§ 3. Вчення Дж. Локка про право і державу

Політико-правові ідеї буржуазно-демократичної революції теоретич­но обґрунтував англійський філософ Джон Локк (1632—1704)^[39], вико­ристовуючи теорію природного права і суспільного договору для визна­чення найважливіших принципів громадянського суспільства.

За Локком, до появи держави люди перебували в природному стані, що характеризується «повною свободою дій щодо розпорядження своїм майном і особистістю», де панує «стан рівності, при якому будь-яка влада і будь-яке право є взаємними, ніхто не має більше за іншого». Кожен має природні права, до яких належить право приватної власності, право на індивідуальність, право на власну працю та її результати. Влас­ність, за Локком, те, що людина здобула з предметів, створених і наданих їй природою, поєднала зі своєю працею, є таким що їй невід’ємно нале­жить і тим самим робить це її власністю.

У природному стані усі люди рівні, вільні і наділені власністю, там панує мир, доброзичливість, безпека. Природне право забезпечує режим суспільних відносин, коли кожен охороняє свої інтереси. Але в додержав- ному суспільстві немає належних гарантій, визнаних суддів, відсутня невідворотність покарання. До того ж немає однакового тлумачення природних законів, тому що «закон природи є неписаним законом і його ніде не можна знайти, крім свідомості людей».

Тому з метою гарантування природних прав люди відмовилися від самостійного їх забезпечення й уклали суспільний договір, гарантом якого стала держава — сукупність людей, які об’єдналися в одне ціле під егідою встановленого ними загального закону і створили судову ін­станцію, яка уповноважена улагоджувати конфлікти і карати злочинців. Держава створюється для досягнення «великої і головної мети» — полі­тичного партнерства, коли кожен може реалізувати свої громадянські права (право на життя, здоров’я, свободу, приватну власність тощо). Вона має право видавати закони, використовувати силу суспільства для їх забезпечення, відати відносинами з іншими державами.

Громадяни точно визначають той обсяг повноважень, що передають державі. На відміну від Гоббса, Локк вважає, що право на життя, володін­ня майном, свободу і рівність людей є не відчужуваними. Саме ці невід- чужувані цінності є межами державної влади, переступити які нікому не дозволено. За інших умов, а також у разі тиранічного правління народ вправі «переглянути угоду».

На думку Локка, головна небезпека свободи людей криється в привіле­ях влади. Абсолютна монархія — один з випадків вилучення носія влади з-під влади закону. Абсолютна монархія — завжди тиранія, тому що немає ніяких гарантій природних прав, оскільки над нею немає законів. А це порушує головний принцип: «Для жодної людини, яка перебуває в грома­дянському суспільстві, не може бути винятку із законів цього суспільства». Гарантією політичної свободи є рівний, загальнообов’язковий, постій­ний закон і поділ влади.

Обстоюючи режим законності, Локк наполягав на положенні: хоч хто б мав верховну владу, йому необхідно «правити згідно з встановленим постійним законом, проголошеним народом і відомим йому, а не шляхом імпровізованих указів». При цьому закони повинні виконуватися. Така позиція Локка передбачала ідею «правової держави».

Реалізація «головної і великої мети» неодмінно вимагає, за Локком, щоб публічно-владні повноваження держави були чітко розмежовані і поділені між різними органами. Вища (але не абсолютна) влада належить законо­давчому (представницькому) органу, що обирається народом і відповідаль­ний перед ним. До цієї влади Локк відносив і діяльність суддів (відповідно до англійського права, одним з його джерел є судова практика). Законодавчий орган не повинен довго засідати, інакше виникає спокуса створити вигідні для себе закони. Виділяє Локк і федеративну владу, яка відає правом війни і миру, правом брати участь у коаліціях і союзах, так само як і правом вести справи з усіма особами і об’єднаннями поза межами держави.

Виконавча влада (уряд на чолі з монархом) не має права видавати закони. Монарх може розпустити парламент, накласти вето, має право законодавчої ініціативи, але не має права перешкоджати скликанню парламенту. Порушення цього правила є підставою до зміни монарха. На думку Локка, першим і основним позитивним законом усіх держав є встановлення законодавчої влади; так само першим і основним при­родним законом, якому повинна підкорятися сама законодавча влада, є збереження суспільства і кожного члена суспільства.

Будь-яка форма державної влади, за Локком, повинна визначатися суспільним договором і мати належну «структуру правління». Розумію­чи, що ідеальних форм не буває, він припускав можливість появи деспо­тичної влади і тоді народне повстання буде цілком правомірним.

Таким чином, учення Локка суттєво вплинуло на подальший розвиток політичної ідеології. Найбільше поширення мали його ідеї щодо природ­них невідчужуваних прав людини, поділу влади, приватної власності тощо. Локк вважається одним із засновників лібералізму, першим серед теоретиків парламентаризму і правової держави.

Політико-правова думка в роки перших буржуазних революцій фор­мувалася зусиллями багатьох мислителів, важливе місце серед яких посідають Томас Гоббс і Джон Локк, головним підсумком їх діяльності стало формування теорії природного права, обґрунтування загальної правової рівності людей, введення в політико-правову теорію ідеї до­говірного походження держави, переліку природних прав і свобод лю­дини, гарантій політичної свободи громадян.