Кореляція природних екологічних прав і обов’язків

Гарантування екологічних прав, насамперед природних - на без­печне довкілля, отримання екологічної інформації, власності на при­родні ресурси й комплекси, відшкодування шкоди, завданої порушен­ням права на безпечне для життя і здоров'я довкілля, та інших - без­умовно, є одним з найважливіших напрямів державної екологічної політики, її гуманітарним складником.

Теоретичні напрацювання щодо поняття, основних властивостей, змісту природних екологічних обов'язків дозволять чітко окреслити їх роль і місце в системі вітчизняного екологічного права, показати їх 472

значення й соціальну цінність у механізмі регулювання екологічних правовідносин і екологічному природно-правовому статусі суб’єктів. Зроблені висновки стануть у пригоді при дослідженні аналогічних або суміжних проблем як у загальнотеоретичних, так і в галузевих юри­дичних науках.

Як слушно зазначив В.

Проблема співвідношення екологічних прав та обов’язків не може застаріти або вичерпати себе, тому що кожен наступний етап розвитку соціуму ставить її по-іншому, що суттєво впливає на правовий статус особи та інших суб’єктів в екологічних правовідносинах. У юридичній доктрині склалося декілька підходів до співвідношення прав та обов’язків, а саме: 1) «немає прав без обов’язків, немає обов’язків без прав» (сформульовано Ф. Енгельсом); 2) здійснення будь-якого права не можна зумовлювати виконанням конкретного обов’язку; 3) права людини невід’ємні й не залежать від виконання обов’язків, однак пра­ва пов’язані з виконанням обов’язків перед державою; 4) реалізація суб’єктивного права забезпечується юридичними обов’язками інших суб’єктів [406, с. 50]. У сучасних умовах сприятливими для еколого- правової доктрини є перший і четвертий підходи.

Екологічні права й обов’язки є результатом компромісу між при­родно-правовим і позитивним типом праворозуміння. Ці права нале­жать до природних невідчужуваних, але таких, де життєво необхідні чинники, зумовлені станом соціально-економічного розвитку, сприяють введенню їх до предмета законодавчого регулювання й гарантування з боку держави, що має місце в чинній Конституції України й відбива­ється в еколого-правових нормативних актах.

У юридичній науковій літературі під час розгляду цієї проблеми разом із терміном «співвідношення» оперують також синонімічним його рядом: кореляція, паритет, пропорція, зв'язок, аналогічність, схожість, відповідність, гармонія та ін.

Поряд із вищезазначеними використовуються й терміни «єдність», синонімами якого є «поєднання», «кореспонденція», «рівність», «взаємозв'язок прав та обов'язків», рідше - «збалансованість», «узго­дженість» [203, с. 151]. Ще в 1980 р. науковці зазначали, що кожне з цих понять відображає певний аспект взаємозв'язку прав та обов'язків: а) «єдність» належить до соціального джерела й соціального призна­чення прав та обов'язків, які єдині; б) «поєднання» означає факт від­повідності суспільних та особистих інтересів, їх координацію в масш­табі конституційних відносин; в) «кореспонденція» - співвідношення прав та обов'язків у рамках конкретних правовідносин; г) «рівність» є одним із основоположних принципів побудови правового статусу особистості. «Взаємозв'язок прав та обов'язків» - найбільш загальне порівняно з переліченими вище поняттями, яке в узагальненій формі вбирає в себе їх зміст [465, с. 93].

Питання щодо єдності екологічних природних обов'язків і прав, забезпечення екологічних відносин з природно-правовим змістом сьогодні є доволі актуальним і потребує комплексного розгляду. Ви­знання державою, дотримання й захист, охорона й гарантування екологічних прав суб'єктів ідуть (і повинні йти) паралельно з розу­мінням, виконанням і реалізацією екологічних обов'язків для роз­витку гармонійних екологічних відносин. Теоретико-правові аспек­ти забезпечення здійснення екологічних обов'язків, що мають при­родно-правовий зміст - одна з актуальних проблем, що повинні розглядатися сучасною юридичною доктриною з урахуванням світо­вого досвіду, а також того, що в умовах сьогодення вимоги екологіч­ного законодавства стосовно правового забезпечення механізму реалізації екологічних прав та обов'язків, їх співвідношення, гаран­тування, захисту не лише ігноруються, а й спостерігається знижен­ня уваги фахівців до дослідження концептуальних положень еколо- го-правової науки щодо змісту, сутності, складників екологічних правовідносин.

