Структура адміністративних процедур

Дослідження адміністративних процедур потребують аналізу їхньої структури. Якщо у тлумачних словниках надається визна­чення терміна «система» як цілісності, яка складається з частин, з’єднання безлічі елементів, що знаходяться у відносинах і зв’язках один з одним, яка утворює певну єдність, то поняття «структура» розглядається як взаємозв’язок складових частин цілого, внутріш­ній устрій, будова^[500].

Послідовність у розвиткові змісту адміністративних проце­дур є їх найбільш характерною ознакою і важливою особливістю. Послідовність є змістовною якістю здійснення адміністративних процедур і означає наявність вимог суворої регламентації черго­вості дій, визначення того, що має бути зроблено спочатку, а що потім. Правильно обрана і така, що здійснюється, послідовність дій адміністративного органу та приватних осіб обумовлює та за­безпечує досконалість, оптимальність та ефективність здійснення адміністративних процедур. Отже, така діяльність суб’єктів адмі­ністративних процедур має чітко виражений циклічний характер. Говорячи про адміністративні процедури як про встановлений правовими нормами порядок реалізації правових форм публічно­го адміністрування, яка триває у часі та має на меті досягнення певного юридично-значущого результату, необхідно охаракте­ризувати їхню структуру та виокремити базові елементи. Так, І. О. Миколенко зазначає, що структура являє собою взаємозв’язок та взаєморозміщення частин цілого, і тому слід обов’язково ви­окремлювати критерії її побудови. Тому, при розгляді структури адміністративної процедури вчений виокремлює три критерії її по­ділу, зокрема, наявність задач і цілей, яких вирішує і досягає певна група процедурних дій; складання процедурних документів, які свідчать про вирішення задач і цілей; коло учасників адміністра­тивної процедури та їх правовий статус¹. Таким чином, науковці традиційно як елементи структури адміністративних процедур виокремлюють: процедурні дії, етапи стадій та стадії.

Конкретна адміністративна процедура має чітко виражений цик­лічний характер, тобто складається з певної кількості послідовних дій, які змінюють одна одну. Такі процедурні дії здійснюються не хаотично, а в чітко встановленій послідовності і знаходяться між собою у логіко-функціональному зв’язку. Отже, базовим, первин­ним елементом у структурі будь-якої адміністративної процеду­ри є процедурні дії - дії, необхідність здійснення яких у строгій послідовності передбачено нормами права для досягнення цілей адміністративної процедури. Так, В. Б. Авер’янов зазначав, що адмі­ністративно-процедурна діяльність реалізується в різноманітних видах процедурних дій, які становлять основу її змісту, та у зв’язку з чим їх класифікують на попередні, проміжні і завершальні. Вче­ний пропонує виокремлювати такі процедурні дії у справах про ад­міністративні правопорушення: припинення правопорушення і зас­тосування заходів, які мають забезпечувати провадження у справі (адміністративне затримання, доставляння до приміщення органів внутрішніх справ тощо), складання протоколу про адміністратив­не правопорушення^{[501] [502]. Так, Законом України «Про адміністративну процедуру» визначено процедурну дію - як дію адміністративного органу, що вчиняється під час розгляду адміністративної справи, але якою вона не вирішується по суті.}

Поряд із процедурними діями, як базовим, первинним елемен­том, до структури адміністративних процедур належать також стадії адміністративних процедур та етапи стадій адміністратив­них процедур. Головним елементом у структурі адміністративної процедури є стадія, тобто сукупність послідовно здійснюваних, взаємопов’язаних процедурних дій, яких об’єднано метою досягнен­ня юридичного результату. Значення стадій адміністративних про­цедур має прояв у тому, що вони відбивають логіко-функціональну послідовність розвитку адміністративної процедури. Ця послідов­ність відображає хід діяльності із прийняття нормативного акта або розгляду адміністративної справи у відповідності до виокремлення логічно пов’язаних цільових пріоритетів.

