Основоположні категорії адміністративного права

Отже, публічне адміністрування як форма реалізації публічної влади характеризується:

1) зовнішнім виразом реалізації завдань (функцій) виконавчої влади;

2) адміністративною діяльністю публічної адміністрації;

3) здійснюється виключно з метою задоволення публічного інтересу;

4) негативно відмежовується від:

> законодавчої діяльності;

> здійснення правосуддя та кримінальної процесуальної діяльності;

> політичної діяльності;

> діяльності, спрямованої на задоволення приватних інтересів.

Публічне адміністрування як форма реалізації публічної влади - це адміністративна діяльність суб’єктів публічної адміністрації, яка є зовнішнім виразом реалізації завдань (функцій) виконавчої влади, що здійснюється з метою задоволення публічного інтересу й негативно відмежовується від законодавчої судової та політичної діяльності^[17].

Види публічного адміністрування

За змістом види публічного адміністрування поділяються на такі:

1. Надання публічною адміністрацією адміністративних послуг, у результаті чого найбільш повно реалізується людиноцентристська теорія адміністративного права, коли публічна адміністрація має якнайповніше задовольняти права, свободи й законні інтересі фізичних та юридичних осіб.

Приклад: центри надання адміністративних послуг надають фізичним і юридичним особам понад двісті адміністративних послуг за системою єдиного вікна¹.

2. Здійснення виконавчо-розпорядчої (публічної управлінської) діяльності, у процесі якої публічна адміністрація здійснює публічне виконання законодавства на території всієї держави відповідно до прописаної компетенції та видає з цією метою підзаконні нормативно -правові акти на основі законів і з метою їх виконання через деталізацію та уточнення^{[18] [19].}

Приклад виконавчої діяльності: патрульна поліція зобов’язана

виконувати всі передбачені законодавством заходи щодо попередження порушень прав і свобод громадян у громадських місцях, зокрема попереджати хуліганські дії, пошкодження комунальної власності, порушення екологічних норм.

Приклад розпорядчої діяльності щодо виконання законів України: затвердження Наказом Міністерства соціальної політики України від 29.08.2018 р. № 1240 Правил охорони праці у сільськогосподарському

виробництві, вимоги яких є обов’язковими для виконання роботодавцями та працівниками під час виробництва сільськогосподарської продукції.

Отже, основними видами публічного адміністрування є:

1) надання публічною адміністрацією адміністративних послуг і здійснення виконавчо-розпорядчої (публічної управлінської) діяльності - за змістом;

2) зовнішня та внутрішня організаційна діяльність публічної адміністрації - за спрямуванням владного впливу;

3) втручальне, сприяльне та забезпечувальне адміністрування - за юридичними наслідками^[20].

1.1.2. Суб’єкти публічного адміністрування

Невід’ємною ознакою держави є публічна влада, що відносно відособлена від народу й виконує свої функції на професійній основі. За теорією суспільного договору, громадяни обирають собі суб’єктів публічної влади, які мають їм служити. На практиці ситуація є більш складною. Громадяни обирають представницькі органи влади, а ті призначають виконавчі.

У демократичних правових країнах зі зловживаннями влади борються за допомогою проведення чергових і позачергових виборів, через заборону більш ніж два строки займати важливі публічні посади та постійного тиску громадськості й засобів масової інформації на чиновників.

Універсальним винаходом для запобігання зловживанням із боку публічної влади є цивільне право: парламент установлює закони, а їх виконання покладається на приватних осіб, які без участі суб’єктів публічної адміністрації вирішують свої питання. В ідеальній конструкції цивільне право взагалі виключає існування такого інституту, як «публічна адміністрація». Немає публічної адміністрації - немає зловживань, немає бюрократії, ніхто не заважає жити.

Проте через недостатню правову культуру, або коли такі відносини потенційно зумовлюють суспільну небезпеку, між приватними суб’єктами права з’являється публічний посередник - суб’єкт публічної адміністрації. Без нього взагалі говорити про адміністративне право неможливо.

До суб’єктів публічної адміністрації належать:

1) органи виконавчої влади;

2) суб’єкти місцевого самоврядування;

3) суб’єкти делегованих повноважень:

3.1) громадські об'єднання в забезпеченні публічного інтересу¹

3.2) інші суб'єкти під час здійснення делегованих законодавством виконавчих функцій¹.

Крім основних, для яких публічне адміністрування є головним видом діяльності, існують й інші суб’єкти публічного адміністрування, зокрема:

- Президент України - щодо внесення до Верховної Ради України подань про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, Голови Служби безпеки України; зупинки дії актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності Конституції; ухвалення рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні^{[21] [22] [23];}

- судді на адміністративних посадах та апарат суду - під час надання адміністративних послуг у системі судоустрою та здійснення прийому громадян.

Отже, до основних суб’єктів публічної адміністрації належать органи виконавчої влади, місцевого самоврядування та суб’єкти делегованих повноважень під час здійснення виконавчих функцій.

1.1.3. Публічний інтерес

Публічний інтерес, який забезпечує публічна адміністрація, у своїй сукупності є невід’ємним чинником адміністративного права. Він є одним із найбільш складних для розуміння в адміністративному праві¹, адже:

по-перше, сутність публічно-правових відносин є суб’єктивно- об’єктивною^{[24] [25] - об’єктивно описується юридичною природою цього}

феномену та суб’єктивно закріплюється законодавцем у нормах адміністративного права;

по-друге, публічний інтерес є певною сукупністю приватних інтересів^[26], коли множина приватних інтересів на певному етапі, за законом діалектики «взаємного переходу кількісних і якісних змін», переростає в публічний інтерес;

по-третє, у загальному розумінні публічний інтерес означає інтерес людської спільноти - населення, народу тощо^[27].

Тим самим межа між приватним і публічним інтересом є розмитою, її важко описати просто й за допомогою одного критерію. А. Єлістратов доводить, що змістом адміністративно-правових відносин між представником державної влади і громадянами завжди є публічний інтерес. Що влада визнає як суспільний інтерес - залежить від рівня культури. І те, у чому влада бачить загальне благо, може насправді не відповідати інтересам значної частини населення. Проте в будь-якому разі вимоги публічної влади, які висуваються до приватних осіб, мають мати за мету досягнення загального блага^[28].

Серед учених розповсюдженим також є погляд, що зміст публічного інтересу пов’язаний із суб’єктивною волею законодавця, закріпленою в нормах адміністративного права^[29]. Захист приватного інтересу відбувається за ініціативи самого суб’єкта інтересу через подання цивільного позову, а захист публічного інтересу - за ініціативи або безпосередньо здійснюється суб’єктом публічної адміністрації^[30].

Загалом публічний інтерес можна описати:

1) негативно - як відмежування його від приватного інтересу;

2) за сутністю - як об’єктивні різноманітні цінності всього суспільства¹;

3) за змістом - як визначені законодавцем у нормах адміністративного права цінності (інтереси), обов’язок забезпечувати які покладено на публічну адміністрацію.

Отже, публічний інтерес - це важливі для значної кількості фізичних і юридичних осіб цінності (потреби), які відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються публічною адміністрацією^{[31] [32].}

1.2.