Актуальність окресленого питання зумовлена ще й важливістю поглибленого і всебічного дослідження механізму додержання й реа­лізації екологічних обов’язків, що теж мають природно-правовий зміст і теж спрямовані на недопущення порушень прав і законних інтересів громадян, попередження здійснення ними протиправних дій, підтри­мання екологічного правопорядку, здійснення ними противоправних дій. За Конституцією України вимоги галузевого законодавства щодо існування правових обмежень є однією з необхідних умов забезпечен­ня прав та інтересів суб’єктів. У юридичних джерелах і на практиці існують різноманітні способи й методи правообмежень, що можуть установлюватися державою або походити з норм моралі, звичаїв тощо з метою дотримання правопорядку. Обов’язки - один із провідних важелів окреслення меж реалізації екологічних прав та екологічних інтересів.

Визнання прав та свобод людини і громадянина вищою цінністю, формування громадянського суспільства ґрунтуються на запроваджен­ні верховенства права, належної системи екологічних обов’язків, які відіграють суттєву роль у забезпеченні прав і створенні належного рівня їх гарантованості й захищеності. Обов’язком держави є втілення в життя умов і передумов, відповідно до яких громадяни матимуть змогу в повному обсязі користуватися своїми правами та свободами й виконувати обов’язки. Властивості екологічних обов’язків держави зумовлені екологічними публічними інтересами, які в межах своїх функцій вона зобов’язана забезпечувати. Екологічний інтерес може трансформуватися в екологічні права та обов’язки громадян, але при цьому потрібно враховувати не тільки власні (приватні), а й публічні екологічні інтереси.

Актуальною залишається й теза «не існує прав без обов’язків». Питання формулювання і співвідношення екологічних прав та обов’язків є дискусійним і своєчасним, причому слід зауважити, що екологічним правам завжди приділялося більше уваги. Сьогодні еко­логічні обов’язки стають об’єктом дослідження частіше, на жаль, у навчально-методичній літературі, а в еколого-правовій доктрині стосовно них триває полеміка.

Екологічним правам мають відповідати певні екологічні обов’язки. Але при цьому завжди слід брати до уваги рівень екологічної культури соціуму, його свідомості, праворозуміння ситуації, а це, у свою чергу, пов'язано з беззаперечним виконанням і дотриманням обов'язків. Кореляція екологічних прав та обов'язків громадян створює режим найбільшого сприяння для їх життєдіяльності. Таке поєднання є ро­зумним балансом інтересів усіх суб'єктів екологічних правовідносин з природним змістом, сприяє досягненню гармонійної взаємодії при­роди й суспільства. Будь-які суб'єктивні екологічні права можуть бути реалізовані лише через чиїсь екологічні обов'язки як і, навпаки, остан­ні передбачають чиєсь право вимагати їх виконання. Поза кореляцією досліджувані категорії існувати не можуть.

Особливу увагу слід звернути на те, що поряд із загальновизнани­ми природними екологічними правами існують і природні обов'язки, які є невід'ємними, невідчужуваними і притаманними кожному від народження і яким в умовах сьогодення необхідно приділяти якомога більше уваги. Це стосується прав та обов'язків у сфері загального при­родокористування. Завдяки розширенню кола природних об'єктів, що можуть ставати власністю, звужуються права загальних природокорис- тувачів, зберегти які можливо тільки спираючись на встановлення певних обов'язків власників, які (відповідно до міжнародних стандар­тів) не повинні трактуватися в такий спосіб, щоб зменшувати права інших. При цьому належить ретельно опрацювати природоохоронні права власників природних ресурсів. Не можна допускати, щоб в Укра­їні приймалися нормативно-правові акти, що звужують або зменшують природні екологічні права.

В екологічному законодавстві є низка прав, які для деяких суб'єктів розглядаються також як обов'язки (відшкодування збитків, інформа­ційні тощо). Особливе місце в системі земельного законодавства по­сідає інститут добросусідства. Як право, воно належить до екологічних прав, скерованих природним змістом, тому що з виникненням права власності на земельну ділянку відбувається набуття права власності й на інші екологічні об'єкти, якщо інше не заборонено законом.

