Торгівля людьми як прояв нелегальної міграції

На сьогодні торгівля людьми становить надзвичайно серйозну гу­манітарну, економічну та міграційну проблему. Цей протиправний со­ціальний феномен не лише виступає проявом нелегальної міграції, він також тісно пов’язаний з організованою злочинністю та тіньовою еко­номікою, підміняє формальні соціальні інститути суспільства шляхом виконання функцій, пов’язаних із забезпеченням життєво важливих по­треб людей у вільному пересуванні, здобутті освіти, працевлаштуванні, отриманні належного рівня заробітної плати, відпочинку тощо.

Вперше людина стала предметом купівлі-продажу ще в епоху фор­мування товарних відносин. Сьогодні торгівля людьми є соціокультур- ним феноменом, закономірним та деструктивним результатом суспіль­ного розвитку.

У цьому контексті соціально-економічна природа торгівлі людьми пов’язується з науково-технічним прогресом, економічною глобаліза­цією, трудовою мобільністю, економічними змінами, ескалацією зло­чинності, корупцією, бідністю, особливо жіночою, сегрегацією на ринку праці, обмеженістю доступу численних груп населення до ефективної зайнятості, освіти, соціального захисту тощо. Наведений перелік нега­тивних факторів, що сприяють поширенню торгівлі людьми як з боку попиту, так і з боку пропонування, не є вичерпним. У сучасних умовах зазначені фактори набули загострення й досягли апогею внаслідок стрімкої глобалізації.

Ринковий, високоприбутковий та латентний характер торгівлі людьми, здатність швидко пристосовуватися до нових реалій життя не дозволяють реально оцінити масштаби її поширення. Щороку тисячі людей у результаті обману, продажу, насильства або іншого примусу по­трапляють в експлуатацію, стають товаром транснаціональної злочин­ної індустрії, що, за оцінками експертів, приносить від 7 до 31,6 млрд доларів прибутку на рік^[104]. На найбільший ризик стати жертвою торгів­лі людьми наражається саме соціально незахищена частина населен­ня, оскільки саме вона найчастіше зазнає трудової експлуатації.

Проблеми нелегальної міграції та торгівлі людьми привертають сьогодні все більшу увагу міжнародного та європейського співтова­риств. За інформацією 00Н, проблема торгівлі людьми має стійку тен­денцію до розповсюдження в глобальному масштабі, а після змін на по­літичній карті Європи ця проблема все більше охоплює країни Східної Європи, до яких належить і Україна^[105]. Поширення торгівлі людьми в сучасних умовах є закономірним результатом дисфункцій соціальних інститутів та негативним наслідком невдалих економічних, соціальних і культурних перетворень та інших чинників. Ступінь її інституціоналі- зацїї та вростання в суспільство залежить від рівня культури окремого етапу розвитку соціуму.

Торгівля людьми не виключає добровільної згоди з боку об’єк­та торгівлі нелегально мігрувати та працювати десь за кордоном, од­нак така добровільність не означає згоди на примусову експлуатацію. Особи, які стали об’єктами продажу з метою їх подальшої експлуатації, можуть, так би мовити, балансувати протягом усього цього періоду на грані легального та нелегального статусу. Тому феномен торгівлі людьми, і на цьому слід особливо наголосити, неможливо чітко окрес­лити як нелегальний чи неправомірний в цілому, оскільки статус цих людей може бути нелегальним лише на одному з етапів.

Метою всього процесу торгівлі людьми є експлуатація об’єкта тор­гівлі в злочинних цілях. Утягнення до злочинних мереж та експлуатація у кримінальних цілях виступають ключовими елементами процесу тор­гівлі людьми. При цьому специфічною особливістю взаємозв’язку між торгівцями людьми та їхніми жертвами є недовготривалий характер їхніх відносин, оскільки жертва розглядається лише як спосіб швидко­го збагачення в ході нетривалої експлуатації. На доповнення до пла­ти за доставку торговці одержують прибутки від експлуатації живого товару та втягнення його до кримінальних структур.

