§ 3. Теорія народного суверенітету Ж. Ж. Руссо
Найвищого ступеня інтелектуальний оптимізм і політичний радикалізм Просвітництва досягнув у творах письменника й публіциста Жан Жака Руссо (1712-1778)[52].
З метою розробки досконалого рецепту виправлення існуючої нерівності Руссо здійснює історичну розвідку шляху людини до неї.
Починає він з аналізу природного стану людини, в якому панує природна свобода, рівність з іншими людьми. З виникненням приватної власності (передусім на землю) така рівність поступово знищується. За висловом Руссо, «той перший, хто поставив огорожу навколо ділянки землі й зухвало сказав: «Це — моє» — та знайшов простодушних людей, що повірили в це, став справжнім засновником громадянського суспільства». Приватна власність призводить до появи спочатку майнової, а потім і політичної нерівності, заснування за ініціативою багатіїв публічної влади й держави (шляхом укладання первісного суспільного договору). З цього моменту природний стан людини змінюється на громадянський. Юридичний результат цього заміщення — існуюча держава — не задовольняє Руссо, адже «людина народжується вільною, але всюди вона в кайданах». На переконання мислителя, первісний суспільний договір внаслідок поділу суспільства на багатіїв і бідняків (виникнення майнової нерівності), правителів і підвладних (виникнення політичної нерівності), переродження держави в деспотію призвів до знищення головної мети його укладення — встановлення й захисту громадянської свободи. Отже, його слід переукласти на нових принципах.Справедливий суспільний договір має бути укладений на засадах рівності сторін — між рівними суб’єктами, а не між правителями та підданими. З моменту його укладання воля окремої людини стає невід’ємною часткою загальної волі всіх. Сутністю такого договору, за Руссо, є принцип народного суверенітету, під яким розуміється «загальна воля, що тільки й може керувати силами держави відповідно до мети її заснування, якою є загальне благо». Згідно із цим принципом суверен (народ) створює закони, але не пов’язаний ними назавжди, для нього навіть суспільний договір не є обов’язковим.
Народ вправі не лише змінити форму правління, а й узагалі розірвати договір й повернути собі природну свободу. З цього принципу логічно випливає право народу на повстання проти тиранії, обґрунтування майбутньої революції.Політичним ідеалом врядування для Руссо є демократична республіка, де в державному законі був би втілений принцип рівності, а народ постійно перевіряв би діяльність своїх представників. Саме така держава, за його доктриною, має бути результатом суспільного договору. Руссо фактично заперечує поділ влади, адже суверен (народ) здійснює її безпосередньо, народний суверенітет є необмеженим, невідчужуваним і неподільним. Мислитель вважає неприйнятною будь-яку особисту владу, що є вільною від громадського контролю.
На цих засадах побудована і його концепція закону. Свобода, за Руссо, полягає в тому, щоб громадяни перебували під захистом законів і самі їх приймали. Отже, «будь-який закон, не затверджений безпосередньо народом, є недійсним; це взагалі не закон». Участь всіх громадян у законодавчій владі виключає, на думку мислителя, прийняття рішень, які б спричинили шкоду окремому індивіду. Верховна влада є втіленням загальної волі громадян, отже, відпадає необхідність в її обмеженні природними правами індивіда.
Ліберальна ідея свободи особистості замінюється у Руссо диктатом «загальної волі». Водночас загальновизнаним досягненням мислителя є розуміння народу як єдиного джерела державної влади, теоретичне обґрунтування ідеї безпосередньої демократії.