Висновок
У середні віки спостерігається поділ суспільства на два союзи - церкву і громадянське суспільство. Церква у своїй діяльності керується морально-релігійними принципами. Громадянське суспільство - правом і приватними інтересами індивіда.
Такий стан вплинув на характер і особливості державно-правової думки самої епохи. Середньовічне мислення в основі своїй теократичне, тому моральні і релігійні засади тотально панували в суспільній свідомості, а світські відносини розглядалися сферою нижчого порядку. Навіть захисники світської влади не могли не рахуватися з релігійними аспектами суспільної свідомості.Започаткована ще в античному світі природно-правова традиція в історії вчень про державу і право, знайшла своє продовження у вченні !оми Аквінського про природне божественне право і право людини на моральний протест деспотичній владі. !ома Аквінський розробив теологічну теорію держави і права. Традицію юридичного позитивізму, започатковану в теорії римського юриста Ульпіана, продовжив Марсилій Падуанський, який першим в державно- правовій думці феодального суспільства Західної Європи заперечив природне право і твердження, що це право історично і логічно передує державі. Він однозначно ствердив, що право - це продукт держави. Заслугою Марсилія Паду- анського є те, що він концептуально обґрунтував ідею народного суверенітету.
Обидві вказані традиції державно-правової думки були успадковані державно-правовим знанням нового часу. Природно-правова традиція вже чітко проступає в працях Г. Греція та інших відомих представників школи природного права і договірної теорії держави (ХУП-ХУШ ст.). Традиція юридичного позитивізму чітко визначилась у розвитку вчень юридичного позитивізму (друга пол. XDC-XX ст.).