У структурі адміністративних процедур, крім стадій виокрем­люють також їх етапи, тобто відносно відокремлені частини стадії, яких покликано вирішити конкретні, найближчі завдання, стосов­но спільних завдань певної процедури. Сучасна адміністративіс- тика розглядає етап як окремий відрізок часу або частину адмі­ністративної процедури, що характеризується певними якісними змінами. Так, етап адміністративної процедури розуміється як сукупність процедурних дій, спрямованих на досягнення внут- рішньостадійної проміжної мети^[503]. Зокрема, на стадії ініціювання адміністративного провадження, необхідного для підготовки об­ґрунтованого рішення, найчастіше виокремлюють такі етапи, як етап правової ініціативи, етап аналізу ситуації та визначення ва­ріантів правового впливу на неї, етап підготовки проекту рішення тощо. Але, слід зазначити, що етап можна вважати факультатив­ним елементом структури адміністративних процедур, оскільки його присутність не є обов’язковою.

Отже, стадією адміністративних процедур є порівняно самостій­на частина, яка має внутрішню структуру, елементи якої послідов­но і логічно об’єднані в часі, спрямована на досягнення мети і ви­рішення власних завдань, але в межах загальних завдань конкретної процедури, має особливий суб’єктний склад, і результат процедури закріплюється у підсумковому рішенні, що має офіційний характер.

Виходячи з наведеного визначення, можна виокремити такі ха­рактерні риси стадії адміністративних процедур:

1) внутрішня структурованість, тобто стадії наслідують одна одну, і кожна попередня стадія закладає основу для наступної. Кож­на стадія адміністративних процедур визначається як послідовність дій, що здійснюється у часі. Саме стадійність адміністративних процедур є їх логіко-часовою характеристикою, що визначає послі­довність їх розвитку.

2) єдність структурних елементів адміністративної процедури, що реалізують власні завдання, але в межах загальних завдань, тоб­то кожна із стадій адміністративних процедур має свої конкретні завдання, що властиві тільки їй, та сприятимуть досягненню загаль­них завдань процедури щодо вирішення і розв’язання адміністра­тивної справи та реалізації (захисту) прав та свобод у сфері публіч­ного адміністрування, прийняттю нормативних актів та відповідно врегулюванню відносин у сфері публічного адміністрування. На­явність таких цілей і завдань є одним із найважливіших критеріїв відособлення певної сукупності процедурних дій в окрему стадію адміністративної процедури. З іншого боку, виокремлення за цим критерієм стадій адміністративної процедури служить правильно­му їх розумінню, нормативному закріпленню та реалізації;

3) особливий склад учасників конкретної стадії адміністратив­ної процедури. На різних стадіях адміністративних процедур склад учасників може варіюватися, крім того, частина їхніх процедурних прав і обов’язків може бути реалізованою лише на певних стадіях процедури;

4) наявність підсумкового рішення, оформленням якого за­звичай закінчується відповідна стадія, закріплюються її резуль­тати та вирішується питання про перехід до іншої стадії чи про завершення провадження в цілому. Адміністративні процедури закінчуються оформленням адміністративного акта, іншого про­цедурного документа (напр., протоколу) чи безпосередньо рішен­ня в адміністративній справі, в якому закріплюються результати, яких досягнуто при здійсненні процедурних дій на певній стадії чи при здійсненні адміністративної процедури в цілому. Прий­няттям процедурних рішень забезпечується прийняття кінцевого адміністративного акта та його виконання (для нормативних ак­тів - оприлюднення).

До того ж стадії конкретної адміністративної процедури далеко не завжди виокремлено у відповідних нормативних актах і виокре­мити їх можна лише шляхом аналізу правових норм, які вміщують такі акти.

Зважуючи на суттєві змістовні відмінності між адміністративни­ми правотворчими процедурами та правозастосовчими процедура­ми також суттєво відрізняється і перелік стадій таких процедур.

Так, нормативні акти приймаються у певному порядку, дотри­мання якого є однією з умов законності акта. Незважаючи на те, що структурні елементи стадій правотворчих адміністративних процедур по-різному визначаються вченими-адміністративістами, слід охарактеризувати найбільш поширений підхід щодо групуван­ня стадій процедури видання нормативно-правових актів публіч­ної адміністрації: оцінка необхідності прийняття акта та підготовка його проекту; погодження проекту, його обговорення та прийняття; реєстрація нормативно-правового акта в органах юстиції; оприлюд­нення акта^[504].

