Історія виникнення екології таекологічного права

Від часу виникнення людства на Землі виникає й постійно існує взаємозв’язок людини і природи, забезпечується сприятливе для її існування навколишнє середовище. Тому з давніх давен і виникає така система знань, як екологія, що вивчає взаємодію суспільства і природи.

Перші ботаніко-географічні повідомлення екологічного характеру пов’язані з такими осередками давньої культури, як Китай, Єгипет, Індія. Сучасна екологія сягає стародавньої Еллади. Вже у працях Геракліта (540—480 рр. до н.е.), Гіппократа (460—377 рр. до н.е.), Аристотеля (384—322 рр. до н.е.), Теофраста Ерезійсько- го (372—287 рр. до н.е.), Плінія Старшого (23—79 рр.) та інших філософів містилися повідомлення екологічного характеру. Зокрема, Аристотель описав понад 500 відомих йому видів тварин, розповів про їхню поведінку: міграції, зимову сплячку, будівничу діяльність тощо.

Учень Аристотеля Теофраст Ереський, якого часто називають «батьком ботаніки», описував особливості росту рослин у різних умовах середовища, залежність їхніх форм і особливостей росту від ґрунтів та клімату.

За доби Відродження тривало нагромадження даних про рослинний і тваринний світ. Перші систематики в царині екології (1519—1603 рр.) і, Д. Рей описують залежність поширення рослин від умов їх зростання.

Другий етап розвитку екологічної науки пов’язаний із великомасштабними ботаніко-географічними дослідженнями. Неабиякий внесок у розвиток таких досліджень зробили систематик рослин і тварин видатний шведський природознавець К. Ліней (1707—1778 рр.), російські вчені М. Лепьохін (1740—1802 рр.), К. Ф. Рульє (1814—1858 рр.), М. О. Северцов (1827—1885 рр.),

A. Н. Бекетов (1825—1902 рр.), німецький біогеограф

0 фон Гумбольдт (1769—1859 рр.), швейцарські ботаніки батько

1 син Декан Долі (1778—1841; 1806—1893 рр.), англійський уче- ний-еволюціоніст Ч. Дарвін (1809—1882 рр.).

Третій етап системних екологічних досліджень охоплює кінець ХІХ — першу половину ХХ ст. і пов’язаний з іменами російських учених В. В. Докучаєва (1846—1903 рр.), Г. Ф. Морозова (1867—1920 рр.), В. М. Сукачова (1880—19б7 рр.), українських Г. М. Висоцького (1865—1940 рр.), П. С. Погрібняка (1900—1970 рр.), а також багатьох дослідників Європи й Америки. Помітне місце в розвитку системних екологічних досліджень посідають праці німецьких учених Е. Геккеля, Р. Гессена,

B. Кюнельта, американських В. Шелфорда, Р. Чемпена, Г. Кларка, англійських Ч. Елтона, А. Теслі, швейцарця К. Шретера, іспанця Е. Макфельєна та ін. Розвиток екосистемного аналізу сприяв виникненню вчення про біосферу та ноосферу, фундатором якого вважають В. І. Вернадського^[1].

1.1.1.