СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ ПРИРОДНОГО ПРАВА, ПРАВОВОЇ І СОЦІАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ
Юридична наука стверджує, що природно-правовою можна вважати будь-яку доктрину, в основі якої лежить теза про існування незалежних від держави норм і принципів, що втілюють розум, справедливість, об'єктивний порядок цінностей, мудрість Бога, які мають пряму дію і є директивними для законодавця.
Існує кілька варіантів природного права: теологічний варіант природного права - це звернення до Бога (наприклад, всі люди рівні, як творіння Божі); світський варіант - це звернення до природи взагалі і природи людини зокрема (наприклад, всі люди від природи рівні, мають честь, гідність, а урівнює їх право на життя, на протидію тирану тощо).За теорією природного права право природне і право позитивне протиставляються. В природному праві визнається примат суб'єктивного права над об'єктивним, тобто права людини визначають права влади, а не навпаки; механізм позитивного права діє навпаки: влада визначає об'єм суб'єктивних прав людей, встановлюючи закони. Свої права індивід отримує від держави, а їх природа є патерналістсь- кою (у ролі patera - батька якраз виступає держава). Необхідно наголосити, що патерналістське тлумачення природи прав людини - це, по суті, те теоретичне підґрунтя, на якому тримались і намагаються триматися всі тоталітарні режими з їх синдромом державної непогрішимості та тотальною монополією у всіх сферах суспільного життя.
У сучасних умовах набула поширення теорія «відродженого природного права». В теорії домінують інтереси особистості, які є критерієм правової норми, але аж ніяк воля держави чи суспільства.
В залежності від пояснення джерел формування природного права існує кілька доктрин: неотомізм - природне право, одержане індивідом від Бога; неогегельянство - природне право, що виникає з гармонії об'єктивного розуму і самої ідеї права; неокантіанство - природне право, що виникає з чистої ідеї і є безумовним велінням розуму; феноменологічна доктрина - природне право, що виникає з правових цінностей; екзистенціоналістська доктрина - обґрунтовує виникнення природного права із самого існування абстрактної людини.
Реальне буття права вбачається не в комплексі норм, а в правовому переживанні конкретної ситуації. Творити право покликане, зокрема, правосуд дя, яке виходить із конкретної ситуації, а не з наперед установлених норм; герменевтична доктрина стверджує, що сутність права полягає у справедливості, яка передбачає формальну рівність людей, обмеження свавілля і утвердження суспільної безпеки. Для досягнення такого стану створюються позитивні норми відповідно до свого часу і місця (йдеться про історичність праворозуміння).гтЛ • • • • і •
Іеоретичні уявлення про невідаужувані, невід ємні природні права людини стани відправним пунктом формування концепції правової держави, яку взято на озброєння конституційною теорією та державно-правовою практикою майже всіх держав сучасної Європи. Підмурком концепції правової держави є конституційна гарантія принципу верховенства права (панування правового закону). Варто наголосити, що ні в якому разі тут принцип верховенства права не ототожнюється з принципом верховенства закону. На це варто звернути увагу, бо, таким чином, правовою державою можна вважати і будь-який олігархічний чи диктаторський режим.[XXI]
Вперше принцип верховенства права був сформульований англійським публіцистом епохи буржуазної революції XVII ст, ідеологом нового дворянства і буржуазії Джеймсоном Гаррінгтоном (1611-1677) ще в 1656 р. В запропонованій ним Конституції буржуазної дворянської республіки принцип верховенства права розглядався як «імперія (в значенні правління) законів, а не людей».
Термін «правова держава» вперше вжили німецькі вче- ні-юристи К. Велькер (1813 р.) і І. Фрайхен фон Аретін (1824 p.). Створення юридично завершеного поняття «правова держава» пов'язують з ім'ям німецького мислителя Р. Моля, який запровадив його в систему державно-правових і політичних знань у 30-х роках XIX ст. Р. Моль дав визначення правової держави. Згідно із його вченням правова держава - це держава конституційна, яка функціонує на підставі закріплення в конституції прав і свобод громадян та на забезпеченні судового захисту індивіда.
Сучасною теорією держави і права правова держава розглядається як один із найважливіших загально-людських політико-правових ідеалів і визначається як держава, в якій юридичними засобами реально забезпечено максимальну реалізацію, охорону і захист основних прав1
Поняття «соціальна держава» вжив у 1929 р. німецький державознавець X. Хеллер. Засновником теорії соціальної держави вважається австрійський філософ і соціолог М. Адлер. Після другої світової війни концепція соціальної держави знайшла втілення в конституціях країн Західної Європи. Цим поняттям називали державу сучасного демократичного типу в умовах відносно стабільної і розвинутої економіки. Соціальна держава - це вільна демократична правова держава, в якій забезпечується гідне людини життя як в матеріальному аспекті, так і в аспекті соціального захисту; громадянам гарантується особиста свобода; цивілізованими методами досягається соціальна злагода; компромісним шляхом вирішуються соціальні конфлікти. Однією з основних ознак соціальної держави є органічний зв 'язок держави з правом. В основі такого зв'язку лежить
принцип - права громадян не є дарунком держави, а мають своє власне обгрунтування. Вони об єктивно існують від народження людини і є невідчужуваними. В такій державі відносини індивіда й держави здійснюються на засадах поєднання прав і обов'язків та взаємної відповідальності.
Юридична наука наводить три моделі сучасної соціальної держави:
«Позитивна держава» (США), тут спостерігається найменша доля втручання держави в економіку і соціальне забезпечення, домінує орієнтація на дотримання індивідуалізму і захисту корпоративних інтересів (соціальна політика держави виступає як засіб контролю);
Власне «соціальна держава» (Великобританія), тут забезпечується гарантований мінімальний рівень життя і рівні стартові можливості (соціальна політика держави виступає як засіб забезпечення повної занятості);
«Держава благоденства» (Нідерланди), тут забезпечується мінімальний рівень життя і встановлюється максимальний рівень доходів, зменшується різниця в заробітній платі, гарантується повна зайнятість (соціальна політика держави виступає як засіб забезпечення «рівно сті кооперації і солідарності»).
У другій половині XX ст. як реакція на тоталітарні режими, адміністративно-командні методи управління, порушення прав людини актуалізувалась ідея правової держави. Ф) Державно-правова думка поєднала поняття «правова дер - (Г жава» і «соціальна держава», сформувавши ідею правової соціальної держави. Підмурком правової соціальної держави є два важливі конституційні принципи: принцип верховенства права (панування правового закону) як провідного в правовій державі і принцип соціальної справедливості (забезпечення державою соціальної безпеки особистості) як провідного в соціальній державі.