Першою стадією процедури адміністративної правотворчості є стадія оцінки необхідності прийняття акта та підготовка його проекту. Ця стадія містить такі етапи: правову ініціативу, аналіз ситуації та підготовку проекту акта. Нормативний акт може бути прийнято за наявності фактичних та юридичних підстав: до фактичних підстав належать такі, що відбивають об’єктивну пот­ребу у прийнятті такого акта (напр., це необхідність стабільного регулювання певних суспільних відносин; юридичною підставою прийняття акта може бути нормативний акт, доручення щодо роз­робки та прийняття певного акта). Наступний етап - аналіз ситуації, який дає змогу виявити фактичний стан справ, наявні проблеми та варіанти їх розв’язання. Далі складаються один чи декілька альтер­нативних проектів нормативного акта. Первісний проект акта най­частіше не є остаточним та потребує доопрацювання.

Другою стадією адміністративної правотворчої процедури є стадія погодження проекту, його обговорення та прийняття. Вчені зазначають, що більшість рішень неминуче набувають комп­ромісного характеру, та створюється рівновага сил із приводу його оцінки^[505].

Порядок погодження містить вчинення таких процедурних дій: надсилання головним розробником копії проекту заінтересованим органам; опрацювання положень проекту; прийняття заінтересова­ним органом рішення щодо проекту (погоджує його і повертає чи по­відомляє про наявні зауваження). Згода заінтересованих осіб може мати вираження у вигляді конкретно-визначеної позиції або відсут­ності будь-яких зауважень щодо проекту. При цьому використову­ються декілька варіантів відміток: візування проекту, що застосову­ється при погодженні з ним; виклад у письмовій формі зауважень при незгоді з проектом або з його окремими частинами; подання протоколу обговорення проекту правового акта на засіданні колегі­ального органу (при погодженні з колегіальним органом). Далі про­екти нормативних актів управління проходять етап редагування, підготовки супровідних документів, матеріалів погодження тощо.

Наступною стадією правотворчої процедури є стадія обгово­рення та прийняття нормативного акта, зміст якої залежить від суб’єктів, що видають ці акти. У колегіальних органах є можли­вим обговорення та обов’язкове голосування. У разі, якщо рішення приймається одноособово керівником органу публічного адмініст­рування ключовим на цьому етапові є підписання підготовленого та узгодженого проекту. Завершальним етапом цієї стадії є остаточне редагування документа, присвоєння акту порядкового номеру та його оформлення.

Третьою стадією процедури адміністративної правотворчості є стадія реєстрація нормативного акта в органах юстиції. Дер­жавна реєстрація нормативних актів міністерств, інших органів ви­конавчої влади, які є суб’єктами нормотворення, здійснюється від-

повідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р. № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади»¹.

Державна реєстрація нормативного акта полягає у: 1) проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законо­давству України, Конвенції про захист прав людини і основополож­них свобод 1950 р. і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов’язанням України у сфері європейської інтеграції та правом Європейського Союзу (acquis ЄС), антикорупційної екс­пертизи, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини; 2) прийнятті рішення про державну реєстрацію цьо­го акта; 3) присвоєнні акту реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. Ця стадія є факультативною, необов’язковість цієї стадії обумовлена тим, що не всі нормативні акти підлягають реєстрації в органах юстиції, а тільки ті, що вказані у Положенні про державну реєстрацію норма­тивно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади від 28 грудня 1992 р. № 731^{[506] [507]. Таким чином, державній реєстрації підлягають нормативні акти, які містять одну або більше норм, що зачіпають права, свободи, законні інтереси і стосуються обов’язків громадян та юридичних осіб, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації, або мають міжвідомчий характер, тобто є обов’язковими для інших органів виконавчої влади та органів місцевого самовряду­вання, а також юридичних осіб, що не належать до сфери управлін­ня суб’єкта нормотворення.}

