Характеристика процедури прийняття адміністративних актів

Процедура прийняття адміністративних актів належить до пра- возастосовчих процедур, якій притаманні ознаки та структура адмі­ністративних процедур.

Процедуру прийняття адміністративних актів характеризує.

1) загальна процедура прийняття адміністративних актів виз­начена положеннями Закону України «Про адміністративну про­цедуру». Процедура прийняття окремих адміністративних актів визначається спеціальними законами, а здебільшого підзаконними актами (напр., загальний порядок підготовки та прийняття актів Ка­бінету Міністрів України визначено ст. 50-51 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», а конкретна процедура - Регламентом Кабінету Міністрів України);

2) процедура прийняття адміністративних актів фактично є процедурою розгляду та вирішення справи (адміністративне про­вадження завершується прийняттям і, в необхідних випадках, ви­конанням адміністративного акта);

3) структура процедури прийняття адміністративних актів в за­конодавстві, як правило, не визначається, а виокремити стадії, ета­пи, процедурні дії процедури прийняття окремого адміністративно­го акта можливо лише шляхом аналізу норм чинного законодавства. У зв’язку з чим висловлюються різні думки щодо структури (ста­дій, етапів, процедурних дій) процедури прийняття адміністратив­них актів.

Із змісту положень Закону України «Про адміністративну проце­дуру» вбачається, що адміністративне провадження (з розгляду та вирішення адміністративної справи та прийняття адміністративного акта) складається з таких стадій:

1) ініціювання адміністративного провадження;

2) підготовки справи до вирішення;

3) розгляду та вирішення справи;

4) оскарження адміністративного акта;

5) перегляду адміністративного акта за нововиявленими обста­винами;

6) виконання адміністративного акта.

Стадія ініціювання адміністративного провадження має своєю безпосередньою ціллю формальну перевірку підстав для ді­яльності з вирішення адміністративної справи^[619].

Адміністративне провадження розпочинається:

за заявою особи щодо забезпечення реалізації її права, свобо­ди чи законного інтересу або виконання нею визначеного законом обов’язку, у тому числі щодо отримання адміністративної послуги.

За загальним правилом особа має право подати до адміністра­тивного органу заяву з вимогою прийняти адміністративний акт з метою забезпечення реалізації її права, свободи або законного інте­ресу, виконання нею визначеного законом обов’язку, якщо вважає, що розгляд і виконання такої вимоги належить до компетенції адмі­ністративного органу (ч. 1 ст. 38 Закону України «Про адміністра­тивну процедуру»).

Заяву може бути подано:

однією особою (індивідуальна заява) або групою осіб (колектив­на заява);

в усній формі - у разі, якщо законодавством не вимагається по­дання заяви у письмовій формі шляхом особистого звернення (напр., під час особистого прийому) або за допомогою засобів телефонного зв’язку;

у письмовій формі - у паперовій або електронній формі. Заява, що подається в електронній формі, повинна відповідати вимогам Закону України «Про електронні документи та електронний доку­ментообіг».

Заява повинна містити:

1) найменування адміністративного органу, до якого вона пода­ється;

2) відомості, достатні для встановлення особи заявника, його кон­тактні дані (прізвище, власне ім’я, по батькові (за наявності) або най­менування особи, адреса місця проживання/перебування, місцез­находження, номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, інші контактні дані). У разі подання заяви представником заявника в ній додатково зазначаються такі самі відомості стосовно представника;

3) зміст вимоги заявника;

4) дата складення заяви.

Законодавством може бути встановлено додаткові вимоги до змісту заяви.

Заявник або його представник підписує заяву, подану у письмо­вій формі чи оформлену у письмовій формі, власноручно або з ви­користанням електронного підпису (абз. 1 ч. 2 ст. 40 Закону України «Про адміністративну процедуру»).

Заява подається до адміністративного органу, до компетенції якого належить вирішення порушеного в ній питання, шляхом: осо­бистого звернення, надіслана поштовим відправленням або подана в електронній формі, у тому числі з використанням Єдиного держав­ного вебпорталу електронних послуг. Заяву може також бути по­дано до адміністративного органу через: центр надання адміністра­тивних послуг; інший уповноважений відповідно до закону орган, посадову або службову особу.

Заява реєструється адміністративним органом у день її надход­ження, тобто день безпосереднього її отримання адміністративним органом. Відмова в реєстрації заяви не допускається.

