Поняття, ознаки та види державної служби як виду публічної служби
Державна служба, як вид публічної служби характеризується ознаками, видами, особливостями правового регулювання.
Визначення поняття «державна служба» надається в абз. 1 ст. 1 Закону «Про державну службу», відповідно до якого державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Названа стаття уперше передбачає перелік завдань і функцій держави, які покладаються на державну службу: а) аналіз державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовка пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно- правових актів, проектів міжнародних договорів; б) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; в) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; г) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; д) управління персоналом державних органів; ж) реалізація інших повноважень державного органу, визначених законодавством[271].Державна служба характеризується такими ознакалш:
а) здійснюється на державних посадах в державних органах та їх апараті;
б) має своєю метою реалізацію завдань і функцій держави;
в) має свої особливість вступу на державну службу, проходження служби, припинення службових відносин;
г) пов’язана з присвоєнням рангів, спеціальних і військових звань;
д) характеризується безпартійністю або політичною неупередженістю державних службовців;
е) оплачується за рахунок державного бюджету.
Державна служба, як багатогранне та складне правове явище, характеризується також своєю внутрішньою структурою, тобто видами державної служби, які, маючи власні особливості (правове регулювання, завдання і функції, проходження служби, статус державних службовців тощо), у сукупності становлять єдину державну службу України.
Слід виокремити такі види державної служби.
1. Державна адміністративна служба. У теорії адміністративного права адміністративну службу інколи називають «цивільна служба»[272]. Стосовно поняття «адміністративна служба» слід зазначити, що воно є однокорінним із поняттям «адміністрація» («державна адміністрація», тобто система державних органів, насамперед, органів виконавчої влади) і змістовно визначає завдання і функції цього виду служби.
Характерними особливостями адміністративної служби є такі:
а) регламентується Законом України «Про державну службу»;
б) здійснюється як у державних органах (міністерство, служба, інспекція, агентство, місцева державна адміністрація тощо), так і в апаратах державних органів (апарат, секретаріат, офіс); в) проходження служби пов’язано з присвоєнням рангів; г) їй притаманна загальна дисциплінарна відповідальність.
Відповідно до вищезазначеного, адміністративна служба здійснюється в: Апараті Верховної Ради України, Офісі Президента України, Секретаріаті КМУ, апаратах судових органів, апаратах військових формувань, Апараті РНБО, (окрім її голови та членів), АКУ (окрім його голови та членів), ЦВК (окрім її голови та членів), місцевих державних адміністраціях (окрім голови та його заступників). Важливо зазначити, що перелік цих органів не є вичерпним і цей вид служби може охопити й інші державні органи.
Правове регулювання державної адміністративної служби характеризується тим, що воно є міжгалузевим, оскільки його становлять нормативно-правові норми конституційного, адміністративного, фінансового, сімейного, цивільного права. Таким чином, тільки цей вид державної служби регламентується нормами як публічних (конституційне, адміністративне, фінансове), так і приватних (сімейне, цивільне, трудове) галузей права. Особливістю правового регулювання державної адміністративної служби є й те, що його структуру становлять як загальні нормативно-правові акти, тобто ті, що стосуються всіх підвидів цього виду служби1, так і ті, що регламентують конкретні підвиди адміністративної служби (в Апараті Верховної Ради України[273] [274]; в Офісі Президента України[275]; в Секретаріаті КМУ[276]; в антимонопольних органах[277] тощо). 2. Державна спеціалізована служба. їй притаманні такі ж ознаки, як і державній службі в цілому. Водночас, державна спеціалізована служба має свої власні ознаки, які дають підстави виокремити її як вид державної служби - державну спеціалізовану службу: а) правовими засадами є спеціальні закони, що регламентують конкретні підвиди її служби, а Закон «Про державну службу» регламентує тільки ті питання, які не визначено спеціальними законами; б) проходження пов’язано з присвоєнням спеціальних звань (не рангів - адміністративна служба, не військових звань - мілітаризована служба); в) високий рівень субординації (на відміну від адміністративної служби); г) вона, у ряді випадків, пов’язана з носінням зброї (митна служба, служба в органах внутрішніх справ, служба в органах прокуратури); д) заборона щодо членства у політичних партіях і політичних рухах (на відміну від адміністративної служби: категорій «Б» і «В»); ж) спеціальна дисциплінарна відповідальність, передбачена Дисциплінарними статутами (на відміну від адміністративної служби: передбачена Законом «Про державну службу»). Державна спеціалізована служба - це служба в: митних органах1, податкових органах[278] [279], органах прокуратури[280], органах внутрішніх справ[281] тощо. Правове регулювання спеціалізованої служби характеризується тим, що: а) є відсутнім загальний законодавчий акт, дія якого поширювалася б на цей вид служби, на кшталт Закону «Про держав- ну службу», який поширюється на всю адміністративну службу; б) кожен підвид цього виду служби має свій спеціальний закон, який визначає основні засади його функціонування; в) виокремлено тільки спеціальні нормативно-правові акти, дія яких поширюється на підвиди цього виду служби; г) Закон «Про державну службу» поширюється на неї тільки в тій частині, якої не врегульовано спеціальними законами; д) вона не регламентується нормами трудового права. 3. Державна мілітаризована служба. Мілітаризована служба - це служба у(в) Збройних Силах України[282], Військовій службі правопорядку у Збройних Силах України1, Національній гвардії України[283] [284], Державній прикордонній службі України[285], Службі безпеки України[286], Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України[287], Державній охороні України[288], Державній спеціальній службі транспорту[289], розвідувальних органах України[290]. Незважаючи на різноманітність військових формувань (цілі, завдання, функції, призначення, наявність власних законодавчих актів), спільними для них, як правило, є питання щодо: а) проходження служби; б) присвоєння військових звань; в) дисциплінарної відповідальності; г) соціально-правового захисту. Правове регулювання мілітаризованої служби обумовлене, насамперед, тим, що мілітаризована служба являє собою, порівняно з іншими видами державної служби, доволі цілісну предметно ви- значену субординаційну юридичну конструкцію, яку становлять відносно самостійні підвиди цього виду служби (військова служба, прикордонна служба, СБУ, служба правопорядку, служба державної охорони, служба спецзв’язку, нацгвардія). Для мілітаризованої державної служби характерним є те, що, в цілому, прослідковуєть- ся, на відміну від попередніх видів служби, більш чітка система законодавства щодо регулювання цього виду служби. Доказом цього є виокремлення значної за обсягом загальної групи нормативно-правових актів, дія яких поширюється на всю мілітаризовану державну службу, і вони регулюють досить широке коло основних питань як самої служби в цілому. 9.3.