<<
>>

Стаття 42. Компетентність і ефективність

1. Особи, зазначені у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, сумлінно, компетентно, вчасно, результативно і відповідально виконують службові повноваження та професійні обов'язки, рішення та доручення органів і осіб, яким вони підпорядковані, підзвітні або підконтрольні, не допускають зловживань та неефективного використання державної і комунальної власності.

1. Ставлення до праці, виконання своїх професійних обов’язків традиційно визнається показником моральності особи. Доброчесність завжди поєднується з гідним ставленням до праці, з професіоналізмом. Вимоги, про які йдеться у коментованій статті, співзвучні закріпленому в ст. 139 КЗП обов’язку працювати чесно та сумлінно, знаходять розвиток в інших законодавчих актах.

Зокрема, одним із принципів державної служби є професійна компетентність - це здатність особи в межах визначених за посадою повноважень застосовувати спеціальні знання, уміння та навички, виявляти відповідні моральні та ділові якості для належного виконання встановлених завдань і обов’язків, навчання, професій­ного та особистісного розвитку (п. 5 ч. 1 ст. 2 Закону «Про державну службу»).

Професіоналізм державного службовця, покликаний забезпечити якісне ви­конання посадових обов’язків, здатність до вирішення складних завдань, можли­вість і готовність до підвищення своєї кваліфікації, виступає основною якісною категорією державного службовця, що визначає результативність роботи та його кар’єру1. Основними елементами та складовими механізму оцінки професійності державного службовця є: соціально обумовлені риси (цілеспрямованість, мо­рально-етичні якості, ставлення до роботи, мотивації праці); ознаки кваліфікації (знання, навички, вміння та звички, отримані працівником у процесі навчання та роботи); психологічні особливості працівника (пам’ять, воля, почуття, відчуття тощо); сукупність органічних рис (тип нервової системи, темперамент, характер, емоційно-вольова сфера, здібності)[362] [363].

Можливі різні варіанти дисбалансу відносин «професіоналізм - моральність»: моральна особа не володіє достатнім рівнем професіоналізму; професіонал у службовій діяльності не дотримується норм професійної етики; професіонал у позаслужбовому житті застосовує професійні знання і навички в аморальних цілях[364]. Ст. 42 Закону «Про запобігання корупції» спрямована на недопущення двох перших варіантів зазначеного дисбалансу.

Обов’язок сумлінно, вчасно, результативно і відповідально виконувати рішен­ня та доручення органів і осіб, яким особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняні особи, підпорядковані, під­звітні або підконтрольні, не є беззастережним, адже поєднується з обов’язком утримуватись від виконання тих рішень чи доручень керівництва, які суперечать закону (ст. 44 Закону).

2. З погляду застосування ст. 42 Закону під рішеннями та дорученнями слід розуміти акти управління, що відображають одностороннє юридичне волевиявлен­ня відповідних суб’єктів управління і містять вимоги про вчинення (не вчинення) певних дій особами, на яких покладено обов’язок виконувати такі вимоги. Зазначені акти можуть мати різну форму (усну, письмову, наглядно-демонстраційну тощо) залежно від статусу суб’єкта, який ухвалює рішення (надає доручення) і конкретної ситуації. Виконання рішення або доручення - це фактична реалізація завдання, сформульованого у прийнятому рішенні чи наданому дорученні.

Управлінське рішення є розпорядженням з боку керуючого суб’єкта (суб’єкта управління) керованому об’єкту (об’єкту управління) і підлягає обов’язковому виконанню останнім. Це - свідомий вольовий, владний акт організуючого впливу, який виражає наміри суб’єкта управління щодо бажаного функціонування об’єкта, містить певну модель його дій, спрямованих на досягнення очікуваного результату. Управлінське рішення має бути науково обґрунтованим, своєчасним, компетентним, законним, несуперечливим, реальним для виконання. За порядком прийняття розрізняють одноосібні та колегіальні управлінські рішення.

Одноосібні рішення приймаються керівником без погодження чи обговорення їх у колективі або з окре­мими особами. Колегіальні управлінські рішення приймаються або відхиляються (як правило, голосуванням) спільно групою осіб за участю їх керівника. За ступенем регламентації можливих дій керованого об'єкта управлінські рішення поділяються на імперативні, альтернативні та рекомендаційні: імперативні рішення чітко та однозначно вимагають здійснення конкретних дій і досягнення запрограмованого результату; альтернативні - дають можливість вибору у встановлених межах засобів для досягнення очікуваного результату; рекомендаційні - лише орієнтують на певні дії як один із шляхів досягнення запланованого результату1.

Про те, яких осіб слід визнавати підпорядкованими, див. п. 3 коментарю до ст. 1 Закону, а про поняття «зловживання» - коментар до ст. 22 Закону. Під підзвіт­ними слід розуміти осіб, які мають звітувати перед іншими особами (органами)[365] [366], а під підконтрольними - осіб, які перебувають під контролем інших осіб (органів).

Наприклад, КМ підконтрольний і підзвітний ВР у межах, передбачених Кон­ституцією (ст. 113 Конституції України).

Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є під­контрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповід­ним органам виконавчої влади. Відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпоряд­кованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядуван­ня. При здійсненні наданих повноважень сільський, селищний, міський голова є підзвітним, підконтрольним і відповідальним перед територіальною громадою, відповідальним - перед відповідною радою, а з питань здійснення виконавчими органами ради повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади.

Постійні комісії є підзвітними місцевій раді та відповідальними перед нею (ч. 2 ст. 11, ч. 2 ст. 14, ч. 6 ст. 42, ст. 47 Закону «Про місцеве самоврядування», відповідно).

З'ясовуючи, чи дотримується особа обов'язку не допускати неефективного використання державної і комунальної власності», слід враховувати, зокрема, положення Закону «Про управління об'єктами державної власності» від 21 ве­ресня 2006 р., Порядок здійснення контролю за виконанням функцій з управління об'єктами державної власності та Критерії визначення ефективності управління об'єктами державної власності, затв. постановою КМ від 19 червня 2007 р. №832[367]. Встановлено, що оцінка зазначеної ефективності проводиться з урахуванням: соці­ально-економічних показників, показників фінансово-господарської діяльності та

виконання фінансових планів; показників стану активів; показника зносу основних засобів; коефіцієнтів фінансової стійкості, покриття і платоспроможності1.

<< | >>
Источник: Науково-практичний коментар до Закону України «Про запобігання корупції» / Наук. ред. Хавронюк М. І. – К.,2018. - 472 с.. 2018

Еще по теме Стаття 42. Компетентність і ефективність:

  1. Ефективність суспільного виробництва та її визначення
  2. Ефективність: прогнозована та реальна
  3. Тема 1.3. Виробництво, його фактори та ефективність
  4. Ефективність зовнішньоекономічних відносин
  5. Ефективність: соціальна та юридична
  6. Ефективність та інші якісні властивості право­вого регулювання
  7. Ефективність юридичної норми, процесуальної форми, діяльності
  8. Ефективність: загальносоціальна і конкретно- ситуаційна
  9. Тема 1.3. Виробництво, його фактори та ефективність
  10. Стаття 15. Ефективність
  11. § 5. Досконала конкуренція та економічна ефективність
  12. Тема 1.3. Виробництво, його фактори та ефективність План семінарського заняття
  13. 1.Економічна ефективність суспільного|громадського| виробництва і її показники.
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бухгалтерский учет - Военное право - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -