Нелегальна міграція: поняття та вплив на громадський порядок і громадську безпеку

Варто підтримати позицію А. П. Мозоля в тому, що нелегальна мі­грація — це перетинання кордонів України з цілями або в порядку, які не відповідають її законодавству^[101].

Закон України «Про основи національної безпеки України» зара­ховує нелегальну міграцію до числа загроз національним інтересам і національній безпеці України у сфері державної безпеки. Інакше кажу­чи, нелегальна міграція є не лише соціально небезпечним, шкідливим, протизаконним явищем, але й таким, що реально загрожує державним інтересам і громадській безпеці нашої держави. Вона є однією з причин зростання злочинності, поширення небезпечних захворювань, розвит­ку підпільного ринку праці, виникнення напруженості у відносинах між багатьма державами.

Характеризуючи нелегальну міграцію як об’єктивне явище, варто визначити тлумачення деяких ключових термінів, усталених у більшо­сті країн світової співдружності. Зокрема, мігрантом є особа, яка за влас­ним бажанням переїжджає з території держави свого громадянства (або особа, яка не має громадянства і переїжджає з території держави свого постійного місця проживання) на територію іншої держави з метою по­дальшого працевлаштування для проживання на певний час чи постійно.

Якщо мігрант незаконно (тобто з порушеннями встановлених пра­вил) в’їхав до держави або продовжує перебувати у країні після закін­чення строку дії візи, не маючи права на проживання, то він є нелегаль­ним мігрантом.

У законі України «Про правовий статус іноземців та осіб без гро­мадянства» чітко визначено термін «нелегальний мігрант», під яким розуміється іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не зверну­лися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебу­вання втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Як бачимо, нелегальним мігрантам притаманні три типи ознак: за­гальні — присутні в усіх членів суспільства; особливі — характерні для суб’єкта міграції взагалі; спеціальні — характерні тільки для суб’єкта нелегальної міграції.

Варто також зауважити, що нелегальний мігрант не може бути об­межений певними віковими рамками. Ним може бути неповнолітня ди­тина, людина середнього або похилого віку.

Наведемо ознаки, характерні для нелегального мігранта. По- перше, це стан особи, яка вирішила здійснити переміщення нелегаль­ним шляхом. По-друге, це спосіб перетину кордону. По-третє, це ви­користання підроблених чи зіпсованих документів або їх відсутність взагалі.

Враховуючи всі особливості нелегального мігранта, можемо за­пропонувати свою дефініцію: такими суб’єктами є іноземці, що прибу­ли з країн візового режиму без українських віз та офіційних запрошень, або проживають без дійсного документального оформлення, або нама­гаються незаконно виїхати з України.

Значну частину нелегальних мігрантів в Україні складають так звані транзитні мігранти — особи, які перетинають одну чи кілька кра­їн з метою мігрувати до країни кінцевого призначення.

До напівлегальних мігрантів, як правило, відносять осіб, які сво­го часу виїхали за кордон на законних підставах, мали відповідну візу, але після її закінчення відмовилися покинути цю країну й залишилися в ній. До них належать також особи, що прибули до тієї чи іншої країни, маючи туристичну візу, та влаштувалися на роботу; студенти, «бізнес­мени» — так звані «човники», що осідають на постійне місце проживан­ня в інших країнах, займаючись, до речі, кримінальним бізнесом. До них додаються й «відмовники», тобто особи, яким відмовлено у наданні ста­тусу біженця чи політичного притулку. Достатньо вказати, що лише від 20 до 25 % «відмовників» у Західній Європі добровільно чи за сприяння приймаючої країни повертаються додому.

З урахуванням зазначених підходів до розуміння досліджуваної ка­тегорії, можна виділити низку ознак, які найповніше характеризують зміст терміна «нелегальна міграція»:

1) нелегальна міграція виступає формою територіального перемі­щення мігрантів (добровільного або вимушеного);

2) вона обов’язково виникає з порушенням правових норм щодо порядку в’їзду, виїзду, перебування (проживання) або транзитного проїзду через територію держави, тобто без оформлення відповідних документів та дозволів, а також з використанням фіктивних або таких, що втратили юридичну силу документів, у зв’язку із простроченням терміну їх дії;

3) нелегальна міграція здійснюється: а) особою, яка не перебуває у громадянстві країни призначення і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; б) особою, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

Отже, нелегальна міграція — це добровільне або вимушене перемі­щення населення (іноземця або особи без громадянства) через держав­ні кордони з метою зміни місця перебування чи проживання або тран­зитного проїзду, здійснюване з порушенням законодавства, чинного на території держави міграції.

