Стаття 32. Свідок

1. Свідком згідно з цим Законом може бути будь-яка дієздатна фізична осо­ба, якій відомі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку може бути встановлена наявність чи відсутність обставин, що підтверджують обґрунтованість позиції учасників адміністративного провадження і мають зна­чення для всебічного, повного та об’єктивного розгляду справи і прийняття від­повідного рішення.

Особа, заявляючи клопотання про виклик свідка, повинна зазначити об­ставини, щодо яких свідок може дати пояснення, його ім’я, адресу місця про- живання/перебування, місцезнаходження, засоби зв’язку (контактний телефон, адресу електронної пошти та інше).

2. Перед наданням свідком пояснень посадова особа адміністративного ор­гану роз’яснює свідку його права та обов’язки.

3. Свідок зобов’язаний поінформувати про відомі йому фактичні дані щодо суті справи, надати пояснення, у тому числі в письмовій формі, та відповісти на поставлені питання. У разі потреби за клопотанням свідка пояснення можуть бути отримані за місцем його проживання (перебування).

Особиста присутність свідка на слуханні за запрошенням адміністративно­го органу є обов’язковою, якщо адміністративний орган розташований у межах населеного пункту, в якому проживає (перебуває) свідок.

4. Якщо свідок не може назвати джерело своєї обізнаності щодо відповід­них обставин, його пояснення не є доказом.

5. Свідок має право давати пояснення рідною мовою або мовою, якою він володіє, користуватися письмовими записами. Свідок має право відмовитися від надання свідчень щодо себе, членів своєї сім’ї або близьких осіб.

Предмет регулювання

1. Стаття визначає статус свідка в адміністративному про­вадженні — встановлює коло осіб, які можуть бути свідками в адмі­ністративному провадженні; обов’язки і права свідка; порядок його залучення до участі у провадженні.

Цілі статті (мета норми)

2.

Правова основа

3. Розглядаючи питання про статус свідка, треба враховувати положення частини першої статті 63 Конституції України, де зазна­чається, що особа не несе відповідальності за відмову давати пока­зання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Правову основу коментованого положення складають також принципи обґрунтованості (стаття 9 ЗАП) та офіційності (стаття 17 ЗАП).

Визначення термінів

4. Свідок — будь-яка дієздатна фізична особа, якій відомі фак­тичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку може бути встановлена наявність чи відсутність обставин, що підтвер­джують обґрунтованість позиції учасників адміністративного про­вадження і мають значення для всебічного, повного та об’єктивного розгляду адміністративної справи і прийняття відповідного рішення.

Місце коментованого положення у цілісному механізмі, умови й особливості застосування

5. Пояснення свідка є джерелом доказів в адміністративній справі (докладніше — коментар до статті 41 ЗАП). Якщо свідок не може назвати джерело своєї обізнаності щодо відповідних обставин, його пояснення не є доказом.

Не може бути залучено як свідка недієздатну фізичну особу. Фізична особа є недієздатною за рішенням суду, яке набрало закон­ної сили. Відповідно до статті 39 ЦКУ, фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного стій­кого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними. Порядок визнання фізичної особи недієздат­ною встановлено Цивільно-процесуальним кодексом України.

Не може бути залучений як свідок адвокат, помічник та стажист адвоката, особа, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, яким статтею 21, 22 Закону України «Про адвокатуру та адвокат­ську діяльність» заборонено розголошувати відомості, що становлять предмет адвокатської таємниці. Адвокатською таємницею є будь-яка інформація, що стала відома адвокату, помічнику адвоката, стажисту адвоката, особі, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, про клієнта, а також питання, з яких клієнт звертався до адвоката, адвокатського бюро, адвокатського об’єднання, зміст порад, консуль­тацій, роз’яснень адвоката, складені ним документи, інформація, що зберігається на електронних носіях, та інші документи і відомості, одержані адвокатом під час здійснення адвокатської діяльності.

Не можуть бути залучені як свідки священнослужителі, зокрема — колишні, з приводу відомостей, отриманих ними при сповіді віруючих (стаття 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р.).

6. Порядок залучення свідка.

Свідок залучається до участі в адміністративному провадженні з власної ініціативи адміністративного органу або за клопотан­ням учасників адміністративного провадження. Клопотання, окрім обов’язкових реквізитів, повинне обов’язково містити:

- ім’я (прізвище, ім’я та по батькові, чи прізвище та ім’я, або прізвище та ініціали) свідка;

- адресу місця його проживання (перебування), місцезнахо­дження, засоби зв’язку (контактний телефон, адресу електронної пошти та інше) — для направлення запрошення;

- зазначення обставин, щодо яких свідок може дати пояснення. Свідку надсилається запрошення, оформлене відповідно до вимог

статті 38 ЗАП.

