Поняття, призначення та правова основа дозвільної системи в Україні. Завдання органів ПОЛІЦІЇ ІЗ ЗДІЙСНЕННЯ ДОЗВІЛЬНОЇ СИСТЕМИ

У Законі України від 06.09.2005 № 2806-IV «Про дозвільну сис­тему у сфері господарської діяльності» закріплено визначення дозвільної системи у сфері господарської діяльності як сукупності врегульованих законодавством відносин, які виникають між дозві­льними органами, адміністраторами та суб’єктами господарюван­ня у зв’язку з видачею документів дозвільного характеру, пере­оформленням, анулюванням документів дозвільного характеру^[157].

У Постанові Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 576 «Про затвердження Положення про дозвільну систему» закріплено базове поняття дозвільної системи як особливого порядку виготов­лення, придбання, зберігання, перевезення, обліку і використання спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин, а також відк­риття та функціонування окремих підприємств, майстерень і лабора­торій з метою охорони інтересів держави та безпеки громадян^[159]. Отже, дозвільна система являє собою деякою мірою спеціальний режим функціонування об'єктів дозвільної системи, спрямований на створення таких умов, які перешкоджали б їх неконтрольова- ному використанню^[160], і потребу в існуванні такого режиму пов'я­зано з необхідністю забезпечення публічної безпеки та порядку.

Звернення до досліджень учених-адміністративістів надасть можливість визначитись із розумінням дозвільної системи. Так, С. В. Діденко дійшов висновку, що дозвільна система у сфері обігу зброї - це визначений нормами адміністративного права спеціаль­ний інститут адміністративного права, який визначає для суб'єктів права звужений правовий «коридор» щодо видання дозволів на право придбання, зберігання, носіння і перевезення визначених видів зброї; проєктування, будівництва, відкриття та функціону­вання об'єктів, де зберігається чи використовується зброя, а також чіткий (дозвільний) перелік можливих і необхідних варіативних дій для суб'єктів правовідносин у цій сфері, вихід за який є адмініс­тративним правопорушенням і тягне за собою притягнення вин­них осіб до адміністративної відповідальності^[161].

За висновком Ю. Є. Бєлінського, дозвільна система має розгля­датися у двох вимірах - функціональному та структурному. У пер­шому випадку дозвільна система являє собою спеціальний режим функціонування об'єктів дозвільної системи, спрямований на ство­рення таких умов, які перешкоджали б їх неконтрольованому вико­ристанню. Потреба в існуванні такого режиму є пов'язаною з необ­хідністю забезпечення охорони громадського порядку та громадсь­кої безпеки. Що ж стосується структурного виміру дозвільної систе­ми, то він виявляється у функціонуванні суб'єктів владних повнова­жень, покликаних забезпечувати спеціальний режим функціонуван­ня об'єктів дозвільної системи. У процесі такого функціонування відбувається реалізація адміністративно-правових норм, які регу­люють порядок реалізації громадянами права на придбання зброї та спеціальних засобів^[163]. На думку Ю. Є. Бєлінського, дозвільну систе­му слід розглядати як сукупність правовідносин, які виникають між дозвільними органами, з одного боку, та фізичними і юридичними особами - з іншого, у зв'язку з видачею, переоформленням та ану­люванням документів дозвільного характеру щодо обігу спеціально визначених предметів та функціонування підприємств, майстерень і лабораторій, де вони виготовляються і використовуються^[164].

На підставі аналізу положень правової доктрини, тенденцій державного будівництва й нормативних актів, що регулюють відно­сини в галузі дозвільної системи, С. В. Лихачов дійшов висновку, що метою впровадження та існування дозвільної системи в Україні є реалізація конституційних прав і свобод громадян, організація за­безпечення громадської безпеки, громадського порядку і безпеки майна. На думку С. В. Лихачова, звернення громадян до органів, які здійснюють дозвільно-ліцензійне провадження, уособлюють різно­вид соціального контракту, що передбачає взаємну відповідальність і взаємну довіру. З одного боку, громадянин усвідомлює необхід­ність опосередкування своєї діяльності втручанням адміністратив­них органів держави (якій він довіряє), з іншого - він так само вірить і виходить з того, що держава виходитиме із взаємно прийнятних і вигідних обом сторонам умов «дозвільного контракту»^[165]. Таким чином, держава, зі свого боку, «виправдовує» і реалізує через до­звільно-ліцензійну систему своє призначення як сили, яка затвер­джує і гарантує в суспільстві порядок, справедливість і можливість користуватися свободами і правами^[166].

У своєму дослідженні Т. І. Шапочка доводить, що дозвільна си­стема не обмежується сферою суспільних відносин, визначеною в Положенні про дозвільну систему, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 576, а поширюється на широку сферу суспільних відносин, які виникають між суб’єктами державного управління, з одного боку, а також фізич­ними та юридичними особами - з іншого, щодо реалізації права останніх на здійснення діяльності, що чітко регламентується конк­ретними правилами та передбачає отримання згоди на її здійснен­ня та подальший контроль і нагляд з боку суб’єкта державного управління^[167].

Як наголошує В. А. Гуменюк, дозвільну систему слід розгляда­ти у двох площинах. З одного боку, це, так би мовити, «дозвільний порядок», який регламентує певні юридичні дії, що здійснюються різними суб’єктами, з іншого - специфічна діяльність органів вну­трішніх справ з організації нагляду за здійсненням спеціальних правил функціонування деяких об’єктів господарювання, а також поводження з предметами та речовинами підвищеної небезпеки, безконтрольне зберігання та використання яких може завдати суттєвої шкоди суспільним інтересам^[168].

