоме, належать до об'єктів правової охорони й захисту; по-восьме, є складниками при­родно-правової доктрини.

Якщо є спільні риси, то мають бути й відмінності. Так, екологіч­ний інтерес відрізняється від екологічних прав, а також природних прав, екологічної спрямованості, закріплених на законодавчому рівні, тим, що: а) йому не відповідає чий-небудь обов'язок (конкретний обов'язок) сприяти його реалізації або задоволенню, однак ніхто не має права заборонити особі діяти заради задоволення своїх законних інтересів; б) він розглядається як загальний легітимний дозвіл «до­зволено все, що прямо не заборонено», а суб'єктивні екологічні права й легалізовані природні права - спеціальний (за сутністю); в) інтерес має характер прагнення, а екологічні права (у тому числі й законодавчо визначені) - міра можливої (дозволеної) поведінки; г) за структурою; д) за джерелами походження, якщо вести мову про суб'єктивні еколо­гічні права, то вони мають нормативно-правовий характер, а екологічні інтереси можуть походити з принципів екологічного права та інших його форм, природні екологічні права - від народження. Безумовно, екологічні інтереси забезпечуються дією об'єктивного права навіть за відсутності суб'єктивних екологічних прав. Як бачимо, публічні й приватні екологічні інтереси, а також екологічні права слід роз­глядати як самостійні правові категорії, що знаходяться в постійному взаємозв'язку, а також виступають самостійними об'єктами судового захисту та інших засобів еколого-правової охорони. З урахуванням ви­кладеного вважаємо за доречне підтримати концепцію антиномічності інтересів особистості і держави, оскільки абсолютного гармонійне злиття екологічних інтересів індивіда й суспільства неможливе.

Таким чином, виходячи з викладеного, можемо зробити такі висновки.

1. Публічний екологічний інтерес - це різновид загальносоціаль- ного інтересу, а отже, екологічне право за своєю сутністю має розгля­датися як соціальне і гуманітарне. До того ж історично склалося так, що встановлення співвідношення публічних і приватних екологічних інтересів має відповідну ціннісну спрямованість, зорієнтованість на природні права людини як найвищі соціальні цінності, характерні від­повідному періоду розвитку суспільства й державності. Звісно, з огля­ду на це наявні різноманітні концепції юридичної природи екологічних інтересів, що, крім того, можна пояснити й рівнем розвитку наукової думки на певних етапах становлення екологічної науки.

2. Регулювання правового механізму трансформації законних еко­логічних інтересів у суб’єктивні екологічні права і навпаки вимагає подальшого наукового дослідження й законодавчої регламентації.

3. Публічно-приватні екологічні інтереси, притаманні екологічному праву, впливають на формування змішаного імперативно-диспозитив­ного методу еколого-правового регулювання й предмета екологічного права, становлять, так би мовити, зміст екологічного права.

4. Екологічні інтереси доповнюють систему екологічних прав, обов’язків суб’єктів, є складником еколого-правового статусу.

5. Публічні й приватні екологічні інтереси служать відправною точкою розмежування екологічних правовідносин на відповідні види.

6. Відокремлення публічних і приватних інтересів дозволяє забез­печити їх баланс, а саме узгодити інтереси громадянського суспільства, держави і бізнесу.

7. Публічні й приватні екологічні інтереси вливають на формуван­ня екологічної функції держави, сучасної державної екологічної по­літики, мають сприяти визнанню відповідальності влади за проведен­ня реформ, визначених державою на шляху сталого розвитку.

8. Забезпечення публічних екологічних інтересів відбувається зав­дяки загальним і галузевим способам правого регулювання, як-от: обмеження суб’єктно-об’єктного складу права власності; введення мораторію на купівлю-продаж природних ресурсів, а в деяких випадках їх використання; обмеження обігу природних ресурсів; еколого-право- ве регулювання господарської діяльності у процесі використання при­родно-ресурсного потенціалу; встановлення екологічних сервітутів тощо. Проте більш широке застосування механізму стимулювання значно покращило б становище забезпечення екологічних інтересів як публічних, так і приватних.

9. Правовий режим природних об’єктів, а саме його зміст, спрямо­ваність, види (едасифікації), межі здійснення тощо, впливає на юри­дичну природу екологічних інтересів, сприяє формуванню екологічних імперативів.

10. Екологічний інтерес має бути визначений як самостійний об’єкт екологічних правовідносин, а не лише самостійний об’єкт правової охорони, що дасть змогу екологічному праву як самостійній галузі права вдосконалюватися і забезпечить його внутрішню цілісність.

11. Законним екологічним інтересам і суб’єктивним екологічним правам притаманна трансформація.

Крім того, в умовах сьогодення доцільно вести мову про легаліза­цію (юридизацію) екологічних інтересів, які, з одного боку, не супе­речать загальним правовим приписам, а з другого - досі залишаються поза межами правового регулювання. На таку думку наштовхує те, що екологічні інтереси як усвідомлена потреба соціального характеру не лише мотивують суб'єктів відповідних правовідносин до певної по­ведінки, а й вимагають створення нових правових норм. Отже, у цьому випадку можна вести мову про «управління конфліктом між публічни­ми та приватними екологічними інтересами» завдяки проведенню екологічного прогнозування можливих конфліктів й вжиття низки ін­ших заходів еколого-правової спрямованості (громадські слухання, громадські обговорення, екологічний аудит, оцінка впливу на довкілля тощо).

Таким чином, інституціоналізація екологічних інтересів має роз­глядатися як сукупність правових явищ, до яких належать право- суб'єктність, система правових заходів, прийомів, механізмів, держав­но-правове регулювання, правовий захист, юридична відповідальність та ін.

Екологічний інтерес як універсальна категорія притаманний майже всім сферам суспільного буття, входить до складу багатьох еколого- правових інститутів. Сучасні екологічні, економічні, соціальні та інші умови життєдіяльності сприяють посиленню інституціонального під­ходу до закріплення й подальшого забезпечення екологічних інтересів як системоутворюючого чинника екологічного законодавства й права. Категорія «законний екологічний інтерес» має бути закріплена в ЕК України при подальшій кодифікації екологічного законодавства, а Ко­декс як результат законотворчої діяльності стане засобом узгодження публічних і приватних інтересів, досягнення соціально розумного компромісу.