§ 1. Теорія солідаризму Л. Дюгі

Леон Дюгі (1859-1928)^{[153] [154], французький теоретик права, консти­туціоналіст, пропагував ідеї класового миру, започатковані О. Контом. Його творчість припала на період жорстоких класових боїв, революцій, Першої світової війни, що примушувало вченого шукати відповіді на виклики часу.}

Головною і об’єднуючою ідеєю всієї його творчості стала запозиче­на з галузі позитивістської соціальної філософії концепція солідаризму. Солідаризм, соціальну солідарність на відміну від революційного синдикалізму, що закликав робітників до насильств і страйків, Дюгі роз­глядав як факт взаємної соціальної залежності членів людського суспіль­ства, в якому люди є нерівними, внаслідок чого суспільство поділяється на соціальні групи (класи) і кожна з соціальних груп виконує соціально необхідну функцію для інших, а тому вони не можуть існувати один без другого. Причому класи виступають зібранням індивідів, між якими іс­нує особливо тісна солідарність, оскільки вони здійснюють однакову роботу в суспільному розподілі праці для задоволення загальних потреб суспільства. Тому «злочином є проповідувати боротьбу класів, — писав французький конституціоналіст, — і я думаю, що жодним чином ми не йдемо до знищення одного класу іншим, а, навпаки, до режиму коорди­нації та ієрархії класів».

Л. Дюгі визнавав корисність мирного синдикалізму, організації синдикатів за спільністю соціальної роботи і професійних інтересів, через які робітники зможуть висловлювати і захищати свої права та ін­тереси в представницьких органах держави, обмежувати владу уряду. Синдикати, на його думку, дають надійну гарантію від сваволі правлячих. Це призведе до прийняття відповідних законів, які визначать відносини між класами і, таким чином, вплинуть на послаблення або взагалі при­пинення класової боротьби.

Крім соціальної солідарності, на думку Дюгі, людей об’єднують і інтегрують в нові спільноти не правила поведінки, що випливають з прав індивідів і колективів (їх він вважав ілюзорними і неіснуючими), а со­ціальні норми, які засновані на взаємній залежності, що об’єднують людей.

Іншим перетворенням, писав Дюгі, стане знищення права власнос­ті — воно «поступиться» поняттю власності як соціальної функції. Французький юрист пропонував замінити й поняття суб’єктивного пра­ва поняттям соціальної функції і обов’язком. Він вважав за необхідне виключити з юридичної науки цілий ряд понять і конструкцій, що, на його думку, є метафізичними, а саме «суверенна особистість держави», «суб’єктивне право особи» і ввести нові поняття, наприклад, «юридична ситуація», «функція», «соціальне право» та інші.

Разом із цим Дюгі зазначає: новий суспільний лад, що виникає, по­требує не суб’єктивного, а об ’єктивного права, яке накладає на кожного члена суспільства відповідні соціальні обов’язки, тобто «зобов’язує його виконати певну місію» і відповідно «надає владу вчинити акти, що необ­хідні для цієї місії». Засновник солідаризму в політичній теорії вважає: «... Кожен має обов’язки, і притому відносно всіх, але ніхто не має права у власному сенсі слова». Права людини він оголошує метафізикою, якій нема місця ні в науці, ні в практиці. Потрібна Декларація обов’язків. «Індивід не мета, а лише засіб», — пише Дюгі в дусі Ф. Ніцше.

Держава в її існуючих формах колективно сті (римській, королів­ській, якобінській, наполеонівській, формі третьої Французької Респу­бліки) зникне і їх місце займе новий державний лад — «більш гнуч­кий, більш гуманний, що більш захищає індивіда», з новою системою прав колективів і прав індивідів.

Таким чином, держава перетвориться на «корпоративну», де будуть зліквідовані парламентаризм, загальне виборче право, а натомість вста­новлене пряме професійно-корпоративне представництво різних про- фесійнних груп в органах державної влади. Ідеями Дюгі скористалися італійські та німецькі фашисти, що й зумовило падіння авторитету дю- гізму після Другої світової війни.