Види адміністративних актів

За способом вироблення/формування можна виокремити:

1) лінійні - адміністративні акти, які приймаються адміністратив­ними органами під час реалізації своїх повноважень, при виникнен­ні відповідних фактичних складів;

2) «за згодою»^[570] - адміністративні акти, які приймаються із залу­ченням приватних осіб (попереднього або наступного) або на основі попереднього узгодження розпорядчого впливу адміністративних органів;

3) «автоматичні правові механізми» (фіктивні адміністратив­ні акти)^[571] - адміністративні акти, які приймаються (вчиняються) на основі принципу мовчазної згоди.

За спрялюваністю зліісту адміністративні акти поділяють на:

1) спрялювані на динаміку правового становища (заборони, зобов’язання, права) - адміністративні акти, які встановлюють за­борони, зобов’язують (наказують) вчинити певні дії або навпа­ки, утриматися від їх вчинення, наділяють певними правами (можливостями)¹;

2) спрямовані на динаміку правовідносин - адміністративні акти, яких спрямовано на встановлення, змінення або припинення певних правовідносин^{[572] [573];}

3) спрямовані на юридичне оформлення становища та/або пра­вовідносин - адміністративні акти, як засвідчують (підтверджують) наявність в особи певного права. За допомогою таких адміністра­тивних актів надається юридична значущість окремим фактам, по­діям, явищам, які вже існують^[574].

За характером дії адміністративних актів, їх поділяють на:

1) сприяючі (позитивні) - адміністративні акти, які надають або підтверджують права, дії чи переваги, що мають юридичне значен­ня, встановлюють інші позивні для особи (осіб) наслідки. Це, напр., адміністративні акти про призначення на посаду; про застосування заохочень; про реєстрацію права власності тощо;

2) обтяжуючі (несприятливі) - адміністративні акти, які об­межують права, свободи, законні інтереси особи (осіб) шляхом покладання на них додаткових обов’язків, обмежень (обтяжень), встановлення заборон чи відмов у надані певних благ, переваг або привілеїв^[575];

3) змішані - адміністративні акти, які одночасно є і сприяючи­ми, і обтяжуючими для однієї особи (напр., рішення про передачу земельної ділянки рекреаційного призначення у користування із за- бороною/обмеженням певних видів діяльності);

4) акти з подвійною дією - такі адміністративні акти видаються за зверненням (на користь) однієї особи та одночасно стосуються інших (третіх) осіб. Йдеться про заінтересовану особу - іншу осо­бу, на право, свободу чи законний інтерес якої негативно впливає або може вплинути адміністративний акт (п. 2 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про адміністративну процедуру»). Такі адміністративні акти можуть бути сприятливими для однієї особи, а для іншої об­тяжуючими¹;

5) акти, що стосуються великої кількості осіб (ч. 2 ст. 75 Закону України «Про адміністративну процедуру») - приймається (вчиня­ється) у справах, що стосуються великої кількості осіб (як правило, більше десяти осіб)^{[576] [577].}

За юридичною форлюю вираження:

1) указ;

2) розпорядження;

3) наказ;

4) постанова;

5) рішення (органів місцевого самоврядування) тощо.

Усі «рішення» («акти») адміністративних органів, як результат їх волевиявлення з питань, віднесених до їх повноважень, мають встановлену чинним законодавством форму вираження (напр., акти КМУ з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань вида­ються у формі розпоряджень КМУ).

З точки зору правозастосування найбільш бажаною є ситуація, коли чинне законодавство визначає конкретну форму, в якій має бути прийнято адміністративний акт відповідним адміністратив­ним органом. Однак, так складається не завжди, оскільки спеці­альні закони, встановлюючи повноваження різних органів з від­повідних питань, використовують загальні терміни «рішення», «акт» тощо¹.

У залежності від суб’єкта видання, адлііністративні акти поділяють на:

1) акти Президента України - відповідно до ч. З ст. 106 Кон­ституції України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України.