Подання заяви з порушенням установлених вимог має наслід­ком:

залишення заяви без руху - у разі, якщо заяву подано з по­рушенням установлених законодавством вимог, посадова особа адміністративного органу приймає рішення про залишення заяви без руху. В такому випадку адміністративний орган надсилає за­явникові письмове повідомлення про залишення заяви без руху протягом трьох робочих днів з дня отримання заяви, а в разі осо­бистого звернення із заявою негайно (за можливості) вручає під розписку таке повідомлення особі, яка подала заяву, безпосеред- ньо в адміністративному органі. У повідомленні про залишення заяви без руху зазначаються виявлені недоліки з посиланням на порушені вимоги законодавства, спосіб та строк усунення недо­ліків, а також способи, порядок та строки оскарження рішення про залишення заяви без руху (ч. 1 ст. 43 Закону України «Про адміні­стративну процедуру»).

Не допускається повторне залишення без руху заяви, в якій усу­нуто виявлені недоліки, зазначені у повідомленні про залишення за­яви без руху.

У разі усунення виявлених недоліків у строк, встановлений адмі­ністративним органом, заява вважається поданою в день її первин­ного подання. При цьому строк розгляду справи продовжується на строк залишення заяви без руху;

надсилання заяви за належністю - у разі, якщо вирішення пору­шених у заяві питань не належить до компетенції адміністративного органу, що її отримав, заява невідкладно, а за наявності обґрунтова­них причин - не пізніше п’яти робочих днів, надсилається за належ­ністю до іншого адміністративного органу для розгляду по суті, про що в той самий день письмово повідомляється заявникові.

Не підлягає розглядові:

1) анонімна заява - заява, із змісту якої неможливо встановити особу заявника;

2) повторна заява - заява, подана до того самого адміністратив­ного органу тим самим заявником із того самого питання, за умови що попередню заяву було вирішено по суті, крім випадку зміни іс­тотних для вирішення справи обставин (умов);

3) заява, в якій порушено питання, яке станом на день подання заяви до адміністративного органу розглядається судом або щодо якого ухвалено судове рішення про відмову в задоволенні вимог за­явника, крім випадків зміни істотних для вирішення справи обста­вин (умов);

4) заява, що стосується суспільних відносин, на яких не поширю­ється дія Закону України «Про адміністративну процедуру»;

5) заява, в якій не викладено зміст вимоги заявника, вжито не­нормативну лексику та/або образливі висловлювання;

6) заява, що містить заклики, спрямовані на ліквідацію незалеж­ності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворож­нечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення.

Про відмову у прийнятті заяви до розгляду адміністративний орган приймає рішення, про що невідкладно повідомляється особа, яка подала заяву.

за ініціативи адміністративного органу, у тому числі у по­рядку здійснення ним інспекційного (контрольного, наглядового) повноваження. При цьому підставою для початку адміністративно­го провадження за ініціативи адміністративного органу відповідно до принципів законності та офіційності є: 1) виконання адміністра­тивним органом його повноважень, визначених законом; 2) настан­ня події, визначеної законом як підстава для прийняття адміністра­тивного акта; 3) порушення права, свободи чи законного інтересу особи або публічного інтересу, виявлене адміністративним органом (ст.

Стадія підготовки справи до вирішення має на меті забезпе­чити всі умови для належного (повного, об’єктивного, своєчасного) розгляду. Ця стадія здійснюється з початку адміністративного про­вадження (за заявою - з дня отримання заяви компетентним адмі­ністративним органом; втручальне - з дня прийняття рішення про початок адміністративного провадження компетентним адміністра­тивним органом з власної ініціативи або вчинення першої процедур­ної дії у справі)

Під час підготовки справи до розгляду та вирішення, відповід­но до положень Закону України «Про адміністративну процедуру», адміністративний орган встановлює наявність та достатність мате­ріалів у справі, а також за необхідності:

1) витребовує додатково документи та відомості, що перебува­ють у володінні органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи чи організації, що належить до сфери його управління (ст. 48);

2) залучає до участі в адміністративному провадженні адресата, повідомляє йому правові підстави початку адміністративного про- вадження та можливі наслідки прийняття адміністративного акта (ст. 49);

3) повідомляє заінтересованим особам про початок адміністра­тивного провадження та про їхні права на участь в адміністратив­ному провадженні (ст. 49);