У своїй праці О. В. Джафарова дійшла висновку, що підґрунтям для визначення змісту таких категорій, як «дозвільна система», «дозвільна діяльність» та «дозвільні відносини», є правові норми, в яких закріплюються правові засоби, що безпосередньо реалізують­ся у правовідносинах (об'єкт, суб'єкт, зміст), що є юридичною конс­трукцією (макетом) дозвільної діяльності та дозвільної системи. На думку О. В. Джафарової, доцільно взагалі говорити не про «до­звільну систему», а про окремий публічно-правовий інститут, адже саме таке визначення є найбільш прийнятним для юридичної тер­мінології та найбільш повно розкриває сутність і призначення цьо­го правового явища, оскільки забезпечує цілісне, закінчене регу­лювання відносин з приводу реалізації та охорони суб'єктивних прав та виконання обов'язків, спрямованих на забезпечення безпе­ки життя, здоров'я та майна громадян, природного навколишнього середовища, суспільства, держави та національних інтересів^[170]. Таким чином, дозвільну діяльність варто розглядати як один з основних правових інструментаріїв держави, який застосовується для забезпечення балансу (погодження) індивідуальних, групових та національних інтересів із збереженням пріоритету прав і свобод людини і громадянина.

Аналіз наукових поглядів учених-адміністративістів надає мо­жливість розглядати дозвільну систему у функціональному та структурному аспектах, її основне призначення - це забезпечення життя, здоров'я людини, безпеки навколишнього природного се­редовища та національних інтересів.

Національна поліція України організовує роботу щодо здійс­нення дозвільної системи через такі свої структурні підрозділи:

- уповноважений підрозділ із контролю за обігом зброї цен­трального органу управління поліцією (УП ЦОУП);

- уповноважений підрозділ з контролю за обігом зброї та до­звільної системи головних управлінь Національної поліції в Авто­номній Республіці Крим та м. Севастополі, областях та м. Києві (УП ГУНП);

- територіальні (відокремлені) підрозділи поліції в районах, містах, районах у містах (територіальні підрозділи поліції).

Основними завданнями органів поліції є запобігання пору­шенням порядку виготовлення, придбання, зберігання, обліку, охо­рони, перевезення та використання вогнепальної зброї, пневматич­ної зброї калібру понад 4,5 мм та із швидкістю польоту кулі понад 100 м/с за (далі - пневматична зброя) і холодної зброї - арбалетів, луків із зусиллям натягу тятиви більше ніж 20 кг, мисливських но­жів тощо (далі - холодна зброя), пристроїв вітчизняного виробницт­ва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії (далі - пристрої), та патронів до них, основних частин зброї бойових припасів до зброї та охолощеної зброї, вибухових матеріалів і речо­вин, попередження випадків їх втрати, крадіжок, використання не за призначенням та з протиправною метою.

Національною поліцією України з метою перевірки дотриман­ня вимог дозвільної системи органів внутрішніх справ застосову­ються норми, визначені наказом Міністерства внутрішніх справ від 18.10.1993 № 642 «Про заходи щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 7.09.1993 р. № 706 “Про затвердження Поло­ження про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і засто­сування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії”, зареєстрованим у Міністерстві юс­тиції України 28 жовтня 1993 р. за № 163, указом Міністерства вну­трішніх справ від 21.08.1998 № 622 «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, переве­зення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для від­стрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патро­нів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів», зареєстрованим у Міністерстві юстиції Укра­їни 07.10.1993 р. за № 637/3077, указом Міністерства внутрішніх справ від 31.05.1993 № 314 «Про затвердження Інструкції про по­рядок приймання, зберігання, обліку, знищення чи реалізації вилу­ченої, добровільно зданої, знайденої зброї та боєприпасів до неї», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 12.08.1993 № 106, указом Міністерства внутрішніх справ України від 29.12.2015 № 1644 «Про реалізацію повноважень Національної поліції України з видачі та анулювання дозволів», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 31.12.2015 № 1665/28110, указом МВС від 29.03.2016 № 223 «Про затвердження Інструкції про умови та по­рядок придбання, зберігання, обліку, використання та застосування пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи анало­гічними за своїми властивостями метальними снарядами несмерте­льної дії, та зазначених патронів поліцейськими, особами, звільне­ними зі служби в поліції, а також колишніми працівниками міліції», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.04.2016 р. за № 622/28752, тощо.

Контроль за дотриманням посадовими особами міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, уста­нов та організацій і громадянами правил дозвільної системи орга­ни поліції здійснюють шляхом обстеження таких об'єктів, пого­дження укладення трудових договорів на виконання робіт, пов'я­заних з виготовленням, придбанням, зберіганням, обліком, охоро­ною, перевезенням і використанням спеціально визначених пред­метів і матеріалів, проведення профілактичних заходів щодо попе­редження та припинення порушень правил дозвільної системи, а також притягнення осіб, які вчинили правопорушення, до відпові­дальності в порядку, встановленому законом.

Прийом громадян, представників підприємств, установ та ор­ганізацій в органах поліції здійснюється відповідно до встановле­ного порядку не менше трьох разів на тиждень - у робочі дні та в один із вихідних днів. Прийом громадян і представників підпри­ємств та установ, організацій реєструється в книзі обліку прийому громадян, представників підприємств, установ, організацій з пи­тань дозвільної системи.

10.2.