§ 3. Вчення Ж. Бодена про державу. Теорія державного суверенітету
Одним із наслідків доби Відродження та Реформації було постання в Європі світських національних держав із здебільшого абсолютиськими монархічними режимами. Теоретичним обґрунтуванням нової політичної реальності, єдності влади в державі стало вчення про державний суверенітет французького юриста Жана Бодена (1530-1596)[30].
Під державою Боден розуміє «здійснення суверенною владою справедливого управління багатьма сім 'ями і тим, що перебуває у спільному управлінні». Для нього поняття вищого блага приватної особи та держави є тотожними, і в цьому він бачить мету справедливого управління держави.
Боден виділяє три причини виникнення держави: розширення сім'ї (праобраз держави); збирання народу воєдино; виникнення з колонії, що походить від іншої держави. Методами же утворення держави є або примус сильніших, або згода одних людей добровільно передати у підпорядкування інших всю належну їм свободу. Саме із цієї, відступленої народом свободи, держава черпає власну всевладність та незалежність, яку Боден називає «суверенітетом», це «абсолютна та постійна влада, яку римляни називають величчю, що означає вищу владу повелівати». Основною властивістю суверенітету є його необмеженість: «цю верховну та постійну владу над громадянами з правом життя і смерті народ може передати будь-якій особі без жодних обмежень, так само, як може зробити власник, що бажає когось обдарувати». Суверенітет є єдиним, постійним та абсолютним, тому, зазначає Боден, якщо він заснований на певних умовах чи зобов’язаннях «не є, власне, ані суверенітетом, ані абсолютною владою». Єдиним винятком з цього правила є божественні закони та закони природи, які виникли раніше від держави і є універсальними для всіх народів. Зокрема, до таких законів належать інститут сім’ї та право приватної власності.
Народ — джерело суверенітету, але, здійснивши його відчуження державі, позбавлений надалі права повернути його.
Відтепер суверенітет належить на праві власності монарху (державі), який вправі робити з підданими та державою все, що йому заманеться, а «після передати все це кому захоче». Таким чином, Боден ставить знак рівності між суверенітетом та абсолютною владою монарха.На думку вченого, суверенітетові притаманні п’ять функцій: видання законів, які поширюються на всіх підданих та всі установи держави; вирішення питань війни та миру; призначення на державні посади; здійснення правосуддя як останньої інстанції, помилування.
У питанні форми держави Боден відкинув традиційний поділ на правильні та неправильні форми: одна і та ж сама форма може тлумачитися різними людьми одночасно як правильна і як неправильна.
Оскільки суверенітет є неподільним, Боден вказував на неможливість існування змішаної форми держави, вважаючи, що суб’єктом, який більше володіє владою, і визначається форма держави. Він також критично оцінював демократію та аристократію: демократія погана тим, що законів та влад багато, а користі мало, владу здобувають не найкращі, а найсприт- ніші; за аристократії державу поглинають чвари, а розумних при владі мало. Тому найкращою формою держави для Бодена лишається монархія, за якої принцип суверенітету досягає свого абсолюту. Необмежена влада монарха є максимально можливим уособленням всіх властивостей державного суверенітету. Для обґрунтування цієї думки Боден проводить аналогію з Творцем: як Бог самовладно керує Всесвітом, так і монарх повеліває державою: «окрім Бога немає нікого більш вищого на землі, аніж суверенні монархи. Вони поставлені самим Богом як його намісники, аби правити іншими». Разом з тим французький учений вважав доцільним запровадження як демократичних (загальний доступ до певних посад), так і аристократичних (ключові посади заміщаються дворянами) елементів у механізм абсолютної монархії з метою оптимізації державного управління. Приклад застосування таких елементів у керуванні монархом французькою державою Боден бачив у Генеральних штатах, депутатом яких він був.
Ж. Боден прагнув до гармонійної справедливості. Вона для нього означає врахування прав та інтересів кожного, свободу совісті та віротерпимість. Адже «чим більше піддається насильству воля людей, тим більш вона непоступлива».Значним є внесок ученого в дослідження форм державного устрою. Ґрунтуючись на своїй теорії суверенітету, він виділяв дві складні форми держави. Перша форма засновується на принципі нерівності. Федерації належать до цієї групи через те, що власником суверенітету є союз в цілому, тоді як члени федерації його позбавлені, маючи натомість автономні права. Друга форма будується на засадах рівності, прикладом якої є конфедерація, де всі її члени зберігають суверенітет.
Розроблена Жаном Боденом теорія державного суверенітету, його аналіз та систематизація форм держави мали вагоме юридичне значення — вони вплинули на виникнення державного права. Ідеї «природного» первісного стану суспільства, договірного походження держави, справедливих правових начал, що містяться в його працях, багато в чому сприяли поширенню концепцій «суспільного договору» та природного права.