Проаналізувавши статті 104-109 ЗК України, можемо зробити ви­сновок, що добросусідство є водночас і суб’єктивним правом, що ґрунтується не тільки на вимогах законодавства, а й на звичаєвому праві, на нормах моралі. У деяких статтях ЗК України чітко просте­жується рецепція римського права. Суттєву роль в існуванні цього міжгалузевого правового інституту відіграє заінтересованість особи (екологічний інтерес) у задоволенні власних потреб, що сприяє роз­витку правового інституту обмеження земельних прав в інтересах сусідів-власників - користувачів земельних ділянок (так зване «сусід­ське право»). Опосередковано визнання екологічних прав своїх сусідів, інших оточуючих осіб починається з виконання кожним своїх еколо­гічних обов’язків. Екологічні права людини і громадянина невід’ємні від прав суспільства, держави й усього людства на безпечне довкілля та їх взаємних обов’язків.

При розгляді цього питання варто звернутися до судової практики. У відкритому судовому засіданні Надвірнянського районного суду розглядалася справа про додержання правил добросусідства. Позивач просив зобов’язати відповідача ліквідувати третю вигрібну яму, по­будовану за один метр від дренажно-дощового каналу й від огорожі й не скидати каналізаційні стоки у громадський дренажно-дощовий канал, який проходить через його земельну ділянку.

Виходячи з відомостей, що містяться в акті обстеження комісії з роз­гляду земельних спорів від 14 серпня 2016 р., земельна комісія поста­новила: суміжним землекористувачам дотримуватись правил добросу­сідства. Згідно зі ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов’язані додер­жуватися правил добросусідства. Частина 1 ст. 103 ЗК України встановлює, що власники й землекористувачі земельних ділянок мають обирати такі способи використання земельних ділянок (відповідно до їх цільового призначення), за яких власникам і землекористувачам су­сідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей. Статтею 104 ЗК України передбачено, що власники й землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці. За п. 2.22 наказу Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження Державних санітарних норм та правил утримання тери­торій населених місць» від 17 березня 2011 р. № 145, вигрібні ями повин­ні бути водонепроникними, а місце розміщення вигребу на присадибній ділянці й відстань від нього до власного житлового будинку встановлює власник останнього з дотриманням правил добросусідства.

Ураховуючи окреслені вище положення, а також норми статей 13, 14 Конституції України, статей 15, 319 ЦК України, суд задовольнив вимоги позивача в повному обсязі й зобов'язав ліквідувати вигрібну яму, побудовану за один метр від дренажно-дощового каналу й від огорожі, заборонив скидати каналізаційні стоки у громадський дренаж­но-дощовий канал, що проходить через земельну ділянку позивача [935].

У системі основних принципів екологічного права важливе місце належить зайняти принципам поєднання (відповідності/кореляції) еко­логічних прав та обов'язків, їх співвідношенню, а виконання обов'язків має бути добросовісним. Реалізація екологічних прав громадян безпо­середньо залежить від виконання відповідних обов'язків юридичних і фізичних осіб, оскільки немає суб'єктивного права (в тому числі й екологічного) без аналогічного, адекватного йому екологічного обов'язку, спрямованого на його дотримання - прямо або опосеред­ковано. їх кореспонденція є обов'язковою. Це зумовлено тим, що серед системи принципів екологічного права як підґрунтя екологічної полі­тики повинна бути передбачена головна мета - забезпечення здоров'я й безпеки людини. На жаль, не виходить повного врахування й гаран­тування стандартів, спрямованих на реалізацію права кожного на без­печне навколишнє природне середовище, причиною чому є економіч­ні, управлінські та інші чинники.

Однією з провідних проблем еколого-правового статусу суб'єктів, а безпосередньо громадян, є розмежування публічних і приватних ви­мог та приписів у процесі їх реалізації. Це досить важливо, тому що при реалізації прав у досліджуваній сфері обов'язково слід брати до уваги публічні засади й публічне право, їх вплив на інтереси громадян (наприклад, співвідношення норм земельного й цивільного права щодо визнання земельної ділянки майном особливого роду, нерухомістю). Із набранням чинності у 2013 р. ст. 79 ^і ЗК України щодо формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав, виникла (а точніше, за­лишилася) ще одна проблема стосовно права власності на інші при­родні ресурси, розташовані над і під поверхнею землі, яке є похідним від права власності на землю. Відповідно до ст. 79 ЗК України право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об’єкти, ліси й багаторічні насаджен­ня, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом, не по­рушує прав інших осіб, а також поширюється на простір, що знахо­диться над і під поверхнею ділянки на висоту й на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. При цьому межі існування права власності на інші природні об’єкти можна врегулювати завдяки більш детальній регламентації обов’язків влас­ників земельних ділянок.

