§ 3. Теорія всесвітньої монархії Данте Аліґ’єрі

Данте Аліґ’єрі (1265-1321), італійський поет, юрист і державний діяч, автор творів «Нове життя», «Бенкет», «Про народне красномовство», «Ко­медія», «Монархія» та ін. У трактаті «Монархія» він обґрунтовує три головні тези: 1) необхідність всесвітньої монархії для благополуччя миру; 2) належ­ність римському народу місії утворення всесвітньої монархії; 3) авторитет монархії дається безпосередньо від Бога, а тому є незалежним від церкви.

Ідеї Данте цікаві новими, космополітичними поглядами на облашту­вання світу: «мені Всесвіт є батьківщиною, як рибам море». Єдиний вихід із кризи, яка охопила європейські держави, він вбачав у всесвітній монархії, яка покладе край чварам і міжусобицям та встановить загаль­ний мир і порядок. Прикладом цієї монархії вважав Римську імперію, за часів якої народ довів свою здатність збудувати універсальну імперію. Підкорюючи інші народи, римляни намагалися досягти високої мети справедливості — загального блага. Виникнення ж християнства саме у Римській імперії — прояв божественного благовоління до неї.

Однією з причин розбрату в Італії Данте вважав втручання Римсько­го Папи в компетенцію світської влади. Церков порушила поділ влади, який був установлений Богом: «церков Риму, дві влади в собі змішавши, упала в бруд». Він — за розмежування повноважень церкви й монар­ха. Завданням церкви можуть бути лише духовні справи, а методом їх здійснення — лише переконання. Намагання затверджувати світську владу не відповідає самій природі церкви. Аргументами незалежності монархії у Данте є також історичний досвід — світська влада виникла набагато раніше християнства, а тому монарх одержує владу безпосе­редньо від Бога, а не від церкви.

Погляди Данте можна вважати ідеалістичними. Однозначно визнаючи шкоду від поєднання в одних руках світської та релігійної влади, він вва­жав можливим знайти вільного від корисливості монарха для керівництва Всесвітом, який буде правити виключно заради загального блага.