ВЧЕННЯ ТОМИ АКВІНСЬКОГО ПРО ДЕРЖАВУ, ПРАВО І ЗАКОН
Свою філософсько-теологічну систему - томізм - мо- нах-домініканець Тома Аквїнський (1225-1274 pp.) виклав у численних працях, в яких торкається питань держави, права і чакону в аспекті відношення церкви і держави, влади і суспільства, істини і справедливості.
Найвизначнішими серед його творів с «Сума істини католицької віри проти язичників», «Сума теології», «Про правління можновладців». Усі ці твори спрямовані проти арістотелевсько-аверро- істичного вчення, яке набуло поширення в Західній Європі у ХІ-ХІ І ст. і порушувало засади християнсько-католицького світу. Аверроїзм - напрямок у західноєвропейській середньовічній філософії, який походить від поглядів арабського філософа ХП ст. Ібн Рушди (в лат. традиції Аверроес) і став результатом переосмислення вчення Арістотеля з позицій натуралізму.[VI]Аверроїзм - це вчення про вічність матерії і руху, яке заперечує акт одночасного божественного творіння, визнаючи Бога не як творщ, а як першопричину всього сущого. Згідно із вченням аверроїзму все земне життя, включаючи державу і право, підпорядковане природній необхідності.
Тома Аквінський як неухильний провідник ідеології католицької церкви успішно витлумачив арістотелізм (вчення послідовників Арістотеля) в католицько-теологічному дусі, перетворивши його на потужну філософсько-світоглядну опору католицької церкви. Він один з перших спробував розвинути християнську доктрину держави на основі Аріс- тотелевої «Політики».
Доцільно наголосити на принципово різних засадах вчень Арістотеля і Томи Аквінського, зокрема стосовно розуміння природи людини і справедливості. В Арістотеля (і в античних мислителів в цілому) людська поведінка підпорядкована природному праву, яке втілює вимоги всеохоп- люючої космічної справедливості. У Томи Аквінського (взагалі у мислителів середньовіччя) природне право - це підкорення людини Богові і втілення божественної справедливості.
У Арістотеля держава (поліс) є «самодостатньою», тобто вона онтологічно сама по собі здатна забезпечити всі умови, за яких можливий найвищий рівень морального розвитку громадян. Полісна організація суспільства мислилася реальною умовою реалізації космічної (вічної)справедливості, критерієм якої розглядалося право. У вченні Аквінського держава теж відіграє значну роль у житті суспільства, позаяк її метою є «загальне благо». Але божественна (вічна) справедливість може утвердитися на землі не завдяки світській владі (держави), а завдяки владі церкви, як єдино відповідної заповітам Бога. Критерієм справедливості є Святе Письмо (Біблія). У зв'язку з цим у роздумах Аквінського про державу і право поза все проходить теза про верховенство у суспільстві духовної влади над світською.
Аквінський поділяв думку Арістотеля, що людина - політична істота. Визначальним у її природі є прагнення жити у суспільстві. Ідеальною спонукою до об'єднання людей у суспільство є суто людські потреби, які можна задовольнити лише у державі. Аквінський, як і Арістотель, не розмежовує суспільство і державу. Згідно із його вченням держава - це форма людської єдності і співробітництва, яка втикає у відповідь на потреби природи і розуму. Однак, природа держави - це реалізація законів провидіння.
Тома Аквінський здійснив класифікацію форм держав на основі критерію морального правління. З огляду загального блага як мети суспільства він поділяє правління на справедливе і несправедливе. За цим же критерієм теолог розрізняє владу політичну і владу деспотичну. Політична влада - це дотримання законів, оскільки функція світського правителя полягає в опікуванні обороною, судочинством, усуненні зловживань, закладенні підвалин людського щастя шляхом підтримання миру у державі. Деспотична влада - це ніким і нічим не обмежене правління за принципом «повелитель-раб». Засуджуючи деспотичне правління, Тома підкреслював, що правитель мусить керуватися вимогами божественної справедливості і дотримуватися приписів закону, спонукуючи до такої ж поведінки і своїх підданих.
