Заходи протидії нелегальній міграції

Стихійність, масовість і неконтрольованість процесів нелегаль­ної міграції здатні стати потужним чинником дестабілізації внутріш­ньої ситуації в країні й можуть суттєво загострити демографічну кризу.

Для забезпечення захищеності суспільно важливих інтересів людини й громадянина необхідно запроваджувати більш ефективні заходи протидії нелегальній міграції та створювати сучасну та ефек­тивну вітчизняну систему управління міграцією з метою контро- льованості міграційних процесів з боку органів держави. Вкрай важливим на сьогодні є визначення ключових завдань і напрям­ків взаємодії між державними органами щодо комплексної протидії нелегальній міграції, а також шляхів подолання умов, які сприяють її розповсюдженню.

Як ключове завдання державної міграційної політики України варто розглядати профілактику нелегальної міграції. Реалізація цьо­го стратегічного завдання можлива лише шляхом удосконалення політичного, економічного та духовного життя суспільства, тоб­то завдяки загальносоціальним заходам профілактики. Саме тому на сьогодні однією з важливих стратегій діяльності державних ор­ганів у сфері міграційної політики є продумане розроблення комп­лексної програми адміністративно-правової протидії нелегальній міграції.

У Концепції державної міграційної політики, схвалені указом Президента України від ЗО травня 2011 року № 622/2011, першим стра­тегічним напрямком названо вдосконалення законодавства щодо вну­трішньої та зовнішньої трудової міграції громадян України, в’їзду іно­земців та осіб без громадянства в Україну, виїзду їх з України і транзит­ного проїзду через її територію, а також у сфері боротьби з нелегальною міграцією.

Питання регулювання міграційних процесів, особливо боротьби з незаконною міграцією, та державної безпеки є взаємопов’язаними, тому потребують удосконалення та ухвалення законодавства щодо регулювання міграційних процесів, відпрацювання процедури розгля­ду заяв шукачів притулку й ухвалення рішень щодо них, узагальнення практики застосування законодавства з питань громадянства, міграції іноземців та осіб без громадянства й реєстрації фізичних осіб за місцем проживання, удосконалення діяльності органів виконавчої влади, під­готовки кадрів тощо.

Сучасну систему актів, які закріплюють нормативні засади бороть­би з нелегальною міграцією, утворюють Конституція України, закони України, акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови Кабінету Міністрів України, міжнародні договори та угоди, акти центральних органів виконавчої влади, акти місцевих органів виконавчої влади й акти місцевого самоврядування. Зокрема, ці від­носини регулюються такими законами України, як «Про громадянство України», «Про національні меншини в Україні», «Про імміграцію», «Про біженців та осіб, що потребують тимчасового або додаткового захисту», «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України», «Про державний кордон», «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», «Про ратифікацію Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про реадмісію осіб» та інші. Названі законодавчі акти переважно регулюють питання у сфері легальної міграції, проте не ви­рішують усіх питань, пов’язаних із незаконною міграцією.

На сьогодні Державна міграційна служба України зосереджує свою увагу на таких напрямах-.

- ефективної протидії незаконній міграції, посилення відповідаль­ності за правопорушення, пов’язані з нею, поглиблення міжна­родної співпраці у боротьбі з цим явищем та іншими злочинами, пов’язаними, зокрема, з торгівлею людьми, розповсюдженням наркотиків;

- удосконалення національного законодавства щодо біженців, ство­рення правових інститутів для реалізації прав осіб, які потребують допоміжного та тимчасового захисту;

- створення умов та механізмів для сприяння поверненню в Україну громадян України, депортованих з її території, а також їхніх нащад­ків, інтеграції таких осіб в українське суспільство;

- урегульованості та диференціації імміграційних потоків в Україну, у тому числі тимчасового характеру, залежно від інвестиційних, наукових та культурних потреб держави;

- запровадження державних соціальних гарантій громадянам України, які здійснюють зовнішню трудову міграцію;

- контрольованості внутрішньої та зовнішньої міграції шляхом створення інформаційних автоматизованих систем, реєстрації фі­зичних осіб і формування національного візового реєстру;

- поступової та послідовної адаптації національного законодав­ства у сфері міграції до вимог і зобов’язань, узятих Україною під час вступу до Ради Європи, врахування кращого світового досвіду законодавчого та інституціонального забезпечення реалізації дер­жавної міграційної політики.

Виходячи зі стратегії протидії нелегальній міграції в Україні, пріо­ритетними заходами у цій сфері є:

- організаційно-правове оформлення східних кордонів України;

- упровадження профілактично-виховних заходів, які здійснюють­ся на комплексній основі разом з організаціями та установами, що приймають іноземних громадян в Україні;

- удосконалення показників у статистичних звітах з метою відобра­ження реальної картини зростання або спаду нелегальної міграції;

- виявлення посередників і профілактична робота з ними;

- фінансування процедури депортації нелегальних мігрантів у разі їх відмови самостійно залишити територію України через відсут­ність коштів;

- створення пунктів збору та утримання нелегальних мігрантів до вирішення питання щодо депортації;

- становлення системи державних органів, які здійснюють управ­ління та контроль за міграційною ситуацією.