Вважаємо, що екологічним обов’язкам доцільно приділяти стільки ж уваги, скільки й правам. Недарма міжнародна спільнота обговорює проект Загальної декларації обов’язків людини, де наголошується, що кожен зобов’язаний охороняти навколишнє середовище згідно з роз­робленими світовими стандартами; ніхто не має права перешкоджати, обмежувати відповідні права, в тому числі й екологічні. У вищезазна­ченому проекті пропонується закріпити певні положення, зокрема: ніхто не має права перешкоджати діяльності людини, спрямованій на благо суспільства, довкілля, їх досконалості й гармонії. Навпаки, лю­дина зобов’язана всіляко сприяти такій діяльності і протидіяти будь- якого роду діянням, які тягнуть за собою порушення гармонії, руйну­вання або псування чого-небудь, створеного природою або людиною, на шкоду суспільству або які завдають збитку довкіллю (ст. 15). Усі люди рівні перед законом, будь-то місцевий, державний, міжнародний або природи, і повинні знати й виконувати обов’язки з урахуванням приписів чинного законодавства. Особи, які ухиляються від вказаних законами обов’язків, порушують тим самим громадську рівність і вста­новлений у суспільстві порядок й мають нести перед суспільством відповідальність, яку визначає суд. Не менша відповідальність повинна бути покладена на тих, чия діяльність порушує баланс природи, при­зводить до природних катаклізмів, які в результаті приносять нещастя людям (ст. 22). Кожна людина в міру усвідомлення й виконання своїх обов’язків перед суспільством може сподіватися на відповідні права, оскільки тільки поєднання обов’язків людини з її правами дає можли­вість забезпечити справжній гармонійний розвиток особистості, сус­пільства, націй, цивілізацій і людства в цілому (ст. 29) [213].

Юридична єдність екологічних прав та обов’язків громадян зна­ходить свій вияв у відповідних правовідносинах і природно-правових відносинах, де правам однієї особи відповідають обов’язки іншої, вони кореспондують один одному. У деяких випадках екологічні обов’язки виступають межами прав. Єдність зазначених категорій указує на їх однакову цінність і значущість, кореляцію в межах екологічних від­носин, а також діалектичну взаємодію як парних категорій. Екологічні права й обов’язки, в тому числі і природні, однаково для всіх громадян і рівною мірою гарантуються з боку держави.

Проблема взаємодії екологічних прав та обов’язків багатоаспектна, пов’язана з історичними, соціально-політичними, філософськими, юридичними, моральними, психологічними та іншими сферами. Однак, будучи самостійними категоріями, постійно взаємопов’язані при ре­гулюванні суспільних екологічних відносин. Коли йдеться про єдність екологічних прав та обов’язків, її, як правило, розглядають у вузькому й широкому аспекті. У першому - єдність досліджуваних категорій виникає між конкретними суб’єктами в рамках чітко окреслених еко­логічних відносин, у другому - ідеться про моменти, коли один і той же суб’єкт володіє певним комплексом екологічних прав та обов’язків, що стосується в основному абсолютних екологічних відносин з необ­меженим колом зобов’язаних осіб.

У результаті проведених нами наукових досліджень можемо зро­бити висновок, що в еколого-правовій доктрині існує системний зв’язок екологічних прав та обов’язків, у тому числі і природних [42; 57]. Саме тому кореляцію цих понять доцільно закріпити як один із основних законодавчих принципів права. Зважаючи на вищевикла- дене, зазначимо, що терміносполучення (яке пропонуємо закріпити як юридичне поняття) «екологічні права й обов’язки», особливості їх взаємодії потрібно враховувати при подальшій кодифікації чинного екологічного законодавства і створенні концепції їх подальшого ста­лого розвитку.

Екологічні права й обов’язки громадян - самостійні правові кате­горії, які можуть розглядатися як окремі елементи еколого-правового статусу індивіда, як правовідносини, закріплені в законодавстві, вони виступають у взаємодії, в єдності й у комплексі. Ці поняття функціо­нують, реалізуються в рамках правовідносин, зумовлених їх кореляці­єю. Зазначимо, що природні екологічні обов’язки й права можуть іс­нувати й поза межами правовідносин, і не «підпадати» під законодав­че закріплення і регулювання. Міра екологічного (юридичного) обов’язку може встановлюватися різними способами, наприклад, у законодавстві шляхом реалізації гарантій прав і самих обов’язків у принципах права. Вона (міра) залежить від обсягу регулювання їх реалізації. Основна проблема полягає у відсутності чіткої кореляції міри екологічного обов’язку і права, що не дозволяє визначити обсяг цього обов’язку.

3.4.3.