Останньою, четвертою стадією адміністративної правотвор- чої процедури є оприлюднення акта, саме завдяки цій стадії нор­мативний акт доводиться до відома осіб та стає обов’язковим для виконання. Процедуру оприлюднення нормативного акта регла-

ментовано Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення офіційної публікації законів України та інших нормативно-правових актів»¹, Указом Президента Украї­ни «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 р.^{[508] [509] та інши­ми нормативно-правовими актами. Доведення до відома населен­ня нормативних актів здійснюється шляхом їх офіційного опублі­кування державними друкованими засобами масової інформації та офіційними друкованими виданнями (офіційними виданнями), ви­світлення аудіовізуальними засобами масової інформації, оприлюд­нення на офіційних веб-сайтах органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також в інший спосіб, визначений за­коном. Крім офіційного опублікування, нормативні акти також до­водяться до відома населення шляхом їх оприлюднення на офіцій­ному веб-сайті Верховної Ради. Нормативні акти, що опубліковані в інших друкованих виданнях, мають інформаційний характер і не можуть бути використаними для офіційного застосування.}

Наступна група адміністративних процедур, які потребують детальної характеристики їхнії стадій, це правозастосовчі про­цедури, які є досить різноманітними. Здійснюючи аналіз стадій адміністративних правозастосовчих процедур, можна виокремити найбільш типові для більшості з них. Але перелік та назви стадій конкретних адміністративних правозастосовчих процедур можуть варіюватися, тому у цьому підрозділі слід виокремити стадії у відповідності до положень Закону України «Про адміністративну процедуру»: ініціювання адміністративного провадження; підго­товки адміністративної справи до розгляду; розгляду та вирішення адміністративної справи; оскарження адміністративного акта; пере­гляду адміністративного акта за нововиявленими обставинами; ви­конання адміністративного акта.

Стадія ініціювання адміністративного провадження має сво­єю безпосередньою ціллю формальну перевірку підстав для почат­ку діяльності з вирішення адміністративної справи. Такі підстави різняться залежно від видів адміністративних процедур. Так, для заявних адміністративних процедур підставою є заява або скарга, а для втручальних адміністративних процедур підставою може бути:

1) реалізація органом публічного адміністрування його повноважень, визначених законом; 2) настання події, яка визначається законом як підстава для прийняття рішення (адміністративного акта) органом публічного адміністрування; 3) порушення прав, свобод і законних інтересів фізичних та/або юридичних осіб, або інше порушення чи публічних інтересів, виявлене органами публічного адмініструван­ня або інші випадки, передбачені законом.

На цій стадії перевіряються відповідність підстав установленим вимогам (наприклад, відповідність заяви встановленим вимогам до її змісту), правосуб’єктність особи, що ініціює адміністративну про­цедуру; повноваження її представника тощо. Здійснюються також й інші процедурні дії - реєстрація заяви, перевірка поширення компе­тенції органу публічного адміністрування на дану адміністративну справу, та надсилання її за належністю тощо.

На стадії ініціювання адміністративного провадження ви­являються юридичні факти, які відіграють важливу роль у подаль­шому розвиткові процедури. На цій стадії може здійснюватися збір доказів, що обґрунтовують позицію адміністративного органу або приватної особи. Останнє особливо яскраво прослідковується в за­явних адміністративних процедурах. Так, аналіз Закону України «Про звернення громадян» дозволяє зробити висновок щодо того, що адміністративна процедура розгляду звернення громадян може бути ініційованою одним лише зверненням (заявою чи скаргою). На­приклад, звернення, оформлене належним чином і подане в уста­новленому порядку, підлягає обов’язковій реєстрації та прийняттю до розгляду, а подальший збір необхідних матеріалів може здійсню­ватися посадовою особою адміністративного органу, що розглядає звернення. Однак ряд нормативно-правових актів (Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підпри- ємців та громадських формувань», «Про ліцензування видів госпо­дарської діяльності») вимагають від заявника надати чітко визначе­ний набір документів, необхідних для прийняття рішення.