Укази та розпорядження Президента України не розмежову­ються в залежності від питань, з яких вони видаються, у зв’язку із цим укази Президента України можуть бути нормативними та адміністративними. Примірний перелік питань, з яких можуть ви­даватись укази як адміністративні акти, наведено у п. З Положен­ням про порядок підготовки та внесення проектів актів Президента України, затвердженого указом Президента України від 15.11.2006 № 970/2006^{[578] [579], напр., призначення та звільнення глав дипломатич­них представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; призначення на посади та звільнення з посад голів об­ласних, Київської та Севастопольської міських державних адмініст­рацій, їх відставку тощо.}

Розпорядження Президента України є адміністративними акта­ми, якими вирішуються оперативні, організаційні і кадрові питання (крім рішень, які оформляються указами), напр., про призначення/ звільнення з посад голів районних державних адміністрацій.

2) акти Верховної Ради України - відповідно до ст. 91 Консти­туції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією. У ч. 2 ст. 46 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України»¹ встановлено, що актами Вер­ховної Ради є закони, постанови, резолюції, декларації, звернення, заяви.

До адміністративних актів, які приймаються Верховною Радою України можна віднести постанови, якими, напр., здійснюється призначення/звільнення посадових осіб Верховної Ради України та її апарату;

3) розпорядження КМУ - це акт КМУ, видання якого передба­чено ч. 1 ст. 117 Конституції України, з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань (ч. З ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»^{[580] [581]), примірний перелік яких наведено у п. 2 § ЗО гл. 1 р. 4 Регламенту КМУ, а саме з кадрових питань (про призначен­ня/звільнення посадових осіб), про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету, про передачу майна тощо.}

4) накази міністерств та інших центральних органів виконав­чої влади - міністерства видають накази (ч. 1 ст. 15 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади»^[582]), інші центральні орга­ни виконавчої влади - накази організаційно-розпорядчого характе­ру (ч. 1 ст. 23 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади»).

Накази міністерств можуть мати як нормативний, так і індиві­дуальний характер (є адміністративними актами), а накази інших центральних органів виконавчої влади (зокрема служб, агентств, інспекцій) - нормативними (однак вони мають внутрішньовідом­че спрямування) та індивідуальними (адміністративними актами), на що вказує їх організаційно-розпорядчий характер. Разом із тим, центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом упо­вноважені видавати нормативно-правові акти, напр., Фонд держав­ного майна України може видавати накази нормативно-правового характеру (ст. 9 Закону України «Про Фонд державного майна України»¹); Антимонопольний комітет України уповноважений при­ймати власні нормативно-правові акти у формі розпоряджень з пи­тань, що належать до його компетенції (п. 11 ч. З ст. 7, п. 4 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Антимонопольний комітет України”²¹

Слід мати на увазі, що окрім міністра (особи, яка виконує його обов’язки), який підписує накази міністерства, накази організацій­но-розпорядчого характеру з питань, що належать до його повнова­жень, видає також державний секретар міністерства (п. 10 ч. 4 ст. 10 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади»), напр., про призначення/звільнення з посад державних службовців апарату міністерства; керівників територіальних органів міністерства та їх заступників тощо;

5) акти інших органів - це, напр., національні комісії регулю­вання природних монополій. Так, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних пос­луг, приймає постанови та розпорядження (абз. З ч. 5 ст. 14 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулю­вання у сферах енергетики та комунальних послуг»^{[583] [584] [585]);}

6) розпорядження Ради міністрів Автономної Республіки Крим - акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим з організаційно- розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпо­ряджень Ради міністрів Автономної Республіки Крим (ст. 52 Закону України «Про Раду міністрів Автономної Республіки Крим»^[586]);

7) акти територіальних органів міністерств, інших централь­них органів виконавчої влади - відповідно до абз. 1 ч. З ст. 13 та абз. 1

ч. 3 ст. 21 Закону України «Про центральні органи виконавчої вла­ди» територіальні органи міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади діють на підставі положень. Згідно з абз. 1 п. 9 Типового положення про територіальні органи міністерства та ін­шого центрального органу виконавчої влади¹, територіальні органи міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади у ме­жах своїх повноважень видають накази організаційно-розпорядчого характеру, які підписуються їх керівниками.

