ДЕРЖАВНО-ПРАВОВА КОНЦЕПЦІЯ МАРСИЛІЯПАДУАНСЬКОГО ТА ПОАІТИКО-ПРАВОВІ ПОГЛЯДИ ВІЛЬЯМА ОККАМА
Протягом ХП-ХШ ст. в країнах Західної Європи завершилося юридичне оформлення станів, намітився процес формування станово-представницької монархії, як гаранта стабільності у суспільстві.
Відбулася низка так званих «комунальних революцій», у результаті яких великі торговельні міста добилися повного визволення від сеньйоральної залежності. У XIII ст. сформувалось феодальне міське право - «магдебурзьке право», яке встановлювало порядок виборів і функції органів міського самоврядування, суду, купецьких об'єднань, цехів, регулювало питання опіки, торгівлі, спадкування тощо. В цю добу активізувався процес формування національних ринків, який вимагав політичного об'єднання держав. Відтак, об'єктивно з'явилися нові державно-правові концепції з ідеєю централізованої держави і політичного миру. Однією із таких концепцій є вчення італійського мислителя, ідеолога представників нового стану міщан (бюргерства) Марсилія Падуанського (бл. 1275 - бл. 1343 pp.), прибічника аверроїзму. Він один із перших в історії європейської державно-правової думки створив нове вчення про державу, побудоване на раціональних засадах і першим підняв ідею верховенства закону в суспільстві, впритул підійшов до проблеми юрисдикційного розмежування духовної і світської влад, а світської влади - на законодавчу і виконавчу, наголосивши, що обранці народу, які ухвалюють закон, мають визначати компетенцію виконавчої влади.Свою теорію світського правління Марсилій Падуансь- кий виклав у творі «Захисник миру». Теорія ґрунтується на безпосередній практиці й концепції розвитку італійських міст-держав з їх самоврядною формою управління. Методологічні засади теорії Падуанський запозичив у Арістоте- ля, скориставшись насамперед принципом «самодостатнього суспільства», спроможного задовольнити свої власні моральні й фізичні потреби.
Мислитель розглядає проблему виникнення держави і стверджує, що держава виникає природним шляхом поступового ускладнення форм людського співжиття.
Її метою є створення умов достойного людини існування, досягнення «громадянського щастя» (право на підприємництво, захист майна тощо) на основі політичного миру. Мир у державідосягається узгодженим функціонуванням усіх органів управління і створенням належного правового порядку.
Аналізуючи традиційні для розвинутого феодалізму форми правління монархію, олігархію, демократію, Падуансь- кий найбільш вдалою, здатною захистити інтереси народу, вважав монархію - одноосібне правління, яке може здійснюватися двояко: зі згоди народу (виборна), або поза його волею (спадкова). Він схилявся до виборної монархії, віддаючи належне народу, який, на його думку, здатний вибрати найдостойнішого.
Твердження Падуанського, що сувереном у державі є народ - законодавець є підвалиною ідеї народного суверенітету. Мислитель підкреслював, що народ є єдиним джерелом як світської, так і духовної влади (тут поняття «народ» рівнозначне поняттю «суспільство»). Народ - це всі громадяни, які беруть участь у громадянському управлінні (крім дітей, рабів, іноземців і жінок).
Торкаючись проблеми права, Марсилій підкреслював, що право виникає тоді, коли виникає держава (держава - матерія, право - форма). Поза державою не існує ніяких прав. В його концепції розглядається право божественне і право позитивне. Божественне право складається із приписів Нового Заповіту. Його завданням є надання дієвої допомоги людям на шляху до вічного спасіння. В позитивному праві втілюється воля держави, а його метою є створення сприятливих умов для життя на землі На цій підставі мислитель робить висновок про те, що духовна і світська влади повинні бути незалежними одна від одної.
Згідно із вченням Падуанського позитивне право (люд- ськии закон) - це правила, що регулюють поведінку людей на засадах наказу, заборони, дозволу і здійснюються шляхом примусу. Його завдання полягає в регулюванні відносин у державі та контролі над владою, стримуванні її від свавілля і зловживань. Фактично МарсиліЙ ПадуанськиЙ був одним з перших, хто заклав підвалини категоріального визначення права - як юридичної категорії, яке застосовується в сучасній теорії держави і права.
Більше того, він вказав на необхідну умову ефективної дії позитивного права, яка полягає у державному примусі.Всупереч католицькій традиції ПадуанськиЙ оприлюднив думку, що держава в своїй діяльності керується не божественним правом, а навпаки,- ефективна дія позитивного права у державі залежить не від Божественного, чи природного права, а обумовлена потребами держави, оскільки спрямована на підтримку її життєдіяльності.
Англійський філософ-схоласт Вільям Оккам (1285— 1349) був прихильником ідеї природного права і різко критикував посягання папи на світську владу. Широковідомим політичним трактатом Оккама, в якому мислитель рішуче засуджує верховенство влади папи та ієрархічну структуру католицької церкви був «Діалог». Оккам критикує католицьку церкву, протиставляючи її апостольській. Він підкреслював, що апостольська церква об'єднує усіх віруючих у Христа. Католицька ж обмежується рамками римської ієрархії. Її деспотичний моральний і духовний диктат у суспільстві суперечить приписам Святого Письма. Католицьке духовенство не має права на відпущення гріхів, це під силу одному Богові. Істинним главою церкви є не папа, а сам Христос.
Згідно із вченням Оккама осередком суспільного життя є община віруючих (народ) і обраний нею собор. Народ, а не папа має виключне право надання світському правителеві владних повноважень, власне уповноважуючи його служити своїм інтересам. Істинне ж завдання папської влади полягає у виконанні обов'язків, пов'язаних зі справами церкви. Жодний священик не повинен виконувати світських функцій. Стверджуючи неподільне право народу на обрання правителя, Оккам писав: «З волі Бога, природного закону і у відповідності з правом людей всі смертні народжуються вільними, ні від кого незалежними і виключно із власної волі можуть вручити правителеві владу».'
І Марсилій Падуанський і Вільям Оккам були противниками папського всевладдя, але виступали за божественну велич самої державності.