Найбільш повно сутність такого протиправного феномена, як тор­гівля людьми, може бути визначена шляхом установлення його харак­терних рис. До останніх можна віднести такі:

- наявність статусно-рольової структури, що ґрунтується на відно­синах «жертва — торгівець людьми — споживач (клієнт)»; як пра­вило, організований характер цього «бізнесу» полягає у зміні спон­танних, випадкових і хаотичних дій на впорядковану, стандарти­зовану, нормативно врегульовану та стійку взаємодію злочинців, що передбачає професіоналізацію з чітким розподілом функцій та ролей усередині злочинних угруповань;

- виробництво, обмін ресурсами (у випадках трудової експлуатації та використання жертв із метою жебрацтва) та надання послуг різ­номанітного характеру під час трудової та сексуальної експлуата­ції, надання послуг сурогатного материнства;

- отримання торгівцями людьми платні за свої послуги на підставі довгострокових угод (такі суми є доволі значними, тому особливо­го поширення у середовищі цих людей набуває боргова кабала, яка породжує ще більшу залежність «живого товару» від торговця);

- у разі недотримання правил, установлених торгівцями людьми, до жертв застосовуються неправові санкції (штрафи, фізичні пока­рання, психічний примус тощо);

- налагодження стабільних, тривалих і стійких зв’язків, розподіл праці, диференціація та спеціалізація в межах задоволення певних суспільних потреб у нелегальних і легальних товарах та послугах і виконанні інших функцій;

- наявність системи організацій та установ, розгалуженої системи злочинних угруповань, що спеціалізуються на торгівлі людьми як одній із сучасних форм рабства);

- інтеграція в економічну, соціально-політичну, ідеологічну та цін­нісну підструктури суспільства^[106].

Окремо відзначимо, що під час перевезення людей до країни при­значення міжнародні кордони перетинаються, як правило, або неле­гально, або напівлегально.

Таким чином, поняття «торгівля людьми», перш за все, передба­чає дії, спрямовані на вербування, приховування, отримання, продаж та перевезення в межах державного кордону чи поза ним особи з метою експлуатації та отримання від цього економічної вигоди з використан­ням обману, шахрайства, насильства, зловживання владою або в інший спосіб.

Разом із тим, хоча поняття «торгівля людьми» та «нелегальне переправлення мігрантів» мають деякі спільні риси, але між ними є і значні розбіжності. Англійський термін «smuggling» означає нелегаль­не ввезення або вивезення тих чи інших предметів. Отже, контрабанда людьмей означає нелегальне переправлення людей із країни походжен­ня (експорту) до країни призначення (імпорту). Це явище має завжди протиправний характер і тому легше піддається визначенню, ніж по­няття «торгівля людьми».

Нелегальне переправлення мігрантів має деякі риси, притаманні і торгівлі людьми. Серед них варто вказати такі: 1) обов’язкова наяв­ність посередника, контрабандиста, який організовує перетин кор­дону, але не надає такого широкого кола послуг, як торговці людьми; 2) нелегальність перетину всіх міжнародних кордонів в обхід прикор­донного контролю, на відміну від торгівлі людьми, яка допускає і ле­гальний шлях перетину кордонів; 3) добровільність переміщень людей; 4) отримання прибутку з тих грошей, які нелегальний мігрант платить контрабандисту.

На відміну від торгівлі людьми, ця плата виплачується як авансом, так і безпосередньо після успішного переправлення. Боргова кабала майже не практикується.

Протиправна діяльність із нелегального переправлення мігрантів охоплює:

- порушення правових міграційних інститутів;

- нелегальний перетин кордону;

- нелегальний в’їзд та проживання у країні;

- використання недозволенних транспортних засобів;

- виготовлення та використання фальшивих документів чи пору­шення у використанні справжніх документів;

- звернення до органів влади для отримання допомоги та коштів на підставі фальшивих документів;

- організацію перевезення, забезпечення місць притулку та неле­гальної роботи.

Таким чином, під нелегальним переправленням мігрантів слід ро­зуміти вид діяльності, спрямований на навмисне сприяння іноземцям у перетині кордону або проживанні на території держави на умовах, що суперечать правилам та умовам, що діють у цій державі. Головним елементом, який відрізняє «торгівлю людьми» від «нелегального пере­правлення мігрантів», є саме елемент експлуатації.

Отже, нелегальне переправлення мігрантів можна вважати значно ширшим явищем, ніж торгівля людьми за своїми масштабами та харак­тером бізнесу. Прибуток у ньому надходить від плати за перевезення. З іншого боку, торгівля людьми характеризується особливо прихова­ною формою організованої злочинності, оскільки прибуток отримуєть­ся як від плати за переправлення через кордон, так і від подальшої екс­плуатації живого товару.

Окремо слід зазначити, що провідною міжурядовою організа­цією у міграційній галузі, створеною для вирішення численних мігра­ційних проблем у сучасному світі, виступає Міжнародна організація з міграції (далі — MOM). Головними цілями й напрямками діяльно­сті цієї міжурядової організації є: 1) тісна співпраця з урядами країн, представлення та захист інтересів людей, що обрали для себе мігра­цію як єдиний можливий засіб вирішення своїх проблем; 2) попере­дження та боротьба з негативними міграційними явищами — тор­гівлею людьми та рабством (в тому числі сексуальним) трудових мігрантів.

