§ 2. Вчення Т. Гоббса про державу і право

Особливу позицію займав прихильник абсолютизму англійський філософ і політичний мислитель Томас Гоббс (1588—1679)^[38], який у своїй роботі «Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної і гро­мадянської» прагнув перетворити вчення про державу і право на точну науку, подібну геометрії, «фігури і лінії якої ніхто не заперечує».

У основі політико-правового вчення Гоббса — своєрідне уявлення про природу і пристрасті людини. Він стверджує, що споконвічно всі люди створені рівними щодо фізичних і розумових здібностей і кожен має одна­кове «право на все». Але людина є істотою егоїстичною, жадібною і често­любною, її оточують заздрісники і вороги. Звідси фатальна неминучість «війни всіх проти всіх», що є «природним станом роду людського».

До того ж людині властиві страх, інстинкт самозбереження і розум. Саме вони дають перший імпульс процесові подолання природного стану і під­казують шляхи (умови) досягнення мирного співіснування. Ці умови є приписами природного розуму, які Гоббс називає природними законами. Головний природний закон вимагає прагнути до миру і слідувати йому. Другий природний закон вимагає від кожного відмовитися від своїх прав тією мірою, в якій цього вимагають інтереси миру і самозахисту. Третій закон вимагає виконання зобов’язань, що виходять з укладених договорів. У цьому джерело і основа справедливості. Крім зазначених трьох законів існує ще 16 природних (незмінних і вічних) законів, серед яких дев’ятий закон — заперечує гординю, десятий — заперечує марнославство, одина­дцятий — стверджує неупередженість, шістнадцятий — необхідність під­порядкування арбітражу («у випадку суперечки сторони повинні підкорити своє право рішенню арбітра»). Усі ці закони поєднує загальне правило: «не роби іншому того, чого ти не бажаєш, щоб було зроблено тобі».

Але природні закони встановлюють лише свободу робити або не робити будь-що.

Для того щоб покінчити зі станом «війни всіх проти всіх», люди шляхом взаємної згоди відмовляються від природного права «робити усе для самозбереження» і передають його окремій людині або зборам людей (представникам). Так виникає держава, як єдина особа, що виникла шляхом взаємного договору між величезною кількістю людей, для того щоб ця особа могла використовувати силу і засоби всіх так, як вважає за необхідне, для їх миру і загального захисту.

Спочатку джерелом влади Гоббс вважав договір між підданими і пра­вителем, що не може бути розірваний без згоди сторін. Однак у ході рево­люції спостерігалося чимало фактів порушення королем узятих зобов’язань. І тоді Гоббс сформулював інше поняття суспільного договору — кожного з кожним, де правитель узагалі не бере участі, тому його згода на розірван­ня договору не обов’язкова. У такий спосіб були вилучені підстави для розірвання договору. Уклавши суспільний договір і перейшовши в грома­дянський стан, індивіди втрачають можливість змінити обрану форму правління, звільнитися з-під дії верховної влади. їм забороняється протес­тувати проти рішень суверена, засуджувати його акції.

Т. Гоббс розрізняє держави залежно від шляхів виникнення. Держа­ви, що з’явилися в результаті добровільної угоди, він відносить до вста­новлених (політичних держав), а ті держави, що з’явилися в результаті захоплення силою, — до набутих. Перевагу віддає встановленим. Він визначає три форми держави: монархію, народоправство і аристократію, що відрізняються залежно від придатності реалізувати мету, заради якої вони встановлені. Найкращою формою правління вважає необмежену монархію, оскільки «право спадкування надає державі штучне вічне життя».

У будь-яких формах держави влада суверена є завжди абсолютною, необмеженою, міцною настільки, наскільки це взагалі можливо собі уявити. Суверен нічим не обмежений, у тому числі громадянськими законами. Він сам видає і скасовує їх, оголошує війну й укладає мир, судить і милує, при­значає посадових осіб тощо. Його прерогативи неподільні і невідчужувані. «Поділяти владу держави — означає руйнувати її, тому що поділені влади взаємно знищують одна одну». Влада суверена є фактично монополією на життя і смерть своїх підданих. «Свобода підданих полягає в свободі робити те, що не зазначено в домовленостях з владою, — писав Гоббс. —... Суверен, таким чином, має право на усе з тим лише обмеженням, що, як підданий Бога, він зобов’язаний дотримуватися природних законів».

Абсолютна влада, на думку Гоббса, належить до сфери публічного, політичного права. У народу стосовно верховної влади є тільки обов’язки і немає прав, і тому вона не може бути знищена людьми, які погодилися її встановити. Однак у галузі приватного права піддані мають широкі правові ініціативи, систему прав, свобод і гарантій.

Відсутність прав у народу щодо суверена Гоббс тлумачить як правову рівність людей в їхніх взаємних відносинах, що гарантує король: непо­рушність договору, захист у суді, рівні податки, забезпечення приватної власності. Розмірковуючи про відносини підданих між собою, він обґрун­тував низку правових гарантій: право на судовий захист, встановлення суду присяжних, призначення покарання відповідно злочинові тощо.

На думку Гоббса, громадянським правом для підданих є ті правила, які держава усно, письмово або за допомогою інших достатньо зрозумілих знаків своєї волі наказує використовувати в суспільних відносинах.

Гоббс стверджував, якщо влада втрачає здатність гарантувати безпе­ку підданих, заради чого вона і була створена, то вона втрачає і право на їхню вірність, тоді (як виняток) народ має право на опір несправедливій владі, яка ніколи не може бути виправдана.

Таким чином, Т Гоббс у своїх працях продовжив розвиток ідей про людську природу, якій властиві пристрасті та розум, обґрунтував значен­ня природних законів як джерел природного і публічного права. Політи- ко-правовим ідеалом Гоббса було громадянське суспільство, в якому поєднуються необмежена влада монарха в публічній сфері і гарантовані права підданих у приватних відносинах.