Висновок

Друга половина XIX - початку XX ст,- період кінця промислового капіталізму - позначилась глобальною кри­зою суспільної системи. Відповідно визначилися дві тенденції в розвитку державно-правового життя суспільства, що в свою чергу знайшло відображення у державно-правовій думці.

Друга тенденція визначилась в першій половині XX ст. і пов'язана з намаганням реалізувати ідею держави і права як знаряддя класового панування та втілити її у світовому масштабі. У відповідь визначилась тенденція до нового державно-політичного мислення на засадах деідеологізації міжнародних відносин, заперечення класової природи дер­жави. Йдеться про соціологічні державно-правові концепції. Проголошена цими концепціями ідея соціальної солідарності і вільних виборів як дієвого засобу забезпечення демократії і гуманізму, в реальному житті не завжди мала підстави для реалізації. Саме тоді й виникла потреба у відродженому природному праві.

Головною рисою теорії відродженого природного права є те, що ця теорія звертається не до проблем влади як такої, а безпосередньо до індивіда і концентровано виражається в невід ємних правах особистості.

У другій половині XX ст. після Другої світової війни го­стро виникло питання про необхідність запровадження в діючому праві механізмів, які б поклали край механізмам встановлення режимів тиранії і беззаконня. Саме тоді ідеї прав людини, які мали здебільшого декларативний характер, набули інституційності і виступили в якості регулятивних юридичних принципів. У відповідь з'явилися нові державно- правові концепції правової і соціальної держави. У цих концепціях держава розглядається як механізм забезпечення цілісності суспільства, як засіб соціального компромісу й інститут соціального контролю.

Концепція правової соціальної держави стала підмурком конституційної теорії та державно-правової практики майже усіх держав Європи.