Стаття 87. Рішення за скаргою

1. Суб'єкт розгляду скарги відповідно до своєї компетенції за результатами перегляду справи може приймати одне з таких рішень:

1) залишити адміністративний акт, процедурне рішення без змін, а скаргу без задоволення;

2) скасувати повністю або частково прийнятий адміністративний акт, скасу­вати повністю або частково чи змінити процедурне рішення, прийняти адміні­стративний акт, задовольнити скаргу повністю або частково;

3) зобов'язати адміністративний орган видати відповідний адміністратив­ний акт або повторно розглянути справу.

Суб'єкт розгляду скарги вирішує в межах своїх повноважень питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення.

2. Суб'єкт розгляду скарги скасовує повністю або частково адміністра­тивний акт у разі порушення норм матеріального права, суттєвого порушення процедури (включаючи компетенцію) або невірне чи неповне встановлення об­ставин справи.

3. Після скасування адміністративного акта, якщо це необхідно до усунен­ня порушення, суб'єкт розгляду скарги (вищестоящий адміністративний орган) приймає власне рішення по суті справи або зобов'язує орган, який прийняв адміністративний акт, видати новий адміністративний акт.

Якщо усунення порушення не потребує додаткових процедурних дій, суб'єкт розгляду скарги завжди приймає рішення по суті справи самостійно.

4. Оформлення адміністративного акта у провадженні за скаргою, його ре­єстрація, набрання ним чинності, доведення до відома і видача копій здійсню­ються згідно з вимогами, передбаченими розділом ІІІ цього Закону.

Предмет регулювання

1. Предметом регулювання коментованої статті є визначення можливих варіантів рішення за результатами розгляду скарги, а також вимог щодо оформлення такого рішення та його доведення до відома адресата (адресатів) та заінтересованих осіб.

Цілі статті (мета норми)

2. Метою коментованої норми є визначення повноважень суб’єкта розгляду скарги щодо вирішення справи по суті, зокрема недопу­щення скасування адміністративного акта лише на підставі проце­дурних порушень, які не вплинули на зміст рішення.

Ще однією метою коментованої норми можна назвати загальну спрямованість на якнайшвидше і результативне вирішення справи, навіть на етапі адміністративного оскарження.

Правова основа коментованого положення

3. Правову основу коментованого положення складають прин­ципи ефективності (стаття 15 ЗАП) та гарантування ефективних засобів правового захисту (стаття 19 ЗАП).

Місце коментованого положення у цілісному механізмі, умови й особливості застосування

4. Відповідно до коментованої статті суб’єкт розгляду скарги за результатами перегляду справи може приймати одне з таких рішень:

1) залишити адміністративний акт, процедурне рішення без змін, а скаргу — без задоволення. Таке рішення має бути прийнято у разі, якщо адміністративний акт є законним та обґрунтованим;

2) скасувати повністю або частково прийнятий адміністра­тивний акт, скасувати повністю або частково чи змінити проце­дурне рішення, прийняти адміністративний акт, задовольнити скаргу повністю або частково. Це повноваження суб’єкта розгляду скарги має бути застосовано у разі, якщо адміністративний акт має вади з точки зору законності або обґрунтованості. Зокрема, від­повідно до частини 2 коментованої статті суб’єкт розгляду скарги скасовує повністю або частково адміністративний акт у разі пору­шення норм матеріального права, суттєвого порушення процедури (включаючи компетенцію) або невірного чи неповного встановлення обставин справи. Звідси можна зробити ще такий висновок, що не будь-яке порушення процедури ведене до скасування адміністратив­ного акта, а лише суттєві.

Важливо наголосити, що суб’єкт розгляду скарги може само­стійно змінити оскаржуваний адміністративний акт або прийняти новий адміністративний акт, тобто повністю вирішити справу по суті (наприклад, суб’єкт розгляду скарги може призначити оскаржува- чеві пенсію певного виду, якщо адміністративний орган в першій інстанції незаконно відмовив у цьому особі; або суб’єкт розгляду скарги може змінити розмір пенсії, якщо він був неправильно обра­хований у першій інстанції тощо).