Здійснюючи перевірку заяви, адміністративний орган приймає такі процедурні рішення

1) залишення заяви без руху у разі, якщо заяву подано з пору­шенням установлених законодавством вимог;

2) надсилання заяви за належністю у разі, якщо заява належить до компетенції адміністративного органу;

3) відмову у прийнятті заяви до розгляду у разі, якщо заявником подано анонімну чи повторну заяву, заяву, в якій порушено питан­ня, яке станом на день подання заяви до адміністративного органу розглядається судом або щодо якого ухвалено судове рішення про відмову в задоволенні вимог заявника, крім випадків зміни істот­них для вирішення справи обставин (умов); заяву, в якій не викла­дено зміст вимоги заявника, вжито ненормативну лексику та/або образливі висловлювання; заяву, що містить заклики, спрямовані на: ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення дер­жавної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжет­нічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення;

4) рішення про початок адміністративного провадження.

Наступною є стадія підготовки адміністративної справи до розгляду, яка має своєю безпосередньою ціллю забезпечення умов для всебічного та об’єктивного розгляду і вирішення адміністратив­ної справи. Саме від якості підготовки матеріалів адміністративної справи залежать оперативність та об’єктивність розгляду справи на наступній стадії адміністративної процедури. В різних адмініст­ративних процедурах ця стадія позначається по-різному (адмініст­ративне розслідування, дисциплінарне розслідування, перевірка скарги).

На цій стадії проводиться перевірка наявності та достатності ма­теріалів у справі, а в разі потреби здійснюється витребування додат­кової інформації (документів та відомостей), що єнеобхідними для вирішення справи, які перебувають у володінні адміністративного органу. Саме після порушення адміністративної справи адміністра­тивний орган здійснює попередню перевірку наданих громадянами чи організаціями документів на предмет достовірності відомостей і їх відповідності чинному законодавству, залучає до участі в адмініст­ративному провадженні адресата, повідомляє йому правові підста­ви початку адміністративного провадження та можливі наслідки прийняття адміністративного акта, інформує учасників процедури про початок адміністративного провадження та про їхні права на участь в адміністративному провадженні та про порядок ознайом­лення з матеріалами справи, про можливість подання документів, клопотання, пояснення та зауваження, доведення обставини, що ма­ють значення для вирішення справи, здійснює підготовку матеріа­лів справи до розгляду по суті, залучає до участі осіб, які сприяють розглядові справи, вирішує питання щодо призначення експертизи, проведення огляду на місці або огляду речей, проведення слухання у справі. Така інформація фіксується у вигляді протоколів, довідок, звітів, висновків експертів тощо. Як правило, на цій стадії готується також і проект індивідуального адміністративного акта.

Стадія розгляду та вирішення адміністративної справи по­сідає центральне місце серед стадій адміністративних процедур, адже її ціллю є повний та об’єктивний розгляд та вирішення адміні­стративної справи по суті, а також прийняття законного та обґрун­тованого рішення. Вирішуючи адміністративну справу, адмініст­ративний орган зобов’язаний всебічно та неупереджено дослідити попередньо підготовлені матеріали справи, виходячи з принципів законності та офіційності, надати юридичну оцінку зібраної інфор­мації, з метою встановлення об’єктивної істини та прийняти адмі­ністративний акт, якого спрямовано на реалізацію чи захист прав та законних інтересів, обов’язків учасників адміністративного про­вадження.

За загальним правилом адміністративна справа вирішується у порядку письмового провадження або невідкладно, тобто під час особистого звернення особи, тому що більшість адміністративних справ є простими та позитивними і можуть бути вирішеними без заслуховування учасників адміністративного провадження. У свою чергу, невідкладна справа - справа, яка не потребує додаткових документів та відомостей, залучення учасників адміністративного провадження чи осіб, які сприяють розглядові справи, проведення експертизи чи вчинення інших підготовчих дій. Законом України «Про адміністративну процедуру» закріплюються випадки, коли адміністративне провадження повністю або частково здійснюється адміністративним органом в автоматичному режимові (за допомо­гою програмних засобів, без втручання людини). Але така надмірна цифровізація призводитиме до неналежної реалізації адміністратив­ним органом своїх функцій, порушення прав невладних суб’єктів у правовідносинах публічного адміністрування¹. Тому тренд на ви­користання надмірної дерегуляцїї та цифровізацїї використовується для спрощення комунікації з приватними особами та, як справедли­во зазначає В. П. Тимощук, його не варто протиставляти правовим стандартам адміністративної процедури^{[510] [511].}