8) акти місцевих державних адміністрацій:

а) розпорядження голів місцевих державних адміністрацій (ст.ст. 6,41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації »^{[587] [588]) - голови місцевих державних адміністрацій видають розпоряджен­ня одноособово і несуть за них відповідальність згідно із зако­нодавством. Розпорядження можуть мати нормативно-правовий характер, у тому числі належати до регуляторних актів, та інди­відуальний характер (є адміністративними актами). Прикладами останніх можуть бути розпорядження про призначення/звіль- нення посадових осіб; про надання дозволів на розроблення про­ектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у влас- ність/користування; про видачу ліцензій на право провадження господарської діяльності тощо. Однак, у деяких випадках голови місцевих державних адміністрацій уповноважені приймати ад­міністративні акти, окрім розпоряджень, передбачених не Зако­ном України «Про місцеві державні адміністрації», а спеціаль­ними законами. Так, напр., рішення голови обласної державної адміністрації про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини, відповідно до ст. 45 Закону України «Про охорону культурної спадщини»[589], оформляється постановою;}

б) накази керівників структурних підрозділів місцевих держав­них адміністрацій (ч. 1 ст. 6, 41 Закону України «Про місцеві дер­жавні адміністрації») - керівники структурних підрозділів у ме­жах своїх повноважень видають накази. Так, напр., органи охорони культурної спадщини (структурні підрозділи) обласних державних адміністрацій відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про охоро­ну культурної спадщини» видають дозволи на проведення робіт на пам’ятках місцевого значення (крім пам’яток археології); приписи про припинення робіт на пам’ятках, їхніх територіях та в зонах охо­рони тощо;

в) накази керівників апаратів місцевих державних адміністрацій (ч. 4 ст. 44 Закону України «Про місцеві державні адміністрації») - з питань, віднесених до його повноважень, керівник апарату місцевої державної адміністрації видає накази, напр., про призначення/звіль- нення посадових осіб апарату місцевої державної адміністрації та її структурних підрозділів (крім структурних підрозділів зі статусом юридичних осіб публічного права), заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності;

9) акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування:

а) рішення сільських, селищних, міських рад (ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»^[590]) - адміністра­тивні акти сільських, селищних, міських рад приймаються у формі рішень, напр., рішення сільської ради про надання дозволу на роз­робку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність; рішення міської ради про передачу земельної ділянки в оренду;

б) рішення виконавчих комітетів сільських, селищних, міських, районних у місті (у разі її створення) рад (ч. 6 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні») - напр., про видачу доз­волів на розміщення зовнішньої реклами; про демонтаж тимчасових споруд;

в) розпорядження сільських, селищних, міських голів (п. 20 ч. 4 ст. 42, ч. 8 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні») - напр., про призначення/звільнення посадових осіб ви­конавчих комітетів сільських, селищних, міських рад;

г) розпорядження голови районної у місті ради (ч. 8 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні») - голови район­них у містах рад видають розпорядження у межах повноважень, визначених відповідною радою;

д) рішення районної, обласної ради (ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні») - напр., про надання доз­волів на спеціальне використання природних ресурсів у межах те­риторій та об’єктів природно-заповідного фонду;

е) розпорядження голів районної, обласної рад (ч. 7 ст. 55, ч. 8 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні») - напр., про призначення/звільнення керівників та інших працівників структурних підрозділів виконавчого апарату ради;

10) акти підприємств, установ, організацій - акти, що засновані на нормах адміністративного права та мають індивідуальний харак­тер. Так, напр., акти органів адвокатського самоврядування - рішен­ня про видачу особі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, при притягнення до дисциплінарної відповідальності (ч. 7 ст. 10, ст. 41 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»¹).

За порядком ухвалення виокрелілюють:

1) єдиноначальні - ухвалюються однією посадовою особою (нака­зи міністерств, розпорядження голів місцевих державних адмініст­рацій);

2) колегіальні - ухвалюються більшістю голосів, як правило, чле­нів колегіального органу (напр., розпорядження КМУ; рішення сіль­ських, селищних, міських рад).