Мета загальної профілактики у боротьбі з нелегальною міграцією полягає в усуненні причин та умов, що сприяють появі цього небезпеч­ного явища. Така діяльність пов’язана, по-перше, з усуненням причин правопорушень, умов та обставин, що сприяють їх вчиненню, по-друге, з виявленням осіб, які можуть вчинити правопорушення, та застосуван­ням до них відповідних заходів впливу. Саме на такому визначенні по­переджувальної діяльності ґрунтується протидія нелегальній міграції.

Спеціальну профілактику у боротьбі з нелегальною міграцією слід розглядати як комплекс передбачених правовою нормою заходів, спрямованих на систему суспільних відносин, що складаються у сфе­рі міграційних відносин, і здійснюваних уповноваженими на те орга­нами, що має на меті стимулювання суб’єктів міграційних відносин до правомірної поведінки, а також на викорінювання, нейтралізацію й обмеження причин та умов, що сприяють порушенню міграційного законодавства.

Протидія нелегальній міграції потребує комплексної, динаміч­ної, скоординованої, нормативно та фінансово забезпеченої системи заходів. У цьому аспекті саме правові та правоохоронні заходи можуть бути ефективними за умови належно діючих економічних і соціаль­них гарантій здійснення відповідних правових норм.

Серед заходів протидії нелегальній міграції слід назвати такі, що відповідають вимогам захисту прав людини — це заходи превентив­ні, тобто профілактичного та попереджувального характеру.

Як основу адміністративно-примусових заходів, що найбільш точ­но відповідає європейським стандартам з прав людини і є характерною для демократичної держави, слід розглядати заходи адміністративно­го запобігання. У сфері протидії нелегальній міграції воно складається з діяльності:

а) щодо виявлення й усунення умов та обставин, що їй сприяють;

б) щодо виявлення осіб, по-перше, які можуть перейти до катего­рії нелегальних мігрантів, по-друге, посередників (третіх осіб) і вжиття щодо них необхідних заходів^[117].

Поняття «превентивні заходи» і «запобіжні заходи» утворюють єдине поняття «профілактика правопорушень». Саме на цьому ґрунту­ється профілактика такого явища, як нелегальна міграція. Вирішальна роль тут належить інформації про причини та умови, які сприяють учи­ненню таких правопорушень. Робота щодо попередження поширення нелегальної міграції на Україні ведеться у двох напрямах: за допомогою загальної профілактики і за допомогою спеціальної профілактики.

Превентивні та запобіжні заходи у боротьбі з нелегальною мігра­цією реалізуються шляхом здійснення комплексу соціально-економіч­них, політичних, правових, ідеологічних, виховних, технічних та інших заходів. Завдяки застосуванню заходів профілактики створюються умови, що зменшують або обмежують вплив криміногенних факторів на розповсюдження нелегальної міграції. Звичайно, протидія, заснована на профілактичних засобах, не охоплює застосування адміністративно­го примусу й притягнення нелегальних мігрантів до відповідальності.

Заходи профілактики нелегальної міграції передбачають-.

1) удосконалення нормативно-правових актів, що регламентують діяльність, пов’язану з нелегальною міграцією;

2) укладення двосторонніх міжнародних договорів з питань бо­ротьби з нелегальною міграцією, торгівлею людьми, прийняття і пере­дачі осіб (реадмісїї), запобігання випадкам безгромадянства і зменшен­ня їх кількості;

3) посилення взаємодії державних органів, які здійснюють повно­важення у сфері боротьби з нелегальною міграцією;

4) вивчення на національному та міжнародному рівнях питань взаємозв’язку нелегальної міграції та торгівлі жінками, їх прибутко­вої та іншої корисливої експлуатації з іншими формами організованої злочинності;

5) посилення контролю за діяльністю суб’єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні та навчанні громадян України за кордоном, з фіксуванням їх даних; інтеграція такої системи в загальноєвропейську;

6) створення єдиної інформаційної (автоматизованої) системи обліку й аналізу юридичних осіб (туристичних агентств, причетних до нелегальної міграції, з метою запобігання їх подальшій протиправ­ній діяльності;

7) посилення контролю та підвищення вимог до правил працев­лаштування іноземців в Україні;

8) розроблення й виконання плану заходів щодо протидії різним формам торгівлі людьми та надання допомоги особам, зокрема жінкам і дітям, які стали її жертвами;

9) продовження роботи зі створення та забезпечення відповідно до міжнародних стандартів діяльності мережі пунктів тимчасового пе­ребування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебува­ють в Україні;

10) сприяння наданню достатніх і на належному рівні медичних послуг мігрантам, які утримуються у пунктах тимчасового перебу­вання іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні;

11) підвищення ефективності прикордонного та внутрішнього мі­граційного контролю;

12) залучення коштів міжнародних організацій для вирішення пи­тань, пов’язаних із незаконною міграцією.