4) повідомляє учасникам адміністративного провадження по­рядок ознайомлення з матеріалами справи, їхні права й обов’язки (ст. 51);

5) надає учасникам адміністративного провадження можливість подати документи, клопотання, пояснення та зауваження, довести обставини, що мають значення для вирішення справи (ст.ст. 50, 54);

6) вирішує питання про необхідність залучення до участі в адмі­ністративному провадженні осіб, які сприяють розглядові справи, призначення експертизи, проведення огляду на місці або огляду ре­чей, проведення слухання у справі (ст.ст. 55-58);

7) виконує інші, передбачені законом, обов’язки у рамках адміністративного провадження.

На цій стадії також може готуватися проект адміністративного акта.

Стадія розгляду та вирішення справи - центральна стадія ад­міністративного провадження. Основною метою цієї стадії є повний та об’єктивний розгляд та вирішення адміністративної справи по суті, а також прийняття законного та обґрунтованого адміністра­тивного акта.

Розгляд та вирішення справи може здійснюватися:

невідкладно - якщо задоволення заяви не потребує додаткових документів та відомостей, залучення учасників адміністративного провадження чи осіб, які сприяють розглядові справи, проведення експертизи чи вчинення інших підготовчих дій;

у письмовому адміністративному провадженні - якщо справа не може бути вирішеною невідкладно, і при цьому заслуховування учасників адміністративного провадження не проводиться;

в автоматичному режимі - за допомогою програмних засобів, без втручання людини (напр., надання адміністративних послуг);

із заслуховуванням учасників адміністративного провадження - учасник адміністративного провадження має право бути заслуха­ним адміністративним органом до прийняття рішення у справі, якщо таке рішення може негативно вплинути на його право, свободу чи законний інтерес. Таке право реалізується шляхом подання до адміністративного органу своїх пояснень та/або заперечень у спо­сіб, передбачений цим Законом для подання заяви.

Заслуховування не проводиться, якщо:

1) необхідно вжити негайних заходів щодо запобігання заподіян­ню шкоди;

2) відповідно до законодавства вимагається негайне прийняття рішення;

3) адміністративний орган приймає відповідний адміністратив­ний акт в автоматичному режимові;

4) прохання заявника є очевидно безпідставним.

У зв’язку зі здійсненням великої кількості процедурних дій на цій стадії, видається доцільним її поділ на такі етапи: 1) підготовка справи до розгляду; 2) проведення слухання; 3) аналіз зібраних ма­теріалів щодо обставин справи; 4) прийняття рішення по суті спра­ви.

Розпочате адміністративне провадження може бути зупинено або закрито адміністративним органом.

Зупинення адміністративного провадження здійснюється адмі­ністративним органом за наявності підстав, передбачених ч.ч. 1-2 ст. 64 Закону України «Про адміністративну процедуру». На час зупинення перебіг строків адміністративного провадження також зупиняється.

Адміністративний орган зупиняє адміністративне провадження, у тому числі на вимогу особи, у разі:

1) смерті або оголошення в установленому законом порядку по­мерлою фізичної особи, яка була учасником адміністративного про­вадження (якщо правовідносини допускають правонаступництво, - до встановлення правонаступника);

2) злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи, яка була учасником адміністративного провадження (якщо право­відносини допускають правонаступництво, - до встановлення пра­вонаступника);

3) необхідності призначення або заміни законного представника учасника адміністративного провадження (до вступу у справу за­конного представника);

4) об’єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, яка розглядається судом або іншим адміністративним органом (до набрання законної сили рішенням суду або вирішення питання адміністративним органом в іншій справі);

5) звернення усіх учасників адміністративного провадження у справі за скаргою з клопотанням (спільною заявою) про надання часу для примирення (до закінчення строку, про який учасники за­явили у клопотанні).

У зазначених випадках зупинення адміністративного провад­ження є обов’язковим.