За цим критерієм також виокремлюють адміністративні акти, прийняті (вчинені) спільно двома чи більше суб’єктами або за узгод­женням (погодженням)^{[591] [592]. Вважається, що такі адміністративні акти приймаються декількома адміністративними органами для врегу­лювання окремих питань, пов’язаних із їхньою спільною діяльністю. Водночас, прикладів таких адміністративних актів, спрямованих на виникнення, зміну та припинення прав, обов’язків та інтересів при­ватної особи, немає, оскільки адміністративні акти, на відміну від нормативних актів, приймаються відповідним адміністративним органом самостійно, що не виключає можливості участі у процеду­рі його ухвалення інших осіб (у тому числі інших адміністративних органів).}

Залежно від дії у часі:

1) одноразового застосування (разові) - адміністративні акти, дія яких вичерпується фактом їх виконання (напр., рішення про приз­начення на посаду, про передачу земельної ділянки в оренду, про призначення премії);

2) строкові - адміністративні акти, строк дії яких визначено або законом (напр., ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами видаються на 1 рік - ч. 29 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тю­тюнових виробів та пального»¹) або в самому акті, адміністратив­ним органом (напр., згідно з ч. 1, 2 ст. 50 BK України^{[593] [594] строки спе­ціального водокористування встановлюються органами, які видали дозвіл на спеціальне водокористування, і які можуть бути коротко­строковим (на три роки) або довгостроковим (від трьох до двадцяти п’яти років);}

3) безстрокові - адміністративні акти, строк дії яких або не виз­начено законодавством (напр., рішення про надання дозволу на роз­робку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки), або визначено як необмежений (напр., ліцензія видається на необ­межений строк, ч. 12 ст. 13 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності»).

За якістю вчинення адміністративні акти поділяють на:

1) недефектні - адміністративні акти, які не містять недоліків та прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що перед-

бачені законодавством. При цьому адресатами та заінтересованими особами (із суб’єктивної сторони) практично у кожному адміністра­тивному акті можуть вбачатися певні недоліки або порушення, як підстави їх оспорювання;

2) дефектні - які поділяються на:

а) оспорювані - адміністративні акти, які містять окремі недолі­ки змісту або процедури прийняття, в результаті чого можуть бути оскарженими і визнаними протиправними;

б) нікчемні - адміністративні акти, які містять очевидні пору­шення та не несуть юридично значущих наслідків з моменту прий­няття.

15.2.2. Адміністративні акти «за згодою» як нова форма (інструмент) публічного адміністрування

Виокремлення адміністративних актів «за згодою» вдалося можливим, насамперед, внаслідок детальної характеристики адмі­ністративних договорів та їх відмежування від адміністративних актів. Характеристика адміністративних договорів як основного способу зовнішнього вираження координації та взаємодії у публіч­ному адмініструванні, дозволила звернути увагу й на окремі ви­падки прийняття/вчинення аналогічним чином і адміністративних актів. Е. Шмідт-Ассманн зазначав, що не останню роль тут відіграє адміністративний акт, особливо в такій кваліфікованій його формі, як «адміністративний акт за згодою».¹

На думку І. П. Яковлева, адміністративні акти «за згодою» до­пускають консенсус або координацію, та можуть бути поділені на:

1) акти, що вчиняються за попередньою згодою приватної особи;

2) акти, що вчиняються з наступною згодою приватної особи;

3) акти, що вчиняються на основі попереднього узгодження роз­порядчого впливу суб’єктів владних повноважень^{[595] [596].}

Перша група містить адміністративні акти, перед прийняттям яких передбачається отримання згоди (незалежно від форми та спо­собу вираження) особи, прав, свобод та інтересів якої стосується та­кий акт. Видається, що така «згода» стосується і погодження змісту адміністративного акта. Так, напр., рішення про вилучення земель­них ділянок провадиться за згодою землекористувачів (ч. 2 ст. 149 ЗК України»); рішення про переведення державного службовця на іншу посаду приймається лише за згодою державного службовця (ч. 2 ст. 41 Закону України «Про державну службу»¹). Вчиненню в зазна­чених випадках адміністративних актів передує вільне волевиявлен­ня особи, але вони не перестають бути адміністративними актами і, тим більше, не стають адміністративними договорами, виражаючи імперативний вплив суб’єкта владних повноважень, не супроводжу­ваний його поступками або врівноваженням становища сторін^{[597] [598].}

Прийняття адміністративного акта «за згодою» допускає за­лучення відповідної особи до процедури прийняття відповідного адміністративного акта (ініціювання якої відбувається незалежно від особи, отримання «згоди» є необхідним), оскільки отримання такої згоди може бути однією з процедурних рішень (або дій), що приймаються (вчиняються) під час адміністративного провадження.