7. Обов’язки свідка.

Основними обов’язками свідка є: обов’язок з’явитися на запро­шення в адміністративний орган; повідомити відомі йому фактичні дані щодо суті адміністративної справи, надати пояснення, в т.ч. у письмовій формі, та відповісти на поставлені питання.

Свідок, який не може чи не бажає з’явитись на розгляд адміні­стративної справи, може подати адміністративному органу клопо­тання про отримання пояснень від нього за місцем його проживання (перебування). Таке клопотання може бути подане із будь-яких інших міркувань особи (наприклад, у зв’язку зі станом здоров’я, що перешкоджає або утруднює його з’явлення до адміністративного органу).

У випадку проживання (перебування) свідка за межами населе­ного пункту, де розглядається адміністративна справа, і його немож­ливості чи небажання з’явитись на розгляд адміністративної справи, можуть застосовуватися інші механізми отримання пояснень — зокрема, відрядження представника адміністративного органу до місця проживання (перебування) свідка або отримання пояснень через механізм адміністративної взаємодопомоги (наприклад, коли адміністративний орган за місцем проживання (перебування) особи отримує пояснення у свідка на прохання адміністративного органу уповноваженого вирішувати адміністративну справу).

8. Права свідка.

Свідок в адміністративній справі має такі права:

- давати пояснення рідною мовою або мовою, якою він володіє. Для цього за рахунок особи, яка бере участь у справі та ініціювала запрошення свідка, може при потребі залучатися перекладач. Якщо свідок залучається до участі в адміністративній справі з ініціативи адміністративного органу, послуги перекладача компенсуються за рахунок коштів на утримання адміністративного органу;

- відмовитися від надання пояснень щодо себе, членів своєї сім’ї чи близьких родичів;

- на компенсацію витрат, пов’язаних із запрошенням до адмі­ністративного органу. Витрати, пов’язані із залученням до участі в адміністративному провадженні свідків, які запрошуються за ініці­ативою учасника адміністративного провадження, відшкодовуються за рахунок учасника адміністративного провадження (відповідно до частини 4 статті 31 ЗАП);

- користуватися письмовими записами.

Посадова особа адміністративного органу перед отриманням пояснень від свідка зобов’язана роз’яснити свідку його права та обов’язки (частина 2 коментованої статті).

9. Коло осіб, які можуть відмовитися від надання пояснень.

Це право випливає із вимог частини першої статті 63 Конститу­ції України, де зазначається, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Наразі коло членів сім’ї та близьких родичів, щодо яких особа не зобов’язана давати пояснення, визначено у КАСУ та Цивіль­но-процесуальному кодексі України. Ними є чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, баба, дід, внук, внучка, усиновлювач, усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім’ї або близький родич цих осіб. Цей перелік сформульовано як вичерпний. Але виходячи з цілей та моральної основи статті, адміністративний орган, на нашу думку, може надати йому розши­реного тлумачення, наприклад для наречених, колишніх чоловіка і дружини тощо.

Особа, яка відмовляється давати пояснення, зобов’язана повідо­мити причини такої відмови — послатись на те, що вона є членом сім’ї чи близьким родичем відповідної особи, і на вимогу адміністра­тивного органу підтвердити цей факт.

10. Відповідальність свідка.

Коментована стаття не містить норм про відповідальність свідка.

Зарубіжний досвід

У багатьох країнах статус свідка у адміністративній процедурі є наближений до статусу свідка у судових процесах, зокрема у кри­мінальному процесі. Наприклад, у ФРН, свідки зобов’язані давати свідчення (ч. 3 §26 Закону про адміністративну процедуру), а орган може вимагати та приймати підтвердження, що прирівнюється до присяги (§27 Закону ФРН про адміністративну процедуру), з кримі­нально-правовими наслідками за неправдиве або неповне підтвер­дження. Проте слід наголосити, що застосування цього повноваження має низку вагомих умов і обмежень, зокрема щодо власне обста­вин справи — «коли інших засобів для з’ясування істини не існує, вони не привели до жодних результатів або потребують надмірних витрат».

У Австрії на свідка, який не з’явився на виклик без достатнього виправдання або відмовився від дачі свідчень без зазначення під­став, або наполягає на своїй відмові, хоча наведені підстави не були визнані достатніми, може бути накладений обов’язок відшкодування всіх збитків, що виникли через його відсутність або відмову; у разі невиправданої відмови на нього може бути накладений штраф за порушення порядку. Свідку має бути повідомлено про законні під­стави для відмови від дачі свідчень, наслідки невиправданої відмови від дачі свідчень і кримінально-правові наслідки неправдивого свід­чення (див. §§49, 50 Закону Австрії про адміністративну процедуру).