§ 2. Вчення Томи Аквінського про державу і право
Тома Аквінський (Аквінат) (бл. 1226 — 1274) народився поблизу містечка Аквіно у сім'ї дрібного феодала. Здобув освіту в кращих європейських університетах — Неаполя, Кельна та Парижа, де отримав ступінь магістра теології.
Перу Томи Аквінського належать близько дев’яноста праць із філософії, теології та політики. Серед праць, в яких розглядаються державно-правові проблеми, слід назвати трактати «Сума проти язичників» (більш відома як «Сума філософії»), «Сума теології», «Про владу» (відома як «Про правління царів»). Він написав також коментарі до головних праць Арістотеля, зокрема до «Політики».У головних своїх працях Тома здійснив систематизацію католицької теології в такому масштабі, як це до нього не вдавалося нікому. Завдяки цьому він був визнаний провідним теологом, а його доктрина — офіційною доктриною Римської католицької церкви. Головною особливістю його методології було обґрунтування віри в Бога (надприродне явище) на основі раціональних і логічних аргументів, відповідно до здобутків античної філософії. Згідно із загальноприйнятою у середньовічних університетах методикою Тома викладає своє вчення у вигляді критичного дослідження, в якому наводяться аргументи «за» і «проти» певної тези.
Аквінат досліджував державну владу через поділ її на три головні елементи: 1) походження, 2) сутність; 3) використання.
Походження та сутність держави. Тома Аквінський сприйняв погляди Арістотеля на людину як «політичну істоту», дещо видозмінивши їх відповідно до християнської доктрини. Наділення людини розумом, на його думку, спричиняє потребу існування соціальних організацій. Водночас держава розглядається не лише як наслідок раціональної діяльності людини, а й як частина універсальної імперії, творцем і правителем якої є Бог Призначення держави він бачить у створенні прийнятних умов життя людини в економічних і культурних сферах як передумови її духовного розвитку, пізнання Бога та здобуття після смерті небесної благодаті.
Проблема співвідношення церковної та світської влади. Враховуючи, що Тома був представником католицької церкви і деякий час займав офіційні посади в ній, його вчення продовжувало традицію обґрунтування верховенства церкви над світською владою. Логіка була такою. Усвідомлюючи, що кінцевою метою будь-якої особи є досягнення небесної благодаті, виконання цієї мети є покликанням не земної, а божої влади. «Служіння його царству, оскільки духовне відділено від земного, вручено не земним правителям, а священикам, особливо Папі Римському, якому всі царі християнського світу повинні підкорятися, як самому Господу». Таким чином, верховним сувереном над усіма людьми, зокрема над правителями, проголошувався лише Папа, який володарює відповідно до Божого закону. Але правитель має керувати державою відповідно до законів, які мають бути справедливими. Якщо дії правителя не відповідають законам, піддані мають право на опір.
Класифікації форм правління. Відповідно до античної традиції Тома виклав учення про «добрі» й «погані» форми правління. Критеріями поділу запропонував кількість правлячих (один, декілька або багато) і мету правління (багатство, чеснота або свобода). Таким чином, добрими формами є монархія, аристократія та політія, поганими — тиранія, олігархія та демократія. З-поміж добрих форм монархію Тома вважав найдосконалішою: «адже і у бджіл один цар, і у всьому всесвіті єдиний Бог, творець усього і правитель. І це розумно». Монархії він поділяв на абсолютні та політичні, в яких велику роль відіграють крупні феодали та церковні ієрархи. Саме політичні монархії він вважав найдосконалішими. Серед поганих форм він більш терпимою вважав демократію, а найгіршою — тиранію. Водночас Тома визнавав наявність недоліків у всіх, навіть у правильних форм, а тому для практичного втілення слід завжди шукати «змішаний» тип правління.
Доктрина права та закону. Аквінат безумовно визнавав потребу права, зокрема законів, які створюються людьми, для регулювання суспільних відносин.
Вони, на його думку, є елементом виховання для осіб, схильних до поганого. Більш загальну мету Тома визначав таким чином: «Закони потрібно встановити для миру між людьми та чесноти». Закон він визначає як певне установлення розуму з метою загального блага, що приймається та обнародується тим, хто має піклуватися про суспільство.Тома Аквінський розробив оригінальну концепцію системи права і закону, який є водночас і божественним проявом, і людським творінням. Усі закони він ділив на чотири групи: 1) вічний закон, під яким розумів загальний задум Бога щодо управління Всесвітом; від нього походять усі інші закони; 2) природний закон як втілення вічного закону в людській природі; 3) людські (позитивні) закони, які формулюються зусиллями людського розуму з природних законів для вирішення практичних справ; 4) божественний (також позитивний) закон, який втілений у Біблії та є необхідним орієнтиром для пошуку людиною справедливості.
Отже, Тома одним із перших розробив концепцію системи права, яка має певну ієрархічну внутрішню структуру на чолі з вічним законом. У випадку відхилення або порушення цієї ієрархії людські (позитивні) закони «по суті стають не законом, а насильством певної особи». Право за Аквінатом завжди є сферою правди та справедливості. Незважаючи на релігійну форму, доктрина держави і права Томи Аквінського закладала теоретичне підґрунтя формування в подальшій європейській політико-правовій думці концепцій природного права та правового закону. Система ж канонічного права (права Римської католицької церкви) стала однією з основ, на якій пізніше були сформовані всі національні правові системи країн Європи.
У 1323 р. римською католицькою церквою Тома Аквінський був проголошений святим, а в 1879 р. його вчення енциклікою Папи Лева ХІІІ фактично було визнано офіційним ученням церкви. Папа Іоанн Павло ІІ у 1998 р. в енцикліці «Віра та розум» також підтвердив неминаючу важливість учення Томи Аквінського для сучасної католицької церкви.