При цьому, вважаємо, слід відрізняти адміністративні акти, прийняті «за згодою», та адміністративні акти, які приймаються «за заявою» особи, незважаючи на їх формальну зовнішню схожість. Опосередковано адміністративні акти за заявою або скаргою особи передбачаються Законом України «Про адміністративну процеду­ру» (див.: п. 1 ч. 2 ст. 72)^[599].

Прийняття адміністративних актів «за заявою», як зрозуміло, здійснюється за ініціативи особи, висловленою, як правило, у пись­мовій (паперовій або електронній) формі: напр., проведення поза­планових заходів зі здійснення державного нагляду (контролю) за бажанням суб’єкта господарювання відповідно до його письмової заяви (абз. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про основні засади держав­ного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»¹). Ана­логічне положення дублюється у підзаконних актах, присвячених проведенню позапланових перевірок у відповідних сферах - під­ставою для проведення позапланової перевірки державного архітек­турно-будівельного контролю є подання суб’єктом містобудування письмової заяви про проведення перевірки об’єкта будівництва або будівельної продукції за його бажанням (п. 1 абз. 6 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»); рішення про розстрочення, відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу приймається за заявою платника податків (п. 100.2 ст. 100 ПК України^{[600] [601]). Іншими словами, це всі адміністративні акти, які нале­жать до сервісних, у тому числі прийняті за результатами надання адміністративних послуг.}

Прийняття адміністративного акта «за заявою» особи є відобра­женням згоди такої особи на початок процедури прийняття адмініст­ративного акта, але при цьому не допускається висловлення позиції такої особи щодо сутності та змісту адміністративного акта, адже осо­ба безпосередньо не залучається до цієї процедури, а іноді надання адміністративної послуги технічно не допускає участі в ній заявника.

До другої групи належать адміністративні акти, які приймають­ся з наступною згодою особи, прав, свобод та інтересів якої стосу­ється такий акт. Чи не єдиним прикладом адміністративних актів, що передбачають необхідність отримання наступної згоди особи, є рішення про викуп земельної ділянки, інших об’єктів нерухомо­го майна, що на ній розміщені, для суспільних потреб, відповідно до Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у

приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності»¹, одним із варіантів (проте не єдиним) реалізація яко­го є отримання згоди власника (власників) з викупом цих об’єктів для суспільних потреб. Загалом ця група адміністративних актів існує лише теоретично, оскільки прикладів таких актів в чинному законодавстві майже немає.

Третю групу становлять адміністративні акти, які приймаються/ видаються на основі попереднього узгодження розпорядчого впливу суб’єктів владних повноважень, не маючи прямого впливу на права, свободи та інтереси приватних осіб. Це спільні адміністративні акти відповідних суб’єктів владних повноважень, які видаються від імені кількох представників публічного інтересу шляхом координації їх нормотворчих позицій. Втім, така координація не виключає одно­сторонності владного волевиявлення щодо адресата, імперативності упорядкування поведінки^{[602] [603]. Це, напр., рішення про розмежування компетенції декількох державних органів; про спільну реалізацію плану заходів (проектів); узгоджені рішення районних державних адміністрацій та обласних державних адміністрацій або органів місцевого самоврядування, на основі яких центри надання адміні­стративних послуг районних державних адміністрацій можуть за­безпечувати надання адміністративних послуг обласних державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування (абз. 2 ч. З ст. 12 Закону України «Про адміністративні послуги»).}

15.2.3. Фіктивний адміністративний акт або «автоматичний правовий механізм» як нова форма (інструмент) публічного адміністрування

Фіктивний адміністративний акт або «автоматичний правовий механізм» виникають на основі принципу мовчазної згоди. Якщо поняття «фіктивний адміністративний акт» запозичено з адмініст-

ративного права європейських країн, то поняття «автоматичні пра­вові механізми (наслідки)» є напрацюванням вітчизняної науки ад­міністративного права.