Представництво MOM в Україні почало працювати в Києві у 1996 році, коли Україна отримала статус країни — спостерігача MOM. У 2001 році Україна звернулась із запитом про надання їй статусу кра­їни — члена MOM, і у 2002 році було ратифіковано угоду про членство України в цій організації.

Нині Представництво Міжнародної організації з міграції в Україні надає реінтеграційну допомогу постраждалим від торгівлі людьми з метою експлуатації їх праці. Допомога охоплює придбання квитків, надання тимчасового житла, медичну, психологічну та юридичну під­тримку, реінтеграційні гранти, поновлення документів, професійну пе­репідготовку на курсах тощо.

Статистичні та аналітичні матеріали Представництва Міжнародної організації міграції в Україні свідчать про збільшення кількості вияв­лених правоохоронними органами фактів торгівлі людьми в Україні. У цілому понад 120 тис. українців постраждали від різних форм торгівлі людьми за кордоном з 1991 по 2015 роки.

У перші 6 місяців 2015 року Представництво MOM в Україні вия­вило 292 особи, які постраждали від торгівлі людьми з метою трудо­вої та сексуальної експлуатації у 9 країнах, зокрема в Україні, та надало їм допомогу. Ця кількість є на ЗО % меншою за минулорічний показник, що є результатом перенесення уваги та ресурсів громадянського су­спільства та державних структур на інші нагальні проблеми, зокрема на масове внутрішнє переміщення населення та збройний конфлікт на Донбасі. Російська Федерація залишається основною країною при­значення для торгівлі людьми з України, хоча відсоток постраждалих осіб, які повернулися з цієї країни у 2015 році та звернулися по допомо­гу до MOM, зменшився до 66 % із 77 % у 2013-2014 роках. З країн - чле­нів Європейського Союзу повернулися 18% постраждалих осіб (15% у 2014 р.), із них 86,5 % постраждали у Польщі. Іншими країнами при­значення у 2015 році були Молдова, Білорусь, Казахстан і самопроголо- шена республіка Абхазія (вперше в історії Програми MOM з протидії тор­гівлі людьми в Україні). Обсяги внутрішньої торгівлі людьми залиши­лися невеликими у порівнянні з попередніми роками та становили 3 % від загальної кількості випадків (2 % у 2014 р., але 15 % у 2012 р. та 9 % у 2013 р.); були ідентифіковані окремі випадки експлуатації на терито­рії Автономної Республіки Крим. Як і в 2014 році, 91 % постраждалих осіб, які звернулися до MOM у січні-червні 2015 року, зазнали трудо­вої експлуатації (89 % у 2013 р. та 80 % у 2012 р.). Основними галузя­ми цього виду експлуатації були виробництво, будівництво та сільське господарство. Вперше за останні кілька років серед виявлених постраж- далих осіб переважають жінки (55 % порівняно з 42 % у 2014 р., 48 % у 2013 р. та 44 % у 2012 р.), — це ознака непропорційного впливу криз на стан жінок у суспільстві. Більшість постраждалих осіб у першому півріччі 2015 року, як і протягом 2014 року, — молоді люди до 35 років; три особи постраждали у віці до 18-ти років. Понад 70 % постраждалих мають технічну або вищу освіту; понад 50% походять з обласних цен­трів (раніше більшість походила із сільської місцевості), що відображає загальне погіршення економічної ситуації в Україні. Вербування у біль­шості випадків відбувалося на місцевому рівні через особистий контакт, місцеві газети або Інтернет. Відомі також випадки вербування у країнах призначення, де злочинці знаходять людей на вокзалах після прибут­тя або на ринках. Середня тривалість експлуатації становила від трьох до шести місяців, після чого постраждалих осіб зазвичай відпускали або вони втікали.

Україна і надалі змушена вирішувати проблему масового перемі­щення осіб з Донбасу й Автономної Республіки Крим. Внутрішньо пере­міщені особи (ВПО) особливо потребують підвищення обізнаності щодо безпечної міграції, працевлаштування та запобігання торгівлі людьми, адже вони є цільовою групою для недобросовісних посередників, які пропонують послуги з еміграції та отримання статусу біженця за кордо­ном. На сьогодні MOM виявила сім випадків торгівлі людьми (або спроб торгівлі людьми) серед ВПО. Кількість дзвінків від ВПО на Національну гарячу лінію з протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів (527 з мобільного) зросла на 14% у перші 6 місяців 2015 року порів­няно з усім 2014 роком. Ситуація на Донбасі надалі викликає серйозне занепокоєння. MOM проводить її регулярний моніторинг, вивчаючи по­відомлення у пресі й через опитування місцевих громадських організа­цій та новоприбулих внутрішньо переміщених осіб, а також аналізуючи статистику гарячої лінії 527.