Адміністративний орган може зупинити адміністративне провад­ження, у тому числі за заявою особи, у разі:

1) хвороби учасника адміністративного провадження, підтверд­женої медичною довідкою, що перешкоджає прибуттю в адміністра­тивний орган, якщо особисту участь особи визнано обов’язковою (до одужання особи);

2) перебування учасника адміністративного провадження у дов­гостроковому відрядженні, якщо його особиста участь буде визнано обов’язковою (до повернення особи з відрядження);

3) перебування учасника адміністративного провадження на строковій військовій службі або на альтернативній (невійськовій) службі за межами місця проживання [до припинення строкової військової служби або альтернативної (невійськової) служби];

4) призначення адміністративним органом експертизи - до одер­жання її результатів;

5) виникнення інших обставин, що перешкоджають вирішенню справи.

В зазначених випадках зупинення адміністративного провад­ження є правом відповідного адміністративного органу, яке здійс­нюється з урахуванням обставин конкретної справи. Hanp., адмі­ністративне провадження не зупиняється у разі хвороби учасника адміністративного провадження, якщо він бере участь у проваджен­ні через свого представника.

Адміністративне провадження відновлюється за ініціативи адмі­ністративного органу або за заявою особи після припинення обста­вини, що спричинила зупинення адміністративного провадження (ч. 4 ст. 64 Закону України «Про адміністративну процедуру»).

Закриття розпочатого адміністративного провадження здійсню­ється адміністративним органом у випадках, передбачених ч. 2 ст. 65 Закону України «Про адміністративну процедуру».

Адміністративне провадження закривається у разі:

1) подання заяви особою, яка не мала права на подання такої за­яви;

2) якщо розгляд і вирішення питання, викладеного в заяві або скарзі, не належить до компетенції адміністративного органу, до якого надійшла заява або скарга;

3) наявності адміністративного акта щодо вирішення справи про той самий предмет за участю того самого учасника і з тих самих підстав та фактичних обставин;

4) якщо з того самого питання є судове рішення, що набрало за­конної сили;

5) смерті фізичної особи або оголошення фізичної особи помер­лою, припинення юридичної особи (за умови відсутності правонас- тупництва), припинення діяльності громадського формування, що не має статусу юридичної особи, а також припинення підприєм­ницької діяльності фізичної особи-підприємця;

6) якщо адміністративний орган, за ініціативи якого відкрито провадження, вважає, що питання, з якого воно було відкрито, або його мета стали неможливими;

7) в інших випадках, передбачених законом.

У разі, якщо учасники адміністративного провадження за скар­гою досягли примирення на будь-якому етапові провадження, адмі­ністративний орган приймає рішення про закриття такого адмініст­ративного провадження, за умови, що дії учасників не суперечать закону та не порушують право, свободу чи законний інтерес інших осіб. Hanp., шляхом медіації (Закон України «Про медіацію»^[620]).

Результатом розгляду та вирішення справи є прийняття (вчинен­ня) адміністративного акта та доведення його до відома учасників адміністративного провадження.

Слід мати на увазі, що в практичній діяльності далеко не завжди вдається розмежувати та виокремити стадії процедури прийняття адміністративних актів, етапи та процедурні дії, які включаються до них, напр. у деяких адміністративних процедурах стадія роз­гляду та вирішення адміністративної справи виокремлюються лише умовно, оскільки зливається із передніми стадіями як їх логічне за­вершення, зокрема у процедурах надання адміністративних послуг.

Спеціальним законодавством також встановлюються особливості прийняття окремих адміністративних актів.

Стадія оскарження адміністративного акта є факультатив­ною¹, оскільки, по-перше, її можливо виокремлювати лише у деяких видах адміністративних процедур^{[621] [622] та, по-друге, оскарження адміні­стративного акта є суб’єктивним правом заінтересованих осіб і ви­рішується ними самостійно.}

На підтвердження цього слід звернути увагу на положення абз. 4 ч. 1 ст. 36 Закону України «Про адміністративну процедуру», яким передбачається, що адміністративне провадження продовжується у разі подання скарги у порядку адміністративного оскарження. Інак­ше кажучи, подання скарги обумовлює продовження адміністра­тивного провадження, в рамках якого подається скарга.

Метою цієї стадії є перевірка прийнятого (вчиненого) адміністра­тивного акта на відповідність, зокрема нормам матеріального права, законодавству щодо форми та змісту адміністративного акта, прин­ципам адміністративної процедури тощо.

Оскарження адміністративного акта, згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про адміністративну процедуру», може здійснювати­ся у порядку адміністративного оскарження та/або в судовому порядку.