Універсальне визначення принципу мовчазної згоди наведено у ч. 1 ст. 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері госпо­дарської діяльності»¹ - це принцип, згідно з яким суб’єкт господа­рювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснен­ня господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру, за умови, якщо суб’єктом господарювання або уповноваженою ним особою по­дано в установленому порядку заяву та документи у повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено.

Отже, принцип мовчазної згоди передбачає, що якщо адмініст­ративний орган не видає адміністративний акт у передбачений за­коном строк, вважається, що він визнає право особи та/або погоджу­ється з її позицією стосовно кваліфікації фактичних обставин, про надання та/або правозастосовну оцінку яких порушувалося питан­ня у поданому цією особою зверненні^{[604] [605].}

На теперішній час виникнення юридично значущих наслідків за принципом мовчазної згоди пов’язується з бездіяльністю^[606] адмі­ністративного органу (не прийняття/вчинення адміністративного акта). Аналіз випадків застосування принципу мовчазної згоди у різних сферах публічного адміністрування дозволяє виокремити декілька їх видів, у залежності від змісту юридично значущих нас­лідків, які настають:

1) в особи виникає право на провадження певних дій щодо здійс­нення господарської діяльності або видів господарської діяльності, напр., оператор ринку має право розпочати експлуатацію потуж­ності за принципом мовчазної згоди, якщо протягом 15 робочих днів після подання ним заяви про державну реєстрацію потужності компетентний орган не прийняв рішення про відмову в державній реєстрації потужності або не надав копії такого рішення оператору ринку (ч. 7 ст. 25 Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів»¹); якщо протягом 15 робочих днів з моменту отримання компетентним органом заяви про державну реєстрацію потужності таку реєстрацію не здійснено, а копії рішення про відмову в державній реєстрації потужності не надано (надіслано) оператору ринку, він набуває право здійснювати виробництво та/або обіг кормів на відповідній потужності за прин­ципом мовчазної згоди (ч. 7 ст. 15 Закону України «Про безпечність та гігієну кормів»^{[607] [608]).}

Для автоматичного отримання дозволу на виконання будівель­них робіт передбачено необхідність виникнення «подвійної» мов­чазної згоди уперше територіального органу, а потім центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (ч. 5 ст. 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Застосування принципу мовчазної згоди у таких випадках ви­знається підставою для уникнення від адміністративної відпові­дальності за окремі проступки. Hanp., ч. 1 ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення виставлено адміністративну відповідальність за порушення порядку провадження господар­ської діяльності, крім випадків застосування принципу мовчазної згоди;

2) передбачена дія вважається виконаною, напр., якщо контро­люючий орган протягом встановленого строку не направив по­відомлення про відмову у взятті рахунка на облік, такий рахунок вважається взятим на облік у контролюючому органі за мовчазною згодою (абз. 2 п. 69.3 ст. 69 Податкового кодексу України).

Разом із тим, в чинному законодавстві зустрічаються приклади обмеження застосування принципу мовчазної згоди. Відповідно до Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»^[609] прин­цип мовчазної згоди не застосовується до процесу реєстрації На­ціональною комісією з цінних паперів та фондового ринку випус­ку цінних паперів (абз 2 ч. 2 ст. ЗО) та до процесу затвердження проспекту Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку (ч. 4 ст. 36).

Слід відрізняти від автоматичного правового механізму ситуації, коли підставою видання адміністративного акта є певна подія, напр., автоматичне виникнення права на податкову заставу у контро­люючому органі відбувається з моменту невиконання платником податків своїх зобов’язань, і визначають юридичним наслідком її застосування заборону платникові податків відчужувати майно (ч. 88.2. ст. 88, ст. 89 ПК України); виникнення права на виконан­ня підготовчих і будівельних робіт після подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт (ст. 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»). У цих випадках не йдеться про автоматичні правові механізми, тому що прийняття адміністра­тивних актів не передбачається, тим більше фіктивних. Передбаче­ні законодавством подальші можливі дії адміністративного органу, зокрема застосування заборону платникові податків відчужувати майно або проводити заходи державного архітектурно-будівельно­го контролю, не є підставою їх визнання автоматичними правовими механізмами.

