Процедура розгляду звернень громадян

Звернення громадян не просто досягає свого адресата та розгля­дається вибірковим шляхом, його необхідно подавати у визначено­му законом порядку для унеможливлення випадків зловживанням прав і свобод людини та громадянина.

Порядок розгляду звернень громадян встановлюється та регу­люється значною кількістю нормативних актів, до яких належать:

1) Конституція України (закріплює загальні засади такої діяльності: ст. 38: «...право громадян брати участь в управлінні державними справами»; ст. 40: «всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів...»); 2) Закон України «Про звернення громадян»; 3) Указ Президента України «Про першочергові захо­ди щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місце­вого самоврядування»¹; 4) Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Єдину систему опрацювання звернень»^{[732] [733] тощо.}

Процедура розгляду звернень гроліадян - це реглаліентований норліалш права порядок дій у сфері публічного адлііністрування, якого спрялювано на реалізацію та поновлення соціально-еко- ноліічних, політичних та особистих прав і законних інтересів людини та громадянина.

Процедурі розгляду звернень громадян притаманними є такі ознаки:

1) порядок її застосування попередньо визначено, а тому вона є передбачуваною;

2) норми, що визначають процедурну діяльність, містяться у су­купності нормативних актів різної юридичної сили;

3) процедурні норми не стосуються внутрішньої сторони реалі­зації матеріальних норм, а лише передбачають зовнішній процес їх здійснення;

4) нерозривність матеріальних і процедурних норм, що забез­печує взаємозалежність правотворчості та правореалізації, теорії та практики тощо.

Процедура розгляду звернення громадян різниться у залеж­ності від ряду критеріїв: а) виду звернення; б) суб’єкта подання;

в) суб’єкта, до якого подано звернення; г) форми подання звернен­ня; д) порядку розгляду тощо.

Процедура розгляду звернень громадян складається з таких стадій:

1) стадія підготовки до розгляду звернення громадян, що має на меті перевірку підстав для розгляду звернення громадянина та від­повідності останнього визначеним законодавством вимогам;

2) стадія розгляду звернень громадян по суті, яка є основною ста­дією, на якій уповноважений орган (його посадова особа) досліджує усі наявні матеріали (інформацію) щодо питань, порушених у звер­ненні, здійснює їх правову оцінку та застосовує відповідні норми права для винесення обґрунтованого рішення;

3) стадія прийняття рішення, що передбачає прийняття об­ґрунтованого рішення за наслідками розгляду звернення та направ­лення його заявникові. Відповідь за результатами розгляду звернен­ня надається тим підрозділом, органом, закладом, установою, який його отримав для розгляду в межах своїх повноважень. Відповідь на звернення може надаватися засобами поштового або телефонного зв’язку, особисто або за допомогою засобів телекомунікації (елек­тронною поштою);

4) стадія оскарження рішення, яка є факультативною та має на меті здійснення перевірки законності та обґрунтованості прийня­того рішення за наслідками розгляду звернення по суті. Перегляд рішення може здійснюватися у порядку адміністративного оскар­ження або у порядку судового оскарження шляхом подання позову до адміністративного суду^[734].

Чинним законодавством встановлено строки розгляду звернень громадян, яких можна поділити на два види:

1) загальні - усі звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження;

2) спеціальні - встановлюються в залежності від рівня склад­ності розгляду окремого звернення: а) невідкладно, але не пізніше п’ятнадцяти днів від дня їх отримання - у випадку, коли звернення не потребує додаткового вивчення; б) не більше 45 днів - макси­мальний термін розгляду, незалежно від складності вирішення та­кого звернення.

Процедура розгляду звернень громадян доволі часто сприйма­ється формально, що впливає на виникнення дефіциту довіри насе­лення до результатів функціонування усіх органів державної влади. Причини цього полягають, перш за все, в неефективності й надмірній закритості владної системи, тобто в тому, що громадяни часто не ма­ють змоги отримати від таких суб’єктів публічного адміністрування своєчасного і якісного захисту. Одночасно органів державної влади на практиці частково позбавлено можливості здійснювати ефектив­ну взаємодію, тобто мати «зворотній зв’язок» з громадянами¹.

20.4.