§ 2. Ліберальна економіко-правова доктрина Ф. Гаєка

Важливе місце в державно-правовій думці ХХ ст. займають ідеї за­хідних економістів-лібералів — Дж. М. Кейнса, Л. фон Мізеса, Ф. А. фон Гаєка та ін. Предметом дискусії між ними є межі впливу держави на еко­номічну й соціальну сферу суспільного буття, доктрина невтручання держави («іаізБС/ Іаіге»).

Послідовним опонентом Кейнса та авторів економіко-політичної доктрини «держави загального благоденства» є видатний ліберальний економіст і філософ Фрідріх Авґуст фон Гаєк (1899-1992)^[156]. У своїх роботах він піддає обґрунтованій критиці ідеї Кейнса як такі, що при­зводять до занепаду економіки й зміцнення бюрократії, виникнення значного прошарку державних службовців, що паразитують на розподі­лі соціальних пільг. Учений наполягає на небезпечності поєднання в руках держави одночасно політичної та економічної влади, оскільки це є згубним для індивідуальної свободи й неминуче веде до дикта­тури держави.

Єдиним надійним фундаментом прав і свобод особистості Гаєк вва­жає свободу економічну. Він доводить, що поширення тоталітарних ідей у ХХ ст., зокрема фашизму, є логічним наслідком соціалістичних ідей державного регулювання економіки, реалізація яких обмежує свободу індивідів, фактично робить їх рабами держави. Реальну загрозу такого розвитку суспільства Гаєк бачить не лише в країнах соціалістичного табору, а всюди, де держава перебирає на себе функції економічного ре­гулювання (в тому числі й у тогочасних західних країнах). Учений піддає критиці монополію держави на життєво важливі послуги, зокрема у сфері соціального забезпечення, оскільки вона руйнує традиційні соці­альні інститути — родину, етнічну групу, релігійну громаду, замінює сталі неформальні взаємовідносини між членами суспільства залежніс­тю від уряду.

Рецептом гарантування свободи особистості та її захисту від довіль­ного державного втручання Гаєк вважає повернення до первинних прин­ципів класичних ліберальних доктрин «правовоїдержави» й «верховен­ства права», які, на його переконання, втрачені сучасними західними державами. Водночас саме їх мислитель вважає наріжним каменем сво­боди. Гаєк пропонує таке визначення принципу верховенства права: «це означає, що уряд має виконувати правила, встановлені й проголо­шені заздалегідь, — правила, що дають змогу з певністю передбачати, як влада використовуватиме свої повноваження здійснення примусу за певних обставин і планувати власні справи на підставі цього знання». На думку філософа, законодавець, керуючись цим принципом, має формулювати в законах не створені ним штучні веління, а вже апробо­вані суспільством загальні правила гідної поведінки, основні права гро­мадян, що державним обмеженням не підлягають. Принцип верховенства права передбачає насамперед верховенство приватного права над публічним, верховенство закону, який гарантує свободу людини, а не обмежує її.

Першою ознакою такого закону є його загальність, абстрактність його приписів — закон має містити лише найбільш загальні норми, да­вати особистості, що їх застосовує, простір для свободи волі, не повинен мати на увазі жодного конкретного індивіда. Саме це Гаєк вважає гаран­тією того, що закон не обмежить свободу, відповідатиме принципу вер­ховенства права, буде стабільним. Другою ознакою такого закону є його доступність та очевидність — результат застосування й тлумачення

закону має бути завчасно передбачуваним, очевидним. Третьою ознакою такого закону є його рівність, що означає однакове його застосування до всіх осіб. Нормам закону «повинні підлягати й ті, хто уклав їх, і ті, хто їх застосовує, тобто й урядовці, й підлеглі, не має бути винятків ні для кого». Як зазначає філософ, тільки за умови відповідності законів цим ознакам «можна говорити, що правлять закони, а не люди». Але видання таких законів існуюча система державних органів, на переконання Гаєка, за­безпечити не спроможна. Перепоною є постійна залежність законодавця від тиску конкретних інтересів, політичних партій, його фінансова та ідеологічна заангажованість.

Ідеологія Гаєка є поверненням від економіко-політичної доктрини «держави загального благоденства» до класичної ліберальної традиції, що ґрунтується на принципах невтручання держави в економіку, виви­щення приватного життя людини (у тому числі, в економічній сфері) над вимогами держави.

Ідеї Гаєка, його однодумців та послідовників надихали державних діячів останньої чверті XX століття, зокрема Л. Бальцеровича (Польща), М. Тетчер (Велика Британія), Р. Рейгана (США), до ліберальних реформ в їх країнах. Гаєкова концепція закону та його місця в регулюванні со­ціального порядку сприяла зростанню інтересу до класичних ліберальних теорій верховенства права і правової держави.