3) зобов’язати адміністративний орган видати відповідний адміністративний акт. Зазначене повноваження суб’єкта розгляду скарги може бути застосоване лише у разі, якщо обставини справи досліджені належно, але висновок (власне адміністративний акт) не відповідає обставинам справи (тобто виправляється помилка адмі­ністративного органу). Але при цьому, відповідно до компетенції, у суб’єкта розгляду справи немає повноважень самостійно прийняти такий адміністративний акт. Також це може стосуватися випадків бездіяльності адміністративного органу або безпідставної відмови видати адміністративний акт;

4) повторно розглянути справу. Це виправдано лише у разі, коли вирішення справи по суті потребує отримання доказів та додат­кового розгляду справи, тобто потрібні додаткові процедурні дії, які ефективніше здійснити адміністративному органу першої інстанції (за його місцем знаходження тощо).

5. Відповідно до абзацу п’ятого частини 1 коментованої статті суб’єкт розгляду скарги в межах своїх повноважень вирішує питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення. У разі, якщо суб’єктом розгляду скарги є вищий орган або посадова особа відносно тих, які прийняли оскаржуваний адміністративний акт, і при цьому суб’єкт розгляду скарги наділений також дисци­плінарною владою, він має право притягнути відповідну посадову або службову особу до дисциплінарної відповідальності. В іншому разі суб’єкт розгляду скарги може ініціювати дисциплінарне про­вадження перед компетентним суб’єктом (якщо відповідна посадова або службова особи можуть бути притягнені до дисциплінарної відповідальності). Але в будь-якому випадку питання розгляду дисциплінарної справи має здійснюватися окремо й регулюється законодавством про державну службу, службу в органах місцевого самоврядування.

У випадку, якщо в ході адміністративного провадження будуть виявленні більш тяжкі порушення закону, суб’єкт розгляду скарги повинен звернутися до відповідних органів правопорядку.

6. Відповідно до частини 4 коментованої статті оформлення адміністративного акта в адміністративній справі за скаргою, його реєстрація, набрання ним чинності, доведення до відома і надання копій здійснюється за правилами, передбаченими розділом ІІІ ЗАП (очевидно має місце технічна помилка і йдеться про Розділі VI). При цьому зазначену норму слід застосовувати з урахуванням того, що цей адміністративний акт приймається за результатами прова­дження за скаргою, тому у ньому завжди повинна бути викладена і мотивувальна частина.

7. Варто також нагадати, що є ще одна можливість завершення процедури розгляду скарги в адміністративному порядку. Зокрема, у частині 3 статті 67 ЗАП передбачено, що у разі, коли учасники адміністративного провадження за скаргою досягли згоди на будь- якій стадії провадження, адміністративний орган приймає рішення про закриття такого провадження за умови, що дії учасників не суперечать закону та не порушують прав і законних інтересів інших фізичних та/або юридичних осіб.

Тут також можна згадати приклад з податкового законодавства, яке передбачає так званий «податковий компроміс»^[93]. Тобто праців­ник податкового органу, який уповноважений розглядати скаргу платника податків у межах адміністративної апеляційної процедури, має право запропонувати такому платнику податків компромісне вирішення спору, яке полягає у задоволенні частини вимог скарж­ника під зобов’язання останнього погодитися з рештою податкових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом. Підставою для прийняття рішення щодо податкового компромісу є наявність у податкового органу таких фактів та доказів по суті скарги платника податків, які дають підстави вважати, що запропонований подат­ковий компроміс приведе до більш швидкого та/або більш повного погашення податкового зобов’язання, порівняно з результатами, які можуть бути отримані внаслідок передання такого спору на вирі­шення суду.

Зарубіжний досвід

Крім традиційних рішень про повне або часткове задоволення скарги чи відмови у задоволенні скарги, необхідно звернути увагу і на таку специфічну форму вирішення адміністративних справ, як угода сторін. Наприклад, польське законодавство не лише допускає вирішення справ, у яких беруть участь особи зі спірними інтересами, шляхом укладення адміністративної угоди перед адміністративним органом, а навіть покладає на орган публічної адміністрації обов’язок вживати заходів, що схилятимуть сторони до укладення угоди^[94].