Розширення сфери застосування принципу мовчазної згоди ста­ло наслідком застосування його ресурсу і до правовідносин, які ви­никають між адміністративними органами, у разі їх спільного залу­чення до певних дій. Так, у разі, якщо від іншого адміністративного органу у визначений строк не надійшла відмова у погодженні, по­годження вважається отриманим (абз. 1 ч. 2 ст. 58 Закону України «Про адміністративну процедуру»).

Приклади цього також зустрічаються у сфері державної реєст­рації, згідно з яким державний реєстратор набуває право на прове­дення державної реєстрації та інших реєстраційних дій без одер­жання від державних органів у порядку та випадках, визначених цим Законом, відповідних документів (крім судових рішень та виконавчих документів) або відомостей, за умови, що відповідні державні органи в установлений цим Законом строк не направили до державного реєстратора такі документи або відомості (п. 12 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»¹); під час видачі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду кло­потання (заявка) природокористувача погоджується із заінтересо­ваними органами за принципом мовчазної згоди [у разі ненадан- ня такими органами погодження протягом установленого строку вважається, що клопотання (заявка) погоджене] (ч. 8 ст. 9^[610] Закону України «Про природно-заповідний фонд України»^[611], абз. 5 п. 5 По­ложення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-запо­відного фонду^{[612] [613] [614] [615]).}

Отже, «автоматичні правові механізми» застосовуються у право­відносинах, які виникають:

між приватними особами та суб’єктами публічної адміністрації (насамперед, з метою захисту приватних осіб);

між суб’єктами публічної адміністрації (стосується процедур, в яких одночасно з лідируючим адміністративним органом залуча­ються й інші такі органи).

Адміністративний акт, прийнятий в автоматичному режимі та­кож може бути віднесеним до «автоматичних правових механіз­мів», але характеризується особливостями порядку прийняття, форми та змісту.

Адміністративний акт в автоматичному режимові може бути прийнято на підставі електронних документів у маши- нозчитувальному форматі та/або даних національних електро­нних інформаційних ресурсів (ч. 2 ст. 69 Закону України «Про адміністративну процедуру»). Крім того, передбачається, що адміністративний орган зобов’язаний вживати заходів щодо роз­гляду справ в автоматичному режимі (ч. 2 ст. 62 Закону України «Про адміністративну процедуру») та, як наслідок, в аналогіч­ному порядку приймати адміністративні акти. У зв’язку із цим, розгляд справ в автоматичному режимі є пріоритетним, проте слід зазначити, що не всі категорії справ можуть розглядатися таким чином.

Автоматичний режим, відповідно до ч. 1 ст. 62 Закону України «Про адміністративну процедуру», передбачає здійснення адмі­ністративного провадження (повністю або частково) та прийнят­тя адміністративних актів за допомогою програмних засобів, без втручання людини [напр., автоматичний режим надання електро­нної публічної послуги передбачає надання електронної публічної послуги програмними засобами інформаційно-телекомунікаційних систем, без додаткового опрацювання суб’єктом надання електро­нної публічної послуги у режимі реального часу або з відкладаль- ною умовою на підставі заяви (звернення, запиту) суб’єкта звернен­ня (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про особливості надання публічних (електронних публічних) послуг»¹)].

Прикладом прийняття адміністративних актів в автоматичному режимові є автоматична фіксація порушення правил дорожнього руху, яка за формою та принципом дії також є «автоматичним правовим механізмом», який має свої особливості, оскільки його вольова складова (як механізму управлінського характеру) воче­видь втілюється не в кожному випадку спрацювання техніки, а в ініціативному налагодженні автоматичної системи^{[616] [617]. Разом із тим, інформаційні файли, отримані при спрацюванні цієї системи ви­користовуються під час винесення постанов про накладення ад­міністративного стягнення (п. 4 Порядку функціонування системи фіксації адміністративних правопорушень у сфері забезпечення}

безпеки дорожнього руху в автоматичному режимі^[DCXVIII]), отже перед­бачається прийняття адміністративних актів. Таким чином, у ви­падку з автоматичною фіксацією порушення правил дорожнього руху автоматичний правовий механізм спрямовується на виявлен­ня фактичних складів, в яких передбачено прийняття адміністра­тивних актів у звичайному порядку.

15.3.