Стадія перегляду адлііністративного акта за нововиявлени- ліи обставиналш є факультативною, оскільки здійснюється лише за наявності відповідних нововиявлених обставин, до яких нале­жать: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені ад­міністративним органом та не були і не могли бути відомими осо­бі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено, що адміністративний акт прийнято внаслідок обману, погрози чи іншого протиправного впливу на адміністративний орган (ч. 1 ст. 90 Закону України «Про адміністративну процедуру»).

Метою цієї стадії є забезпечення прав і законних інтересів учас­ників адміністративного провадження, виявлення та виправлення помилок, що призвели до винесення незаконних та необгрунтова­них адміністративних актів. На цій стадії перевіряється наявність чи відсутність правових підстав для перегляду, зокрема, юридич­них фактів, які існували на час розгляду адміністративної справи, але не були і не могли бути відомими.

Розпочинається ця стадія з моменту подання особою заяви про перегляд адміністративного акта за нововиявленими обставинами до адміністративного органу, що прийняв адміністративний акт, або до адміністративного органу, до компетенції якого належить при­йняття адміністративного акта на день подання заяви (абз. 1 ч. 2 ст. 90 Закону України «Про адміністративну процедуру»). Слід підкреслити, що заява про перегляд адміністративного акта за но­вовиявленими обставинами може бути подана будь-якою особою, яка є учасником адміністративного провадження^[623], та є правом такої особи, навіть, за умови виникнення нововиявлених обставин та по­інформованості особи про них.

Темпоральні межі реалізації права на подання заяви про перегляд адміністративного акта за нововиявленими обставинами встановле­но в абз. 2 ч. 2 ст. 90 Закону України «Про адміністративну про­цедуру». Так, заява про перегляд адміністративного акта подається протягом трьох місяців з дня, коли стало відомо про обставини, але не пізніше п’яти років з дня його прийняття, а в разі вчинення кри­мінального правопорушення - безстроково.

За результатом розгляду заяви про перегляд адміністратив­ного акта за нововиявленими обставинами адміністративний орган:

1) перевіряє, чи вказує наведена в заяві інформація на нові об­ставини;

2) здійснює адміністративне провадження, якщо за результатами перевірки встановлено наявність нових обставин, та приймає адмі­ністративний акт, який підтверджує, змінює або визнає недійсним попередній адміністративний акт;

3) закриває провадження, якщо за результатами перевірки наве­дена в заяві інформація не вказує на наявність нових обставин (ч. З ст. 90 Закону України «Про адміністративну процедуру»).

Стадія виконання адміністративного акта має своєю ціллю втілення в життя його приписів, тобто фактичну реалізацію чи за­хист прав та законних інтересів осіб¹, що випливає зі змісту абз. 1 ч. 1 ст. 92 Закону України «Про адміністративну процедуру», згідно з яким адміністративний акт є обов’язковим до виконання з дня наб­рання ним чинності.

Виконання адміністративного акта може здійснюватися:

добровільно - особою, стосовно якої прийнято адміністратив­ний акт. Адміністративні акти (сприяючі або позитивні), прийняті на користь особи, які не потребують додаткових дій адміністра­тивних органів, виконуються (реалізуються) такою особою добро­вільно шляхом доведення його до відома таких осіб (напр., ліцензії на здійснення видів господарської діяльності, дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів). Обтяжуючі (несприятливі) ад­міністративні акти також можуть виковуватися (реалізовуватися) зобов’язаною особою - адресатом адміністративного акта у добро­вільному порядку;

примусово - адміністративним органом, який прийняв адмініст­ративний акт або іншим адміністративним органом, у т.ч. у порядку виконавчого провадження, згідно з Законом України «Про виконав­че провадження»^{[624] [625].}

Адміністративний орган, який прийняв адміністративний акт, може визначити порядок його виконання, зокрема відстрочити ви­конання адміністративного акта, якщо інше не передбачено законом (ч. 2 ст. 92 Закону України «Про адміністративну процедуру»). Це положення закріплює за адміністративним органом право на управ­лінський розсуд під час визначення порядку і строків виконання адміністративного акта, звісно з дотриманням тих меж, яких окрес­лено принципами адміністративної процедури та іншими нормами законодавства. З урахуванням змісту цієї частини статті необхідно виходити з того, що таке право адміністративного органу поширю­ється на адміністративні акти, які покладають на їх адресатів відпо­відні обов’язки або визначають заборони^[626].