Але існують випадки, коли адміністративна справа має певні «ускладення», що значною мірою впливають на права та обов’язки учасників адміністративного провадження. Так, учасник адмініст­ративного провадження має право бути вислуханим адміністра­тивним органом до прийняття рішення в адміністративній справі або має бути проведено слухання, якщо таке рішення за своїм ха­рактером може негативно вплинути на права, свободи або інтереси учасника, крім випадків, передбачених законодавством. Право бути вислуханим реалізується шляхом надання особою уповноваженому органу своїх пояснень та заперечень у письмовій чи усній формі

Оскільки стадія розгляду та вирішення адміністративної справи складається з великої кількості процедурних дій, її можна поділити на етапи, але слід зважати на особливості того чи іншого виду адмі­ністративних процедур. Так, розгляд та вирішення адміністративної справи містить такі етапи: 1) підготовка справи до розгляду; 2) про­ведення слухання; 3) аналіз зібраних матеріалів шодо обставини справи; 4) прийняття ряшення по суті справи.

На стадії розгляду та вирішення адміністративної справи адмі­ністративний орган приймає такі процедурні рішення: щодо зупинен­ня адміністративного провадження, щодо закриття адміністративного провадження, щодо проведення слухання у справі та закінчується оформленням та прийняттям остаточного рішення у справі - адмі­ністративного акта. Слід сказати, що зміст процедурних дії на цій стадії суттєво залежить від способу прийняття рішень адміністратив­ним органом. За цим критерієм органи публічного адміністрування поділяються на колегіальні та єдиноначальні. У колегіальних органах провадиться обговорення та голосування щодо проекту адміністра­тивного акта. За єдиноначального прийняття такого акта відповід­на посадова особа адміністративного органу самостійно досліджує та всебічно оцінує інформацію (докази) для встановлення істини по адміністративній справі та обирає варіант рішення.

Залежно від ступеня урегульованості та характеру конкрет­ного провадження в деяких адміністративних процедурах стадія розгляду та вирішення адміністративної справи виокремлюється лише умовно, оскільки зливається з підготовчою стадією як її ло­гічне завершення, як приклад можна навести процедури з надання адміністративних послуг.

Стадія оскарження адміністративного акта є факультатив­ною стадією, тобто її можна виокремити лише в деяких видах адмі­ністративних процедур. Але слід звернути увагу на те, що розгляд скарги в адміністративному порядку можна вважати факультатив­ною стадією процедури прийняття адміністративних актів або ж як окремий вид адміністративних процедур. У цьому розділі адмініст­ративне оскарження нами розглядається лише як окрема стадія ад­міністративного провадження.

Основною ціллю цієї стадії є перевірка законності, доцільності та обґрунтованості прийнятого адміністративним органом акта, яким вирішується адміністративне провадження по суті. Стадія оскаржен­ня адміністративного акта є гарантією законності прав та обов’язків приватних осіб в адміністративних процедурах. Н. Л. Гуренська виз­начає змістовне наповнення цієї стадії, що становить перевірку за­конності й обґрунтованості винесеного рішення, а також дотриман­ня встановленого законом порядку адміністративного провадження загалом, саме на цій стадії усуваються допущені порушення, забез­печується застосування до винних справедливих заходів впливу^[512]. Так, цю стадію можна виокремити в адміністративних процедурах щодо провадження у справах про адміністративні правопорушення для перевірки об’єктивності застосованих заходів адміністративно­го примусу, тобто зміст цієї стадії становить перевірку законності й обґрунтованості винесеної постанови, а також дотримання встанов­леного законом порядку адміністративного провадження загалом, саме на цій стадії усуваються допущені порушення, забезпечується застосування до винних справедливих заходів впливу.

