Стаття 43. Нерозголошення інформації

1. Особи, зазначені у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, не розголошують і не використовують в інший спосіб конфіденційну та іншу інформацію з обмеженим доступом, що стала їм відома у зв'язку з виконанням своїх службових повноважень та професійних обов’язків, крім випадків, встановлених законом.

1. Відомості конфіденційного характеру, якими володіють державні посадові особи, зберігаються в таємниці, якщо національне законодавство, виконання обов’язків або потреби правосуддя не вимагають іншого. Такі обмеження засто­совуються також після залишення служби (п. 10 Міжнародного кодексу поведінки державних посадових осіб (ООН, 1996)).

Виявляючи належну увагу до права доступу до офіційної інформації, державний службовець зобов’язаний належним чином, із необхідною конфіденційністю, пово­дитися з усією інформацією та документами, які є в його розпорядженні у зв’язку або внаслідок його роботи. Державний службовець не повинен використовувати інформацію, яку він може отримати під час або внаслідок своєї роботи, неналеж­ним чином (статті 11,22 Кодексу поведінки державних службовців (Рекомендації КМРЄ, 2000)).

Формулювання ст. 43 Закону «Про запобігання корупції» вказує на те, що воно не стосується:

а) осіб, уповноважених на виконання функцій держави або самоврядування, які звільнились або іншими чином припинили свою діяльність, пов’язану з ви­конанням цих функцій, хоч і стосовно таких осіб встановлено подібну заборону (див. ст. 26 Закону);

б) спортсменів, осіб допоміжного спортивного персоналу, які беруть участь у спортивному змаганні, посадових осіб у сфері спорту, які зобов’язані не розголошу­вати і не використовувати в інший спосіб ексклюзивну спортивну інформацію, крім випадків, передбачених законом (ч. 3 ст. 6 «Про запобігання впливу корупційних правопорушень на результати офіційних спортивних змагань»).

2. Відповідно до статей 1,20, 21, 30 Закону «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному виді^{[368] [369]. За порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом1.}

Інформація з обмеженим доступом поділяється на конфіденційну, таємну і службову. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (зго­дою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом^{[370] [371].}

Вимоги, за наявності яких законом здійснюється обмеження доступу до ін­формації, названі в ч. 2 ст. 6 Закону «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. Цим же Законом встановлено, що не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у т. ч. до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або май­но. Також не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону «Про запобігання корупції» (крім відомостей, зазначених в абз. 4 ч. 1 ст. 47 цього Закону).

Не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень (ч. 2 ст. 5 Закону «Про захист персональних даних» від 1 червня 2010 р.).

Коментована стаття носить відсильний характер^[372], передбачаючи звернення до інших законодавчих актів, причому не лише до тих, які стосуються інформаційної сфери.

Крім названих законів («Про інформацію», «Про доступ до публічної інформа­ції», «Про захист персональних даних»), це, зокрема, ГК, СК і ЦК, КПК, Основи законодавства про охорону здоров'я, а також закони - «Про оборону України» від 6 грудня 1991 р., «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р., «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 р., «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р., «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р., «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р.^[373], «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.¹, «Про контррозвідувальну діяльність» від 26 грудня 2002 р., «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 р., «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016.^{[374] [375]}

3. Розголошення інформації означає, що особа, якій інформація стала відома у зв'язку з виконанням своїх службових повноважень та професійних обов'язків, передає її стороннім особам, ознайомлює з нею таких осіб або своєю поведінкою створює умови, які надають можливість стороннім особам ознайомитися з відомо­стями. Способи розголошення інформації можуть бути різними (усно, письмово, із застосуванням засобів зв'язку, повідомлення у ЗМІ, наукових статтях, шляхом умисного створення умов для ознайомлення з відповідними документами або предметами тощо)^[376]. У будь-якому разі для констатації того, що результативне розголошення інформації сталося, необхідно встановити, що інформація була доведена до відома хоча б однієї сторонньої особи та була сприйнята нею.

4. При застосуванні ст. 43 Закону «Про запобігання корупції», слід врахову­вати, серед іншого, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.

- свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України;

- забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків;

- свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо (ст. 29 Закону «Про інформацію»).

5. Використання інформації - це її застосування у господарській^[377] чи іншій діяльності для отримання вигоди чи переваги, у т. ч. шляхом розповсюдження, збуту, а також інші дії, які особа вчиняє за допомогою відповідної інформації або користуючись фактом наявності в неї такої інформації (зокрема, її продаж, обмін на іншу інформацію, висунення майнових або інших вимог до власника таємниці за повернення або нерозголошення відповідних відомостей, підрив ділової репутації конкурента). На відміну від розголошення, використання інформації передбачає, що її корисні властивості використовує сама особа, інформація не передається сторонній особі.

Державним службовцям та посадовим особам місцевого самоврядування забороняється розголошувати персональні дані фізичних осіб, конфіденційну та іншу інформацію з обмеженим доступом, режим якої встановлено законами «Про державну таємницю», «Про інформацію», «Про захист персональних даних» і «Про доступ до публічної інформації», що стала їм відома у зв'язку з виконанням посадових обов'язків. Якщо державним службовцям чи посадовим особам місцевого самоврядування стало відомо про загрозу чи факти неправомірного поширення інформації з обмеженим доступом, то вони повинні негайно повідомити про це безпосереднього керівника (пункти 1 і 2 розділу V Загальних правил етичної по­ведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, затв. наказом НАДС від 5 серпня 2016 р. №158).

Працівник зобов'язаний: дотримуватися комерційної та службової таємниць; неухильно виконувати встановлені законодавством вимоги щодо використання інформації, отриманої під час виконання ним службових обов'язків; не розго­лошувати інформацію з обмеженим доступом, яка була отримана при виконанні своїх службових обов'язків; не поширювати інформацію про особисте та сімейне життя, місце проживання та телефони фізичних осіб, у т.

Голові та членам НАЗК, посадовим і службовим особам його апарату заборо­няється розголошувати інформацію з обмеженим доступом, отриману у зв'язку із виконанням ними службових обов'язків, крім випадків, встановлених законом (ч. 4 ст. 14 Закону «Про запобігання корупції»).

Незаконне розголошення або використання в інший спосіб особою у своїх інтересах інформації, яка стала їй відома у зв'язку з виконанням службових повно­важень, визнається адміністративним проступком (ст. 172-8 КАП). Ця стаття під­лягає застосуванню за умови, що встановлений порядок поводження з відповідною інформацією не охороняється спеціальними щодо неї адміністративно-правовими нормами або ж статтями КК¹. ^[378]