Уявлення про масштаби нелегальної міграції дає статистика виявлення нелегальних мігрантів на території України Державною прикордонною службою України. Починаючи з 2005 року, кількість затриманих нелегалів на ділянці українського кордону зменшу­валася, але вже з 2014 року вона різко зростає. Якщо у 2005 році під час спроби незаконно перетинути кордон було затримано 4720 осіб (2007 р. — 3735, 2010 р. — 1580, 2012 р. — 1120, а за 2013 р. — 983), то у 2014 році — 3518, а за 8 місяців 2015 року — 3428 осіб (рис. 1).

? Кількість нелегальних мігрантів

Рис. 1. Кількість нелегальних мігрантів, яких було затримано і яким відмовлено у в'їзді в Україну в 2003-2015 рр.

За даними MBC України, у 2012 році 733 тис. іноземців перебува­ли в Україні без законних підстав, з них притягнуто до відповідальності 52,3 тис, осіб, депортовано з України 2008 осіб. За даними Адміністрації Державної прикордонної служби України, протягом 2008-2012 ро­ків не виїхало з України більше 123 тис. іноземців з країн-постачаль- ників нелегальних мігрантів, що створює реальну загрозу національ­ній безпеці України, оскільки ніхто не знає, де зараз ці люди і що вони роблять.

На увагу заслуговує структура потоків нелегальних мігран­тів, затриманих на кордоні України, яка залишається характер­ною для останніх років: переважну їх кількість (близько 68%) ста­новлять громадяни пострадянських країн, здебільшого Молдови, Грузії, окремих регіонів Росії, Вірменії, Таджикистану, Азербайджану й Узбекистану.

Частка іноземців із країн Південно-Східної Азії, Середнього, Близького Сходу та Африки становить близько 32 % (переважно грома­дяни Афганістану, Сомалі, Сирії, Еритреї, Шрі-Ланки та Туреччини).

Така структура міграційних потоків насамперед пов’яза­на з безвізовим порядком в’їзду в Україну громадян пострадян­ських країн, чим активно користуються потенційні нелегальні мігранти.

Зміну структури потоків нелегальних мігрантів, затриманих на кордоні України у 2003-2015 рр., за громадянством відображено на рис. 2.

Рис. 2. Структура потоків нелегальних мігрантів, затриманих на кордоні України у 2003-2015 рр.

Міграційне «навантаження» нелегальних мігрантів на різні ре­гіони країни розподіляється нерівномірно. Найбільша їх кількість була затримана у місті Києві, в Одеській, Харківській, Донецькій, Дніпропетровській і Херсонській областях. Це свідчить про те, що ма­совий прояв нелегальна міграція має у великих містах України, а також у прикордонних зонах, які є місцями переправи нелегальних мігрантів до Європи.

Останнім часом відмічаються спроби організації незаконного пе­реправлення нелегальних мігрантів із країн Азії та Африки (переважно Нігерії, Конго, Камеруну, Гвінеї, Еритреї та Сирії), які легально прибу­ли в Україну за дійсними українськими візами та деякий час тут пе­ребували, до країн Європейського Союзу за чужими та підробленими документами європейських країн (Іспанії, Франції, Бельгії, Португалії, Великобританії тощо). Проте такі спроби не мають систематичного характеру.