Були виявлені такі тенденції:

- викрадення жінок та дівчат для сексуальної експлуатації та при­мусової праці;

- примусове вербування/викрадення чоловіків та хлопців для участі у незаконних збройних формуваннях та для трудової експлуатації;

- примус до праці осіб, які були незаконно затримані антиурядови­ми силами; збільшення кількості дітей, які жебракують.

Кількість зареєстрованих злочинів, пов’язаних з торгівлею людь­ми, почала збільшуватися у перші шість місяців 2015 року і склала 92 випадки (для порівняння: 109 випадків у 2014 р., 130 — у 2013 р., 162 — у 2012 р.). Тим не менш, кількість постраждалих осіб, яких право­охоронні органи спрямували до MOM та місцевих громадських органі­зацій для отримання допомоги, залишилася низькою (27 осіб у 2015 р., 52 — у 2014 р., 105 — у 2013 р. порівняно з 232 особами у 2012 р.), що ві­дображає негативну тенденцію останніх 2,5 років.

Українське законодавство сьогодні вже має певну нормативну базу, яка дозволяє застосовувати систему заходів, що здійснюються в межах протидії торгівлі людьми, спрямованих на виявлення таких злочинів, осіб, які від цього постраждали, встановлення фізичних/юридичних осіб — торгівців людьми та притягнення їх до відповідальності.

На сьогодні така протидія здійснюється у певних напрямах:

- боротьба безпосередньо із торгівлею людьми, яка відповідає су­купності ознак заволодіння, продажу та злочинного використання;

- боротьба із заволодінням особою — викраденням або вербуван­ням людей;

- боротьба із незаконним переміщенням людей — незаконною міграцією;

- боротьба із незаконним використанням людей — експлуатацією праці, незаконним усиновленням, незаконною трансплантацією органів, звідництвом, експлуатацією проституції, використанням у збройних конфліктах, рабством тощо^[108].

Закон України «Про протидію торгівлі людьми» (2011 р.) визна­чив організаційно-правові засади протидії торгівлі людьми, гаранту­ючи тендерну рівність, основні напрями державної політики та заса­ди міжнародного співробітництва у цій сфері, а також повноваження органів виконавчої влади, порядок встановлення статусу осіб, які по­страждали від торгівлі людьми, та порядок надання допомоги таким особам.

Вказаний Закон трактує торгівлю людьми так: «здійснення неза­конної угоди, об’єктом якої є людина, а так само вербування, перемі­щення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з ме­тою експлуатації, у тому числі сексуальної, з використанням обману, шахрайства, шантажу, уразливого стану людини або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, з використанням службового становища або матеріальної чи іншої залежності від іншої особи, що від­повідно до Кримінального кодексу України визнаються злочином».

Починаючи з 2012 року Кабінетом Міністрів України було ухвалено низку підзаконних актів на виконання закону України «Про протидію торгівлі людьми», а саме постанови від 18.01.2012 № 29 «Про національ­ного координатора у сфері протидії торгівлі людьми», від 21.03.2012 № 350 «Про затвердження Державної цільової соціальної програми протидії торгівлі людьми на період до 2015 року», від 18.04.2012 № 303 «Про затвердження Положення про створення та функціонування Єдиного державного реєстру злочинів торгівлі людьми», від 23.05.2012 № 417 «Про затвердження Порядку встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми», від 25.07.2012 № 660 «Про затвер­дження Порядку виплати одноразової матеріальної допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми», від 22.08.2012 № 783 «Про за­твердження Порядку взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми».

Активно виконується також Державна цільова соціальна програма протидії торгівлі людьми на період до 2015 року^[109].

Ухвалені документи уточнюють положення Закону та визнача­ють шляхи його реалізації. Серед головних позитивних моментів слід відзначити те, що, по-перше, встановлюється статус особам, які по­страждали від торгівлі людьми, що дозволяє їм отримати допомогу, в тому числі матеріальну, від держави; по-друге, визначається відпо­відальність різних державних структур за діяльність у сфері надання допомоги постраждалим особам; по-третє, окремі положення стосу­ються надання допомоги дітям та іноземним громадянам. Відповідно до ухвалених документів Міністерство соціальної політики України визначено національним координатором у сфері протидії торгівлі людьми.

Отже, в основу ефективної політики держави із запобігання тор­гівлі людьми покладено не лише заходи кримінально-правового харак­теру, а й економічні, соціальні та культурні перетворення, спрямовані на зменшення рівня вразливості економічно й соціально незахищених верств населення.

3.