13) посилення відповідальності за правопорушення, пов’язані з нелегальною міграцією, та внесення в установленому порядку відпо­відних законодавчих пропозицій;

14) створення ефективного механізму доступу засобів масової ін­формації та громадян до інформації про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері реалізації міграцій­ної політики;

15) виховання у громадян високих моральних цінностей, підви­щення рівня правової свідомості населення, вироблення стійкої пси­хологічної установки щодо правомірного способу життя, створення атмосфери суспільної нетерпимості до протиправних форм поведінки та громадського осуду осіб, які вчинили діяння, пов’язані з нелегаль­ною міграцією, подолання пасивності суспільства щодо сприйняття нелегальної міграції як загрози національній безпеці й реальної загро­зи кожному членові суспільства, залучення широких верств населення до активної участі у запобіжній діяльності в цій сфері;

16) проведення комплексних просвітницьких програм, спеціаль­них навчальних курсів, конференцій, круглих столів, симпозіумів та ін­ших форм поширення відомостей про нелегальну міграцію, способи та засоби протидії їй;

17) розповсюдження в засобах масової інформації відомостей, при­свячених запобіганню нелегальній міграції;

18) сприяння соціальному захисту іноземців та осіб без громадян­ства в Україні, проведення з ними роз’яснювальної роботи про необхід­ність дотримання міграційного законодавства;

19) інформування населення про вчинені у сфері міграційних від­носин правопорушення, про осіб, винних у їх вчиненні, та про заходи правового реагування щодо таких осіб;

20) всебічне сприяння діяльності міжнародних, регіональних та національних неурядових організацій, що займаються проблемами нелегальної міграції та торгівлі людьми (жінками);

21) встановлення та ліквідація найбільш небезпечних каналів по­трапляння нелегальної міграції в Україну шляхом удосконалення візо­вої політики й посилення охорони державного кордону;

22) проведення органами внутрішніх справ співбесід та інструкта­жів щодо дотримання встановлених правил реєстрації адміністрацією готелів, гуртожитків, санаторіїв чи будинків відпочинку, що обслугову­ють іноземних громадян;

23) посилення контролю в аеропортах та на залізниці щодо пере­візників, а також щодо осіб, які використовують підроблені докумен­ти для досягнення своєї мети — нелегального перетину державного кордону;

24) нагляд за місцями можливого скупчення нелегальних мі­грантів, студентських гуртожитків, готелів, приватних квартир, рин­ків і фірм, які мають у своєму штаті іноземців, що виконують трудові обов’язки;

25) запровадження єдиної системи міжвідомчої статистики щодо справ про нелегальну міграцію та інші правопорушення, пов’язані з цим явищем;

27) посилений контроль на державному кордоні з метою аналізу та прогнозу можливості проникнення в Україну з використанням кана­лів нелегальної міграції міжнародних терористичних і релігійно-екс­тремістських угруповань;

28) розроблення та впровадження ефективного механізму конт­ролю за наявністю в іноземців та осіб без громадянства, які в’їжджають в Україну, коштів для перебування в Україні та виїзду з її території.

Таким чином, заходи профілактики нелегальної міграції посідають одне з головних і визначальних місць серед широкого комплексу інших заходів, спрямованих на протидію їй. Напружена ситуація з нелегаль­ною міграцією в Україні постійно вимагає пошуку нових адекватних та дієвих механізмів профілактики цього глобального негативного яви­ща, підвищення рівня управління процесами міграції, зниження нега­тивного впливу некерованої міграції на соціально-економічну ситуацію в Україні й сусідніх державах, а також розширення регіонального й між­народного співробітництва з попередження, мінімізації й припинення нелегальної міграції.

Питання для самоконтролю:

1. Які світові країни є найбільшими постачальниками неле­гальних мігрантів?

2. Які ознаки нелегальної міграції як соціального явища Вам відомі?

3. Наведіть поняття нелегальної міграції.

4. Назвіть чинники, які сприяють пожвавленню нелегальної міграції.

5. Які негативні наслідки тягне за собою нелегальна міграція?

6. У чому полягають прямий і побічний вплив нелегальних мігрантів на рівень злочинності?

7. Визначте риси, властиві торгівлі людьми як прояву неле­гальної міграції.

8. Охарактеризуйте причини нелегальної міграції за сферами поширення та змістом.

9. У чому полягає відмінність торгівлі людьми від нелегаль­ного переправлення мігрантів?

10. Назвіть нормативно-правові акти, що встановлюють заса­ди протидії торгівлі людьми в Україні.

11. Які нормативно-правові акти утворюють правову основу функціонування механізму протидії нелегальній міграції?

12. Назвіть мету загальної та спеціальної профілактики у бо­ротьбі з нелегальною міграцією.

13. Визначте систему суб’єктів протидії нелегальній міграції та перерахуйте їх основні завдання щодо вказаної протидії.

14. Яке місце в механізмі протидії нелегальній міграції посіда­ють профілактичні заходи?