Під час розгляду особи нелегального мігранта потрібно зверну­ти увагу на такі особливості, як стать, вік, сімейне становище, місце постійного проживання, рівень освіти, мова спілкування, віроспові­дання та професійний статус. Нелегальні мігранти — це здебільшого молоді чоловіки (не старші за ЗО років і більш як наполовину самот­ні). За нашим дослідженням, мігранти 17-20 років становлять 5,8% від загальної кількості мігрантів, 21-25 років — 33,0%, 26-30 років — 25,2 %, 31-35 років — 16,2 %, 36-40 років — 8,4 %, 41-50 років — 1,6 %, 51-67 років — 4,4%. Отже, найвищий відсоток нелегальної міграції становлять мігранти віком 21-25 і 26-30 років, — це вік трудової ак­тивності, прагнень, бажання виділитися, добитися кращого життя для себе і своїх рідних. Багато мігрантів з цієї категорії — чоловіки, які не хочуть брати зброю в руки, тому тікають зі своєї країни. Найменший показник — у віковій групі 46-50 років. Ці люди психологічно дуже важ­ко сприймають свій виїзд з батьківщини, залишення основної роботи та житла. Вони не прагнуть у такий спосіб змінити своє економічне ста­новище у похилому віці, рівень життя тощо. Значна частина цієї групи, за нашим опитуванням, — це є політичні або екологічні мігранти — 83 % від загальної кількості людей цієї групи. Люди віком 51-67 років у своїй більшості їдуть зі своїми молодшими родичами, сім’ями, тому що не можуть залишитися на батьківщині без способу існування і не ма­ючи змоги заробити гроші у похилому віці. Єдині їхні годувальники — це їхні діти.

Одним з аспектів, який характеризує процеси нелегальної міграції, є її транскордонний та організований характер. У незаконному пере­правленні нелегальних мігрантів провідну роль відіграють організова­ні транскордонні злочинні угруповання, що актуалізує питання поси­лення боротьби з організованою злочинністю в міграційній сфері. Стає реальністю залучення у ці процеси міжнародних кримінальних груп і об’єднання їх із внутрішніми угрупованнями, що призводить до ство­рення розгалуженої мережі транснаціональної організованої злочинно­сті у сфері нелегальної міграції.

В Україні перетинання кордону здійснюється, як правило, потяга­ми й автомобільним транспортом. Для приховування від прикордон­ного та митного контролю найчастіше використовуються: а) тайники та службові приміщення за сприяння поїзних бригад й опломбовані ве­ликогабаритні автомобілі; б) підроблені або чужі документи; в) тран­зитний проїзд російських потягів територією України; г) висадка неле­гальних мігрантів на прикордонних станціях Росії чи Білорусі; ґ) перехід державного кордону через пункти пропуску у службових чи приватних справах.

Головними організаторами нелегальної міграції здебільшого ста­ють представники національних діаспор^[102], легалізовані в Україні, а пособницька база формується з жителів прикордонних районів. Найчастіше метою цих осіб є задоволення таких потреб (у різних спів­відношеннях): одержання матеріальної винагороди, сприяння родичам, релігійні потреби. На сьогодні спільними зусиллями правоохоронних органів України та суміжних держав вдалося припинити діяльність ки­тайського, індуського, в’єтнамського та пакистанського каналів неле­гальної міграції.

Масове прибуття нелегальних мігрантів має негативні наслідки, які позначаються на стані громадського порядку та громадської безпе­ки. Інакше кажучи, воно впливає на сукупність відносин, що забезпечу­ють недоторканність громадян України, захист їх прав, необхідні умови для спілкування, їх праці, відпочинку, для повсякденної діяльності дер­жавних та громадських організацій.

Внесок мігрантів у злочинність окремих регіонів є різним. Він визначається, перш за все, масштабами самого потоку мігрантів, який, як правило, тим вищий, чим більший населений пункт. Великі міста з їх широким спектром можливостей завжди були привабли­вішими для приїжджих. У Києві, наприклад, частка мігрантів се­ред усіх злочинців сягає майже третини. Контингент мігрантів та­кож є неоднорідним за своїм складом, мотивацією та метою приїз­ду, тривалістю перебування, етнічними та соціальними ознаками. Отже, різним є і характер впливу цих мігрантів на кримінологічну ситуацію^[103].

У місцях своєї концентрації нелегальні мігранти сприяють зрос­танню правових, економічних, соціальних, етнокультурних, релігійних і психологічних проблем, пов’язаних із цією тенденцією. Вони загос­трюють житлову проблему, посилюють безробіття, підвищують наван­таження на всю інфраструктуру відповідного регіону, що ускладнює роботу транспорту, підприємств побутового обслуговування та інших галузей господарства.