Правління однієї людини над іншою не повинне позбавляти підданого права на вільний моральний вибір. Ніхто, навіть раб, не зобов'язаний коритися деспоту. Саме з цієї причини Тома визнавав опір тиранові не лише правом, а й обов'язком підданих. Найкращою формою правління мислитель називав політичну монархію. На відміну від абсолютної вона має низку переваг. Тут вагому роль у житті суспільства відіграють крупні феодали - світські і духовні «князі церкви», а влада монарха залежить від законів і своїми діями не порушує їх приписів.Мислитель підкреслював, що влада виникає у відповідь на природну необхідність задоволення потреб людини.
67
Влада об'єднує суспільство і допомагає людям удосконалюватися морально, піклуватися про душу, стати соціальними й політичними істотами. Влада приводить до дії закони держави. Закони держави — це специфічні настанови (приписи), які не порушують божественного порядку.
У відповідності до середньовічної традиції святості закону Тома стверджував, що влада закону всеохоплююча. Людський закон пов'язаний із божественним законом і є час і кою системи Божого врядування у Всесвіті. Для обгрунтування своїх тверджень Аквінський розробив класифікацію законів, дія яких охоплює чотири рівні космічної реальності, що є «чотирма формами Божественного розуму». Космічна реальність (світ) згідно із вченням мислителя постає як ієрархічна система із чотирьох сфер. Перша - це нежива природа. Над нею розташувалася сфера вищого порядку - світ рослин і тварин. Над цим світом існує світ людей, який є перехідним у надприродну духовну сферу. Довершеною реальністю, вершиною, абсолютною першопричиною, сенсом і метою всього сущого є Бог.
У
класифікації законів провідне місце посідає вічний закон, який є тотожним розуму Бога (вічний план божественної мудрості). У відповідності з цим законом відбувається увесь процес творення. Формою віддзеркалення божественного розуму в створених речах і явищах чуттєвого світу є природний закон. Сферою його впливу є світ живих істот, що підкоряються інстинктам життя і самозбереження.
У людському житті цей закон проявляється у прагненні жити досконалим, достойним людини життям - прагнути до добра, уникати і не чинити зла, виховувати дітей, цінувати власне життя. Природний закон діє однаково як в сфері християнського світу, так і серед язичників. Дарунком божої милості - Боже одкровення - є Божественний закон. Він визначає кінцеву мету людського життя, керує душею і спрямовує людей у прагненні до добра. Це, наприклад, правила християнської моралі чи норми, встановлені церквою. Всі перераховані закони прямо не стосуються людей, бо не випливають із людської природи. Законом спеціально передбаченим для людей є людський закон, який конкретизує природний закон. Тома поділяв його на право народів (ius gentium) - однакові норми, що зустрічаються у різних народів та право громадян (ius civile) - специфічні для кожної окремої країни норми. Згідно вчення Аквінського людський закон - це сила, яка примушує недосконалих за своєю природою людей коритися владі перед страхом покарання.Торкаючись питань права, Аквінський керувався вченням Арістотеля і римських юристів про природне право, якому підпорядковується людина в своєму житті, а правову концепцію створив спираючись на категорію «справедливість». Справедливість він розглядав як одну із етичних чеснот з принципом заслуженої відплати. Тома, як і Арістотель, поділяв справедливість на розподільну і зрівняльну. Розподільна справедливість - це надання благ згідно із людськими доблестями, а зрівняльна відноситься до сфери вищого порядку і пов'язана з божественною природою 64
людини Відповідно і право поділяється на природне і позитивне. Дія природного права - це сфера внутрішньої природи людини (її душі). Дія позитивного права - це сфера людських стосунків, де справедливість встановлюється з волі людей.
Отже, згідно із вченням Аквінського право — це дія божественної справедливості у божественному порядку людського життя. Його джерелом є вічний закон.
4.