Під час виконання адміністративного акта, спрямованого на ви­конання будь-якої дії чи утримання від будь-яких дій, адміністра­тивним органом можуть застосовуватися до особи заходи впливу, крім випадків, якщо виконання адміністративного акта здійснюєть­ся примусово у порядку, визначеному законодавством про виконав­че провадження.

Рішення про застосування заходу впливу приймається адмініст­ративним органом у разі, якщо адміністративний акт добровільно не виконано зобов’язаною особою - адресатом адміністративного акта (абз. 1 ч. 4 ст. 93 Закону України «Про адміністративну про­цедуру»).

Обраний захід впливу має відповідати меті, з якою забезпечу­ється виконання адміністративного акта. Захід впливу обирається таким чином, щоб шкода для зобов’язаної особи та для суспільства була мінімальною.

Заходами впливу є:

1) вчинення дій за рахунок зобов’язаної особи - адресата адмініст­ративного акта, відповідно до ст. 95 Закону України «Про адміні­стративну процедуру», здійснюється:

іншою особою, за дорученням адміністративного органу, у разі, якщо передбачене адміністративним актом зобов’язання не виконується зобов’язаною особою - адресатом адміністративного акта, але його виконання може забезпечити інша особа, орган ви­конання може доручити такій особі виконання зазначеної дії за рахунок зобов’язаної особи (напр., демонтаж тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, демонтаж реклам­них засобів);

адміністративним органом, якщо це можливо, шляхом само­стійного виконання дій, передбачених адміністративним актом, за рахунок зобов’язаної особи, якщо інше не встановлено зако­ном. У такому випадку адміністративний орган має право вимага­ти від зобов’язаної особи відшкодування у повному обсязі витрат, пов’язаних із самостійним виконанням ним адміністративного акта;

2) накладення грошового стягнення за невиконання адміністра­тивного акта, відповідно до ст. 95 Закону України «Про адміністра­тивну процедуру», застосовується у разі, якщо адміністративний акт не виконано зобов’язаною особою - адресатом адміністратив­ного акта у встановлений адміністративним органом строк і перед­бачена таким актом дія не може бути виконана іншою особою.

Накладення грошового стягнення за невиконання адміністратив­ного акта здійснюється адміністративним органом шляхом винесен­ня постанови про накладення на зобов’язану особу грошового стяг­нення у розмірі (якщо інше не передбачено законом):

1) від 70 до 530 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - стосовно фізичних осіб (від 1190 грн до 9 010 грн);

2) від 175 до 1765 неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян - стосовно фізичних осіб - підприємців, громадських об’єднань, що не мають статусу юридичної особи, юридичних осіб (від 2 975 грн до 3 005 грн).

Постанова про накладення на зобов’язану особу - адресата ад­міністративного акта грошового стягнення, винесена адміністратив­ним органом, є виконавчим документом та підлягає примусовому виконанню у порядку, встановленому законодавством про виконав­че провадження (абз 2 ч. З, ч. 5 ст. 96 Закону України «Про адмініст­ративну процедуру»).

Накладення на зобов’язану особу - адресата адміністративного акта грошового стягнення не звільняє її від виконання адміністра­тивного акта. У зв’язку із цим, у ч. 2 ст. 96 Закону України «Про адміністративну процедуру» передбачено, що одночасно із засто­суванням грошового стягнення адміністративний орган призначає новий строк для виконання адміністративного акта.

Повторне невиконання адміністративного акта у новопризначе- ний строк без поважних причин дозволяє адміністративному органу у тому самому порядку одноразово накласти на зобов’язану особу - адресата адміністративного акта грошове стягнення у тому самому або подвійному розмірові;

3) безпосередній вплив є найбільш жорстким заходом впливу, пе­редбаченим Законом України «Про адміністративну процедуру», оскільки застосовується якщо виконання дій за власний рахунок зобов’язаної особи - адресата адміністративного акта чи грошове стягнення, накладене відповідно до закону, не можуть досягти мети

адміністративного акта або з об’єктивних обставин не можуть бути застосованими.

У разі, якщо адміністративному органу законом не надано пов­новаження щодо застосування безпосереднього впливу, за його звер­ненням адміністративний акт виконується іншим адміністративним органом, який має відповідні повноваження (ч. 2 ст. 97 Закону Укра­їни «Про адміністративну процедуру»).

15.4.