Сільська місцевість приваблює лише тих нелегальних мігрантів, які вирішили залишитися на постійне місце проживання або отримали статус біженців, але за статистикою це дуже незначна кількість осіб. Усі названі фактори сприяють зростанню криміногенності як нелегальних мігрантів, так і корінного населення. Зокрема, суперечки нелегальних мігрантів з місцевими жителями стимулюють об’єднання і тих, і інших за національними, земляцькими ознаками, що призводить до утворен­ня відповідних кримінальних формувань.

Окремо відзначимо, що вплив нелегальних мігрантів на рівень злочинності в країнах вселення може бути як прямим, так і побічним.

Прямий вплив полягає в тому, що певна частина нелегальних мі­грантів у період адаптації вчиняє адміністративні правопорушення та злочини. До прямого потрібно віднести і вплив антисуспільних еле­ментів із числа нелегальних мігрантів на представників корінного на­селення з метою втягнення останніх у злочинну діяльність.

Побічний вплив полягає в тому, що міграційні процеси здебіль­шого негативно позначаються на соціально-демографічній ситуації в країні прибуття. Перш за все, це стосується матеріальних труднощів нелегальних мігрантів, необлаштованого побуту, відсутності постійних джерел доходів, непристосованості до місцевих умов життя. Сьогодні в Україні швидкими темпами зростає кількість адміністративних пра­вопорушень та злочинів, що вчиняються між самими нелегальними мігрантами.

Як правило, для нелегальних мігрантів є характерним вчинен­ня адміністративних правопорушень, що не вимагають високого про­типравного професіоналізму (крадіжки, грабежі, хуліганство тощо), їх незаконні дії переважно мають примітивний характер і спрямовані на задоволення нагальних потреб у добуванні коштів для існування. Група адміністративних правопорушень, вчинюваних нелегальни­ми мігрантами, характеризується вольовими, активними діями, яки­ми, всупереч чинним нормам права і моралі, порушуються правила поведінки у громадських місцях, що охороняються адміністратив­ними санкціями. Як правило, ці дії мають одноразовий, епізодичний характер.

З іншого боку, характер злочинів, які вчиняють нелегальні мі­гранти, показує, що обсяг та їх види є дуже різноманітними, як прави­ло переважають корисливо-насильницькі посягання: розбійні напади, вимагання, заподіяння тілесних ушкоджень, зґвалтування, вбивства, шахрайство, контрабанда, корупція, торгівля людьми, торгівля збро­єю, підробка документів, вчинення терористичних актів, захоплен­ня заручників, незаконна трансплантація органів і тканин людини тощо.

Для прикладу можна проаналізувати офіційні статистичні дані про кількість учинених на території України злочинів іноземними грома­дянами та стосовно цих громадян. Так, у 2011-2015 роках Державною прикордонною службою України порушено 332 кримінальні справи й внесено інформацію до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо організаторів і пособників нелегальної міграції.

За матеріалами оперативного документування винесено 166 ви­років суду стосовно 236 осіб, які виявилися причетними до організації незаконного переправлення людей через державний кордон.

Разом із тим, необхідно вказати і на проблему наркотрафіка, тобто незаконного перевезення через державний кордон наркотиків, а також зброї, боєприпасів та валюти.

Так, значним постачальником і виробником наркотиків ви­ступає Афганістан. Наркотрафік із Центральної Азії, зокрема з Афганістану, стимулює розвиток нелегальної міграції до Європи. За оцінками експертів НАТО, близько двох третин усього опіату ви­робляють в Афганістані та до 70% його переправляють через краї­ни Центральноазіатського регіону до Європи; зокрема, один із трьох основних каналів проходить територією України та Росії. Більшість наркоугруповань, які безпосередньо причетні до торгівлі зброєю, ви­користовують для цього законспіровані та перевірені перевалочні бази. За рахунок коштів, отриманих від незаконного обігу наркотиків, фінансуються сепаратистські, радикальні релігійні й терористичні організації.

Окрім того, існують не менш небезпечні інші наслідки, пов’яза­ні з нелегальною міграцією, — розповсюдження екзотичних для на­шої країни та клімату хвороб, поширення венеричних захворювань та СНІДу, проституція, наркоманія, алкоголізм та токсикоманія.

Отже, потік нелегальних мігрантів погіршує загальну криміноген­ну ситуацію у відповідних регіонах та містах України та створює додат­кові труднощі для оперативно-профілактичної діяльності правоохо­ронних органів.

2.