§ 2. Політико-правові ідеї Реформації
На початку ХVІ ст. під впливом гуманістичних ідей Відродження один із стовпів середньовічного християнського світу — римо-католицька церква — переживала глибоку кризу. Суспільство почало вимагати від церкви повернутися до первісної чистоти християнської релігійності, її демократизації, скасування індульгенцій тощо.
Такі настрої мирян обумовили появу широкого соціально-політичного та ідеологічного руху Реформації (тобто «виправлення», «реформування»), що охопило в ХVІ — сер. ХVІІ ст. більшість країн Центральної та Західної Європи. Ідеологами основних течій Реформації виступили Мартін Лютер, Томас Мюнцер та Жан Кальвін.Спільними для всіх напрямків Реформації були принципи «sola fide» та «sola scriptura». Перший вимагав «виправдання вірою»: людина для спілкування з Богом не потребує посередництва церкви. Другий принцип визначав Біблію єдиним джерелом християнської релігії, а отже, булли та енцикліки Папи Римського, канони патристики — є лише людськими установленнями.
Початок європейської Реформації поклав професор Віттенберзького університету М. Лютер (1483—1546)[27]. Причину походження держави він бачив у гріховності світу. Як дерево не потребує інструкції як йому плодоносити, так справжній віруючий не має потреби в юридичних нормах для керування своєю поведінкою, тому якби світ складався лише із праведників, не було б потреби ані в «королях... ані в мечі, ані в законі». Натомість світ є злим, і якби не встановлення Богом держави, «люди пожирали б один одного. і світ спорожнів би». Оскільки держава є єдиною запорукою «охорони миру, покарання гріха та захисту від злих», то і справжні християни теж мають їй коритися, і навіть більше — робити все, що йде їй на користь, «аби її не забували, шанували та боялися».
Разом із тим, Лютер визнає необхідним законодавчо визначити межі застосування світської влади, щоб вона не зазіхала на питання віри.
Сфера застосування законів держави «простягаються не далі тіла й майна й того, що є зовнішнім на землі», тоді як сфера душі лишається поза законом та його силою. Таким чином, Лютер наполягав: свободи совісті і думки людини — поза юрисдикції держави. Він вважав природне право основою добрих та справедливих законів. Застосування ж закону має бути гнучким, і де потрібно, його слід використовувати за всією суворістю, а де — пом’якшити, з тим, щоби розум залишався вищим законом та найкращим законознавцем.М. Лютер критикував тогочасний феодальний лад, вважаючи, що «із сотворіння світу мудрий князь — птах рідкісний, та ще більш рідкісний князь благочестивий», але, будучи прихильником божественного походження влади та держави, він заперечує право на спротив християн бодай тиранічній державі: «... Правителі роблять зло, коли вони придушують проповідь Євангелія й гнітять вас у мирських справах. Але ви робите ще більше зло, коли... судите тих і мстите... своїм правителям...». Право ж судити та карати володарів має лише один Бог.
Ідейним натхненником і керівником селянського повстання 1524— 1526 рр. у Німеччині був Томас Мюнцер (1490—1525)[28]. З його іменем пов’язана ліворадикальна течія Реформації — анабаптизм. Її послідов-
ники жили за зразками ранньохристиянських громад, проповідували відмову від приватної власності та громадянську рівність. Це, в свою чергу, зумовило негативне ставлення до будь-якої державної організації як інституту, заснованого на насильстві. Мюнцер закликав до соціального перевороту на засадах рівності, «християнської справедливості» та повернення влади народу. У «Статейному листі» він закликає до створення «Царства Божого на землі», перебудови суспільства на «християнський союз та братство». До цього союзу мають бути включені всі працездатні особи, які братимуть участь у спільній праці, отримуючи за це рівну винагороду. Всі, хто не захочуть долучитися до будівництва «Царства Божого на землі», автоматично зараховуються до безбожників.
На відміну від Німеччини, де Реформація розшарувалася за соціальною ознакою на бюргерсько-дворянське лютеранство та плебейсько-селянський анабаптизм, швейцарський кальвінізм являє приклад середнього шляху, багато в чому зумовленого великою роллю місцевих виборних магістратів.
Саме в поглядах Жана Кальвіна (1509-1564)[29] найбільшого розвитку отримав ключовий принцип протестантської етики — догмат про абсолютну наперед визначеність Богом долі людини. Людина не здатна змінити своєї долі, але може здогадуватися про неї за розвитком свого життєвого шляху. Відтак, всі свої сили людина має покласти на досягнення життєвого успіху як ознаки богообранності. Така настанова обумовила та сформулювала, за висловлюванням М. Вебера, «дух капіталізму», який поволі закріплювався в розвинутих країнах Європи.
У політичних поглядах Кальвіна помітна тенденція до теократичного розуміння держави, її трансформації за допомогою представницьких органів. Життя держави та церкви є подібним, оскільки Богом на них покладені однакові обов'язки по встановленню правління Божого. Тому магістрати мають вважатися похідними не від міської громади, а установою божою. Таким чином, держава, у розумінні Кальвіна, виступає виконавчим органом церкви, який забезпечує їй захист та матеріальну основу.
Засуджуючи феодально-монархічні кола за насильство, сваволю і беззаконня, він обґрунтовував право на спротив тиранії, яке може застосовуватися правом у разі попрання божественних законів чи обмеження волі народу уповноваженими на те органами (магістратами, церквою тощо). І лише при вичерпанні всіх легальних форм спротиву можлива непокора, можна скинути тирана. При порівнянні монархії та республіки симпатії Кальвіна на боці останньої: «найбільш бажане із всіх станів, це коли пастирі обираються та встановлюються загальним голосуванням народу. Тому що там, де одна особа насильством захоплює владу та владарювання, це — варварська тиранія. Там, де царі керують за правом спадкування, теж немає свободи. Отже, пророк говорить: поставимо собі володарів, причому — загальним голосуванням». Утім, необмежена демократія його теж не захоплює, оскільки в народі, що не має сталої влади і всі рівні, виникають куди страшніші смути, аніж за тиранії. Тому оптимальнішим з того, що можна обрати, Кальвін називає поєднання аристократії з поміркованою демократією, яке є «правлінням багатьох осіб, влаштоване таким чином, щоби одні допомагали іншим, взаємно спрямовували та наставляли один одного».
Таким чином, політико-правові вчення Реформації, що виникли на запереченні панування католицької церкви, втручання світської влади в духовну сферу, призвели до обґрунтування таких основоположних свобод людини, як свобода думки та віросповідання. Секуляризація (відокремлення) церкви від держави, ствердження засад протестантської етики в свою чергу мало наслідком прискорення процесу формування національних держав та перехід до буржуазного ладу.