Відповідно до Закону України «Про адміністративну процеду­ру» право на адміністративне оскарження має особа, яка вважає, що:

1) прийнятим адміністративним актом чи його виконанням поруше­но або може бути порушено її право, свобода чи законний інтерес;

2) процедурне рішення або дія, бездіяльність адміністративного ор­гану негативно впливає на її права, свободи чи законні інтереси.

Перегляд рішення по скарзі здійснюється адміністративним ор­ганом вищого рівня, якщо іншого суб’єкта не передбачено законом, а у разі відсутності адміністративного органу вищого рівня скарга подається до того самого адміністративного органу, який прийняв адміністративний акт, вчинив процедурні дії та/або прийняв проце­дурне рішення чи допустив бездіяльність, що оскаржуються, якщо при ньому утворено комісію з розгляду скарг.

Стадію перегляду адміністративного акта за нововиявле- HUMU обставинами спрямовано на забезпечення прав і законних інтересів учасників адміністративного провадження, виявлення та виправлення помилок, що призвели до винесення незаконних та не­обгрунтованих адміністративних актів. На цій стадії перевіряється наявність чи відсутність правових підстав для перегляду, зокрема, юридичних фактів, які існували на час розгляду адміністративної справи, але не були і не могли бути відомими заявникові.

Особа реалізує своє право подати заяву про перегляд адмініст­ративного акта за нововиявленими обставинами, у випадках, якщо стали відомими істотні обставини, що не були встановлені адміні­стративним органом та не були і не могли бути відомими особі на час розгляду справи або рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено, що адміністративний акт прийнято внаслідок обману, погрози чи іншого протиправного впливу на адміністративний орган.

Заява про перегляд адміністративного акта за нововиявленими обставинами подається до адміністративного органу, що прийняв адміністративний акт, або до адміністративного органу, до компе­тенції якого належить прийняття адміністративного акта на день подання заяви. За результатами перевірки заяви адміністративний орган встановлює наявність нововиявлених обставин та може прий­няти адміністративний акт, який підтверджує, змінює або визнає не­дійсним попередній адміністративний акт або приймає рішення про закриття провадження, якщо за результатами перевірки наведена в заяві інформація не вказує на наявність нових обставин.

Стадія виконання адміністративного акта має своєю метою втілення в життя його приписів, тобто фактичну реалізацію чи за­хист прав та законних інтересів, обов’язків конкретних осіб, зазна­чених у такому акті.

Як правило, більшість адміністративних актів, крім обтяжливих, виконується, тобто реалізується заявниками самостійно (добровіль­но), а участь адміністративного органу, що прийняв адміністративний акт, у його виконанні не передбачено. Адміністративний орган, який прийняв адміністративний акт, може визначити порядок його вико­нання, зокрема відстрочити виконання адміністративного акта, якщо інше не передбачено законом. Але у більшості випадків примусові за­ходи здійснюються у порядку окремої адміністративної процедури - процедури виконавчого провадження, згідно з Законом України «Про виконавче провадження»^[513]. За необхідності здійснення передбаченої адміністративним актом певної дії чи утримання від певної дії, та­кий акт може бути примусово приведений у виконання за допомо­гою застосування заходів впливу. Відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру» такими заходами впливу є: 1) дії, яких вчиненно за рахунок зобов’язаної особи - адресата адміністративного акта іншою особою; 2) грошове стягнення; 3) безпосередній вплив.

Наприклад, на стадії виконання винесеного у справі про адміністративне заохочення рішення компетентні органи публічно­го адміністрування, у тому числі посадові особи, здійснюють необ­хідні дії, пов’язані з виконанням рішення про заохочення громадян і організацій. Зокрема, на цій стадії здійснюють вручення державних нагород, передача преміальних грошових сум, вручення почесних грамот і дипломів тощо. На підтвердження здійсненого заохочення здобувачам видаються відповідні документи (посвідчення, свідо­цтва, дипломи). У ряді випадків заохочені особи набувають особ­ливого правового статусу. Зокрема, громадяни, яким присвоєно почесні звання, а також яких нагороджено орденами, здобувають певні додаткові права (пільги). Реалізація цих прав здійснюється заохоченою особою самостійно на свій розсуд або у межах інших адміністративних процедур.